"А ви знаєте, що Стьопа зараз у Львові?" — таким питанням розпочинає Сталіна Чубенко нашу розмову. Це вона каже про евакуйований памʼятник сину Степану Чубенку з Краматорська до Львова. Її 16-річного сина вбили бойовики проросійського бандформування "Керч" в окупованому Донецьку у 2014 році за проукраїнську позицію. Зараз на фронті у складі батальйону "Сармат" за Україну воює БМП названа на його честь, а гроші виручені з продажу книжок з його віршами допомагають відновити базу "Госпітальєрів".
Про те, як її син продовжує допомагати після смерті, напередодні Дня матері Сталіна Чубенко розказала Суспільне Донбас. Далі — пряма мова.
Рецептів немає, можливо, це в крові
Коли мені задають питання: як ви виховали такого патріота, я завжди кажу: скоріше це він виховував і продовжує виховувати нас починаючи з 2013 року. Якихось рецептів немає. Просто треба самим любити ту країну в якій живеш.
Може, в нього це у крові було? В дитинстві я почула, що мій дід по маминій лінії був Пересадило, а бабусю потім записали Пересадилова. Жили вони на території Ростовської області, яка входила до складу України. Тобто була українська козацька кров. Дідусь Стьопи по татовій лінії — з Полтавщини.
У Стьопи й друзі були з ультраса. Вони читали книги з історії УПА, потім у нас зʼявилась книга Василя Шкляра "Чорний ворон. Залишенець". Це також вплинуло на патріотичне виховання Стьопи.
Він ріс дуже самостійним. Його важко було переконати у чомусь. У нього завжди була своя точка зору. Він сам обирав на який гурток йому ходити. Він був дуже рухливий та веселий. З ним не завжди було спокійно, але сумно не було ніколи.
Стьопа організував шефство над дитячим будинком. Коли була церемонія прощання з ним, багато хто тільки дізнався про це. А після його смерті навіть директор будинку розказував, що приходило багато допомоги й західних областей України, й з-за кордону. Таке враження, що ніби Стьопа через небесну канцелярію домовляється про цю допомогу.
Про Стьопу можна говорити годинами. Йому відведено було лише 16 років. Але він ніби поспішав жити. До школи пішов йому ще шести років не було. Намагався всюди себе спробувати.
Він своєю смертю знищив їх
Коли почалась Революція Гідності, в нього зʼявились друзі серед молоді, яка була на Майдані в Києві. Він розумів, чого вони хочуть і підтримував.
У лютому 2014 року з друзями організував мітинг в Краматорську на підтримку Майдану. Вони вийшли з українськими прапорами та гаслами. Після цього їх всіх забрали в міліцію. Крім Стьопи, бо йому було 16 років. Але він сам сказав: тут мої друзі, і я буду з ними. Коли ми прийшли його забирати з відділку, він читав лекцію міліціонерам з історії України, як Батьківщину треба захищати.
Вже після окупації Краматорська з друзями допомагав військовим на аеродромі. Збирали вдома все, що було, та якимись таємними стежками возили хлопцям.
І ганчірку "днрівську" також знімав. Зараз цей трофей в музеї Степана Бандери в Косові.
Коли Стьопа поїхав до Києва, ми вже потім дізнались, що він ходив по добробатах, але його ніхто не взяв, бо 16 років. І він там познайомився з хлопцями з "Сотні Лева". Вони поїхали на фронт, а він до Донецька.
Зараз ми не знаємо, можливо, він туди поїхав із завданням, а може сам собі його придумав.
От коли кажуть про стрічку, ми не знаємо, чи була вона в нього. Чи настільки він був таким, щоб в окупованому Донецьку привʼязати стрічку. Хоча він завжди казав: кого я маю боятися, я на своїй українській землі.
Вони його тиждень катували, пропонували вступити в "армію ДНР", та вбивати "укропів". Нам казали, що він на це не погодився, бо розумів, що це зрада. Він витримав всі ці катування, але не зрадив.
І ми знайшли це бандформування "Керч", після чого вони всі розбіглись, когось посадили. Тому він своєю смертю знищив їх, це теж на його рахунку.
Він продовжує жити далі, надихає своїми вчинками
Ми зробили збіркуЗбірка "Зрозумів сенс життя" вийшла у 2023 році. В ній зібрали твори та поезію Степана, що зберігалися в родинному архіві., де є твори присвячені Стьопі. Раніше ми її дарували, а зараз даруємо за донат. Всі кошти передаємо на підтримку "Госпітальєрів". Ми хочемо, щоб Стьопа і далі допомагав.
Щоб про них памʼятали — треба про них говорити, і жити їх життям. От я зараз завжди себе питаю: а щоб зробив Стьопа?
Багато було таких моментів, коли я до нього зверталась, і проблема вирішувалась. Як він це робить, з ким він там домовляється, але каже — мамі треба, і воно вирішується. Тому я його відчуваю. Я не можу його фізично обійняти. От памʼятник, підходиш до нього, обіймеш — і він теж тобі дає сили. В церкві також, він мене чує.
Його друг, коли пішов служити у Першу роту батальйону "Сармат", домігся, щоб офіційно назвали БМП іменем Степана Чубенка. І нам стало легше: ось Стьопа хотів зі зброєю в руках захищати Україну, і він зараз це робить, хай навіть у такий спосіб. Тому ми вважаємо, що Стьопа зараз в Перші роті батальйону "Сармат".
