Ґео Шкурупій — український письменник, кіносценарист та журналіст. Представник напряму панфутуризму і, за власним визначенням, "король футуропрерій". Шкурупій був новатором, критики називали його "вундеркіндом української літератури". Писав вірші химерної форми й експериментував із дизайном обкладинок книг.
За своє недовге життя Ґео Шкурупій став одним з лідерів українського літературного авангарду 1920-х. Його життя у 34 роки обірвав сталінський терор і письменник став жертвою Розстріляного відродження. Суспільне Культура розповідає історію його життя.
Дитинство на залізничних станціях
Георгій Шкурупій народився 20 квітня 1903 року в молдовському місті Бендери, що тоді було в складі Бесарабської губернії. Його батьки, за фахом — машиніст залізниці та вчителька, згодом після народження сина вирішили перебратися в Україну, тож дитинство Георгія минуло на Поділлі. Врешті після кількох років мандрів у 1913 році родина оселилася в Києві.
Удома Георгія називали Жорою, а його друзі зверталися до нього Жорж. Батькова професія вплинула на світогляд і творчість майбутнього письменника — коли Шкурупій розповідав про дитинство, то називав не міста й містечка, а залізничні станції.
Освіта й вибір бути українцем
Батько Георгія мріяв дати синові гарну освіту. Після Київської чоловічої гімназії Шкурупій вступив на медичний факультет Київського університету, але покинув навчання через рік, не бажаючи пов'язувати життя з лікарською справою. Після цього два місяці навчався в Київському інституті зовнішніх зносин.
Літературознавиця і дослідниця українського авангарду Ярина Цимбал розповідає, що вибір на користь українства юний Шкурупій зробив свідомо. Коли у Петрограді цар зрікся престолу, а в Києві Центральна Рада проголосила УНР, Георгію Шкурупію було 14 років. Тоді в гімназії запровадили нові предмети — географію, історію й літературу України. Ярина Цимбал цитує "Комітєт русскіх учащіхся", який розцінив це як насильницьку українізацію школи:
"Русские! Помните, что вас большинство и «украинизация» главным образом коснется вас. Вас хотят насильственно отторгнуть от великого русского народа, от общения с произведениями великой русской культуры, созданной веками..."
"Украинцы! Вы получили право на национальное самоопределение, и если среди вас есть лица, сознающие, что насилие всегда останется насилием, присоединитесь во имя правды и справедливости к общему протесту".
Тоді Георгій Шкурупій обрав бути українцем.
Король футуропрерій і панфутурист
Освіту в Київському інституті зовнішніх зносин Шкурупій все ж не закінчив і пішов працювати — спершу до батька на залізницю, потім на митницю і врешті знайшов місце в редакції газети "Більшовик".
Саме завдяки роботі в газеті Шкурупій долучився до літературного процесу — в редакції він познайомився з Валер'яном Поліщуком і пристав до групи "Гроно". Варто зауважити, що в українському літературному середовищі Георгій вже мав певний авторитет незважаючи на те, що був ледь не наймолодшим — на початку цього шляху йому заледве виповнилося 17 років.
Згодом Шкурупій познайомився з лідером та натхненником українського футуризму Михайлем Семенком і став членом першого футуристичного об'єднання "Фламінґо". Він обирає звучне ім'я Ґео, замість імені Юрій, Георгій чи Жорж, як називали його друзі, й саме під цим іменем видає першу збірку віршів.
Літера "Ґ" була модною серед футуристів — у типографських наборах її не було, тому інколи вони навіть самі домальовували гачечок у виданнях. Шкурупій має 12 видань за підписом "Ґео" проти 8 видань, де він фігурує як "Гео" — через це літературознавці досі сперечаються, як коректно називати письменника. Хай там що, а на обкладинці першої збірки 19-річного письменника був скромний підпис "Король футуропрерій Ґео Шкурупій".
Саме Ґео Шкурупій запропонував для визначення українського поетичного авангарду неологізм "панфутуризм" — на противагу російському футуризму. Мовляв, наш футуризм більший, всеохопніший.
Критики, аналізуючи особливості його мистецького стилю, наголошували на відхиленні письменника від класичних українських літературних традицій, гостросюжетності й композиційній складності творів, називали його "вундеркіндом нашої літератури", який "орієнтується на Європу". Також Шкурупій, до прикладу, критикував Миколу Зерова та інших неокласиків за їхню вірність класичним традиціям.
