Світлина українського документаліста Євгена Малолєтки "Авіаудар по пологовому будинку в Маріуполі" була визнана фотографією року на World Press Photo 2023.
Про роботу в Маріуполі та трагічний знімок Євген Малолєтка розказав у етері загальнонаціонального телемарафону "Єдині новини" 21 квітня.
Якими були ваші емоції в момент, коли ви робили фото, адже ви були в епіцентрі пекла?
На той момент усі емоції працювали над безпековою ситуацією. Спочатку завжди ти думаєш про неї. Коли є можливість працювати, якщо безпекова ситуація дозволяє, ти вже можеш працювати. На той момент, коли ми приїхали до пологового будинку, побачили, як люди евакуюються, як рятувальні служби починають надавати допомогу, поліцейські, які евакуюють, військові, які допомагають пораненим. Ми просто почали це знімати.
Це було одним із найважливіших – показати результати того, що відбувається. За 30 хвилин, як ми приїхали, ми чули гул літака, потужні вибухи, відчули їх біля себе. Розуміючи, що це важливо буде показати, почали просто фільмувати, не знаючи, що може статися. Коли почали виносити Ірину, це дійсно був момент, який потрібно було показати. Вона була жива.
Історія вашого знімка, на жаль, мала трагічне продовження. Наскільки ви як фотокореспондент проживаєте ці історії? Коли ви дізналися продовження, що ви відчули?
Через два дні ми приїхали до лікарні, щоб верифікувати людей, яких вдалося врятувати, жінок, які вже народили, і тих жінок, які були вбиті, зрозуміти, скільки було жертв, а також поранених. Лікарі розповіли, що навали допомогу Ірині та її малюку. Малюк вже народився на той момент, його дістали з Ірини вже мертвим і не змогли реанімувати. Ірина втратила дуже багато крові і теж померла.
Наскільки важливо, щоб світ бачив ці фото? Ви працювали ризикуючи життям.
Фотографії – це документ військових злочинів. Ці фотографії – це унікальний сюжет. Росія не хоче, щоб він існував. Але цей момент зафільмований, представлений. Він був опублікований на передовицях майже в усіх країнах світу. Це унікальна фотографія, яка розійшлася дуже великим тиражем, на перших шпальтах газет у Британії, Америці.
Як ставитеся до того, що росіяни такий контент і, зокрема, цю фотографію, називають монтажем, фотошопом?
Є люди, які були на місці, є відеофакти того, що там відбувалося. Мій колега Мстислав Чернов, який працював тоді зі мною у команді, зафільмував усі моменти, де ми працювали разом, виключно пологовий будинок. Після цього був створений фільм "20 днів у Маріуполі". Хто хоче подивитися, то фільм зараз іде через фестивалі і після цього буде показаний більшій аудиторії. Але ця стрічка – ще більший документ. Одна фотографія може тебе зупинити на мить і змусити тебе подумати, залишити опік у мозку. У цьому сила фотографії.
Читайте також:
- "Українські фотографи стали суб'єктними": Радченко та Глядєлов про перемогу України на World Press Photo
- Мстислав Чернов: "Кадри, вирвані з контексту — це те, де починається маніпулювання сенсами"
- "Деякі намагаються стерти спогади не тільки з телефонів, а й з пам’яті" — Малолєтка про окупацію Маріуполя і війну
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
