471 день, тобто рік та понад три місяці, на позиціях поблизу Бахмута на Донеччині провів бойовий медик 30-ї бригади Сергій Тищенко. Тісна землянка, постійна задуха, брак води та обстріли — у таких умовах, розповідає Сергій, доводилося рятувати життя побратимів. Серед найяскравіших епізодів, пригадує, — зустріч впритул з російським солдатом, коли на їхні позиції зайшла ДРГДиверсійно-розвідувальна група, копання підземної криниці й шашлик, доправлений дроном побратимів, на Новий рік. 2025-й Сергій зустрів на позиціях, 2026-й — на посаді санітарного інструктора евакуаційного відділення. Після виходу з позиції Сергія відзначили Героєм України, він отримав "Золоту Зірку" з рук президента.
Як без ротації, за кілька сотень метрів від позицій противника провів рік і три місяці — Сергій Тищенко розповів в ексклюзивному інтерв'ю Суспільне Донбас.
Понад рік без ротації на позиціях
Бойовий медик Сергій Тищенко розповідає, рекордна півторарічна зміна була не першою. До цього каже, був 45 днів та 30 з перервами.
Рекордна 471-денна зміна почалася в липні 2024 року і тривала по листопад 2025-го розповідає чоловік.
"На мені допомога, саме на полі бою, на позиціях. Окрім того, що займаєшся наданням допомоги, ніхто ж не скасовував інші завдання. Те саме, що робить будь-який солдат, те саме виконуєш ти. Просто у тебе ще додаткові функції, як надання допомоги", — розповідає бойовий медик Сергій Тищенко.
"Я взагалі в цивільному житті у ветеринарії більше займався хірургією. Тому для мене чи кровотеча, чи рани — не так страшно було. Усвідомлювати, що це серйозно і людина через це може померти, оце важко було. А щоб злякатися, як щось торчить, такого не було".
Військовий розповідає, більшість поранень, із якими стикався — уламкові: "Як правило, все це FPV-дронивид безпілотних літальних апаратів, керування якими здійснюється за допомогою FPV-пілотування, "скиди". Були й кульові поранення, але, на жаль, в більшості випадків кульові поранення виявлялися смертельними".
Згадує, як одного разу поранений, якому мав надавати допомогу, сам намагався захистити Сергія від безпілотників.
"Зазвичай просять, — допоможи мені, тягни мене. А він навпаки: просив мене відійти, бо дрони літали. Каже: ти хоч в якомусь захисті, антидроновому плащі. А він вже на той момент був без плаща і каже: "По мені точно будуть кидати. Так щоб тебе не зачепило, ти поки вони дзижчать, відскакуй від мене". Оце для мене неочікувано було. Я думав, навпаки буде кричати: приховай, тягни. Слава Богу, цей хлопчина живий залишився, все нормально".
Кілька разів окупанти проривалися безпосередньо до позиції, згадує Сергій.
"Виходжу якраз — ствол автомата дивиться на мене. На той час в нього щось трапилось з автоматом, чи заклинив, чи закінчились патрони, він щось там трохи зам'явся. То це мене врятувало, що зміг відскочити назад. А вже наступний побратим, який йшов, то вже його знищив".
Побут у землянці та підземна криниця
Жили, розповідає чоловік, у землянці, під землею облаштовували і свій побут: "Дуже маленька висота була, приходилося і повзати на колінах. Намагалися копати для себе і знову ж таки розкопувати, щоб більш вільно ходити та більше було місця для відпочинку".
Найгостріше, каже Сергій, відчувався брак води. Побратим вирішив копати криницю прямо під позицією.
"Саме в той момент, коли дісталися води, я йому допомагав. Тобто я ще й перший за нього побачив, коли вода з'явилася. То звичайно радісно", — згадує Сергій.
Їжа в бійців була, говорить Сергій, — скидали з дронів: "На Новий рік трохи було такого у нас настрою, тоді скидали шашлики і більш святкові страви".
Звання Героя України
Увесь час на позиціях Сергій тримав зв'язок з родиною, вдома на нього чекали п'ятеро дітей. Відеозвернення записував на флешки — передавав на сусідню позицію, де був генератор.
Перші місяці теоретично була можливість його замінити, каже Сергій. Потім — вже ні.
"Надалі вже думаєш, чи варто на цих три дні виходить чи ні. Ну і можливості не було, чесно кажучи. Не було ким замінити", — каже Сергій.
Після виходу з позицій Сергія Тищенка відзначили званням Героя України.
"Мені приємно, що отримав (нагороду — ред.). Але для оточення односельців, для рідних — це наче для них гордість", — ділиться Сергій.
Сергієві 46 і до війни він 20 років працював ветеринарним лікарем у селі на Київщині. Зараз, після відпочинку й реабілітації, Сергій повернувся в бригаду й обіймає посаду санітарного інструктора евакуаційного відділення.
Мріє повернутися до цивільної справи й до родини.
"До ветеринарії повернувся б. І ще маю стимул: донька пішла навчатися по моїх стопам. І це вже стимул відкрити свою власну клініку, наприклад, ветеринарну. То грошей нібито нема, то ще чогось немає. А тепер вже стимул буде, вже не відкрутитшся", — посміхається Сергій.