Як і більшість колег по перу, Ґео Шкурупій був учасником багатьох літературних об'єднань – "Комкосмос" ("Комуністичний космос"), "Аспанфут" (Асоціація панфутуристів), АсКК ("Асоціація комуністичної культури"), ВАПЛІТЕ, "Нова генерація". Ці групи з'являлися і зникали, трансформувалися та змінювали декларації намірів, але були місцем літературних диспутів, провокували ідеологічні дискусії та підштовхували літераторів до мистецьких експериментів.
Окрім літературної творчості, Шкурупій паралельно працював редактором і сценаристом на кінофабриці. За його сценаріями було знято два фільми — "Синій пакет" і "Спартак" які, на жаль, втрачені.
"З футуристів зробили терористів"
Однак сповнена надій молода генерація почала зауважувати страхітливі реалії, які не були схожі на омріяний багатьма новий комуністичний світ: в Україні відбувається Голодомор, вчиняють самогубство Хвильовий та Скрипник, починаються арешти в літературному середовищі. Незабаром прийшли і до Ґео Шкурупія.
Український футуризм розвивався в європейському дусі, тому не міг мати майбутнього в радянській тоталітарній державі. Хоча футуристи мусили доводити вірність владі й намагалися писати на теми, яких вимагала партія, це все одно не врятувало їх від репресій. Тетяна Шептицька, заступниця генерального директора з наукової роботи Національно-культурного заповідника "Биківнянські могили", наголошує: з футуристів зробили терористів, хоча у справах репресованих не знайдено жодних доказів чи фактів на підтвердження звинувачень, і "це демонструє цинізм та беззаконня тоталітарного режиму":
"Футуризм не був відверто антирадянським, ворожим до тієї дійсності, яку вони (митці, — ред.) спостерігали, навпаки, його представники захоплювалися індустріалізацією, фабриками, заводами, промисловим зростанням. І радянська влада хотіла використати українських митців для своєї легітимізації, щоб остаточно взяти контроль над Україною і переконати західний світ у тому, що Україна в безпеці і спокійно існує у форматі Радянського Союзу", — говорить Тетяна Шептицька.
Арешт, вибивання показань, заслання і розстріл
Письменника арештували в Києві 3 грудня 1934 року. Звинувачення — "належність до київської терористичної організації ОУН". Відбулися два судові засідання військового трибуналу, на яких Шкурупій категорично заперечував висунуті звинувачення і навіть подав письмову заяву-скаргу на неправомірні методи слідства:
"15/1-35 року я подав заяву (...) із вказівкою на неправильний запис моїх показань із вимогою їх виправити і долучити мою заяву до моєї справи. Але цього не було виконано. Тому прошу суд звернути увагу на це тепер.
Показання щодо моїх розмов із знайомими мені письменниками (…) записані неправильно. Вони зредаговані, заповнені за думкою слідчого т. Гринера, записані так, як йому хотілося, і не відповідають дійсності. Мої бесіди названі націоналістичними, як і мої настрої. Насправді ж я вказував слідчому, що бесіди були на літературні, історичні і побутові теми.
Незважаючи на неправильний запис показань слідчим, вони підписані мною через такі обставини. Протягом усього періоду слідства і, особливо під час допитів, я був підданий слідчим жахливому моральному тискові… Крім того, сильний біль у шлунку, оскільки в мене виразка, і вкрай пригнічений стан від погроз слідчого спричинилися до стану повного отупіння, за якого я вже нічого не тямив. Слідчий користувався моїм станом, примушував підписувати показання, доводячи мене до істерики. Тому прошу вважати ці мої показання недійсними, оскільки фактично вони не мої, а складені за думкою і бажанням слідчого".
Після першого суду справу повернули на додаткове розслідування, на другому судовому засіданні військового трибуналу Шкурупій знову доводить відсутність провини й аргументовано намагається спростувати звинувачення. Але для "більшовицького правосуддя" це не мало жодного значення – 27 квітня 1935 року письменника засудили до 10 років ув'язнення у виправно-трудових таборах із конфіскацією майна.
Ґео Шкурупій відбував покарання у концтаборі на Соловках. Його дружина Варвара Базас потрапила в більшовицьку категорію "жена изменника Родины". Разом із сином Георгієм як родину ворога народу їх виселили з Києва.
Уже через три роки, 25 листопада 1937-го, "особлива трійка" – сесія Ленінградського НКВД – засудила до розстрілу велику групу арештантів Соловецької тюрми – 509 людей разом із Ґео Шкурупієм. Вирок було виконано 8 грудня 1937 року в Ленінградській області. Точне місце поховання поета досі невідоме. Ґео Шкурупій прожив усього 34 роки.
Лише через 19 років, у 1956-му, за заявою дружини письменника Варвари, кримінальну справу Ґео Шкурупія було переглянуто, а його самого – посмертно реабілітовано більшовицьким режимом.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
