Сьогодні, 3 червня, відзначається Всесвітній день велосипеда (World Bicycle Day). До чого ж тут жінки? Коли ми думаємо про "жіночий рух" як боротьбу за рівні права для жінок чи шукаємо інформацію про нього в інтернеті, першими завжди спливають імена певних особистостей. Наприклад, Ебігейль Адамс — першої американської феміністки та дружини президента США Джона Адамса. І це справедливо, бо будь-який рух складається в першу чергу з людей, а вже потім з їхніх ідей.
Але в історії емансипації жінок є безліч цікавих моментів, які безпосередньо не пов'язані з активістською діяльністю. Вони, радше, про зміни всередині самого суспільства. Так і з велосипедами. Сьогодні про це мало згадують, але наприкінці ХІХ століття поява прототипів сучасного велотранспорту — "безпечних велосипедів" (safety bicycles) — дала сильний поштовх жіночому руху. Американська громадська діячка Сьюзен Ентоні, яка боролася за виборчі права жінок, навіть сказала: "Поява велосипедів сприяла емансипації жінок більше, ніж будь-що у світі".
Незручні колеса
Для початку треба взагалі розібратись із велосипедною лихоманкою ХІХ сторіччя. Десь після другої його половини почали набувати поширення ранні велосипедні форми, "пенні-фартінг": дуже велике переднє і маленьке заднє колесо. Відповідно до назви, своїми формами колеса нагадували тогочасні найпоширеніші гроші — монетки пенні та фартінг.
Зображення "пенні-фартінг" велосипедів дуже поширені в ілюстраціях Вікторіанської епохи. Крім свого чудернацького вигляду, вони були дуже незручними у користуванні, ба навіть небезпечними. Через нестабільний центр ваги такого виду транспорту наїзд навіть на маленьку нерівність чи камінчик на дорозі міг призвести до падіння. Так водії зазнавали специфічної та дуже поширеної в ті часи травми голови.
Для жінок пересування на неоковирних велосипедах взагалі було практично неможливим, якщо згадати моду тих часів. Масивні й незручні сукні мали прикривати абсолютно всі частини тіла, спідниці ж були просто широченними.
У 1885 році чоловік на ім'я Джон Кемп Стерлі, оголосивши, що настав час вирішити велосипедну проблему, винайшов "Rover safety bicycle" — перший прототип сучасного велосипеда. Він складався з двох 60-сантиметрових коліс, ромбоподібної рами та задньопривідного цепу. Велосипеди стали меншими, безпечними, практичними — і Америка закохалась у них до нестями.
Відмова від рюшів
Тільки в 1897 році було продано більш ніж 2 мільйони таких велосипедів. Але пересування на них у жіночому довжелезному та по-пуританськи застебнутому на всі ґудзики вбранні було не таким уже і зручним. Безліч складок, деталей, рюшів на сукнях унеможливлювали поїздку.
Велосипедна лихоманка призвела до появи так званого "руху за раціональний одяг для жінок". У різних куточках країни жінки почали шити собі, родичкам і подругам новий одяг — спеціально для пересування на колісному транспорті. Одним із головних рішень стало пошиття "bloomers" — мішкуватої та довгої спідньої білизни, яку ми звикли називати панталонами. Суфражистки повернули панталони із модних задвірків, де вони перебували після 1850-х, та перетворили їх на тренд. Звісно, те, що жінки фактично почали носити короткі штани, дуже обурило чоловіків, а деякі дівчата вважали такий одяг "аморальним".
Цікаво, що навіть у пресі почали з'являтись медичні застереження. Поважні мужі від медицини всерйоз писали про те, що жінкам-велосипедисткам загрожує депресія, прискорене серцебиття і так зване "велосипедне обличчя": бліда суха шкіра й темні кола під очима. Зараз це звучить кумедно, але тоді суспільство дуже неохоче йшло жінкам назустріч.
Рух суфражисток
У 1894 році два поважних підприємці з Бостона уклали парі на кругленьку суму в 10 тисяч доларів, що жінка не зможе об’їхати земну кулю на самому лише велосипеді. Виклик прийняла тендітна сміливиця Анна Лондондеррі: прихопивши з собою револьвер та змінні панталони, вона вирушила у навколосвітню подорож, завершивши її через рік, у 1895-му.
Масове використання велосипедів дуже сильно допомогло розвитку жіночого руху. Воно посприяло зміні традиційного непрактичного жіночого одягу та їхній загальній мобільності. Але важливіше, що пересування на велотранспорті дало жінкам можливість відчути певну автономність, незалежність від чоловіка чи продиктованих ним обставин. Буквально через 5 років після винайдення "безпечного велосипеда", в 1890 році, було створено Національну американську асоціацію суфражисток, яка почала боротьбу — з одного штату до іншого — за права жінок голосувати на виборах.
Засновниці Асоціації, Сьюзен Ентоні та Елізабет Кеді Стентон, вигадали відомий слоган: "Жінка наближається до виборчого права на велосипеді". І після трьох десятиліть, 1920 року, вони досягли мети.
Саме тоді було прийнято 19-ту поправку до Конституції США, яка надавала американським жінкам безумовне право голосу на території всієї держави. Незважаючи на те, що за своїм змістом поправка стосувалася лише активного виборчого права, у Сполучених Штатах як у країні прецедентного права вона справила великий вплив і на розширення решти політичних свобод жінок. 19-та поправка до Конституції стала однією з головних демократичних реформ в історії США.
Читайте також
Дівчача проза, яка (не) пройшла випробування часом
"Зразкові бунтарки": серіали про боротьбу жінок за свої права
Рівність – наша традиційна цінність. Чому ми маємо говорити про жіночі права
