Дівчача проза, яка (не) пройшла випробування часом

Дівчача проза, яка (не) пройшла випробування часом

Дівчача проза, яка (не) пройшла випробування часом

Дівчача проза – жанр відносно новий за мірками літератури, йому ледь півтора століття. Книжки такі писали (і пишуть) переважно жінки, а адресують їх дівчатам, що дорослішають. Нині такі твори наражаються на небезпеку: їм закидають продукування гендерних стереотипів, а часом і так само послідовно роблять примусово протофеміністичними.

Деякі з цих книжок досі читають, деякі успішно забули. Пропоную коротку ревізію, чи всі дівчатка з дівчачої прози аж так безнадійно зістарилися. (Бонус-місія: знайди серед героїнь дівчачої прози не-сирітку і зрозумій, чому дитячі письменники так не люблять живих біологічних батьків.)

Читайте також: "Спитай у класиків дитячої літератури. Як знайти відповіді на дорослі питання у дитячих книжках"

Луїза Мей Олкотт, "Маленькі жінки" (перша книжка тетралогії)

Дівчача проза, яка (не) пройшла випробування часом

Альфа і омега дівчачої прози

Сестри Марч (Маргарет 16 років, Джо 15 років, Бет 13 років, Еммі 12 років) зростають у дружній родині, яка шанує індивідуальність кожної дитини. Їхня матуся є чудовим прикладом для наслідування: скажімо, не носить шкідливий для здоров’я корсет і вміє ретельно планувати бюджет зовсім небагатої родини. Триває війна, батько зараз на фронті. Дівчата мають утримати останній бастіон, щоб чоловіки могли повернутися і відновитися в родинах. Кожна має свій характер і свої звички: красуня Маргарет стає поверхневою, ніжна Бет сильно хворіє і через те є дратівливою, Джо прагне насиченого подіями життя, і маленьке містечко їй затісне, балувана Еммі має навчитися приструнювати свій егоїзм. Успішне заміжжя не є метою цих дівчат, вони воліють самореалізовуватися (хоча троє з чотирьох таки годно виходять заміж).

На авторку образились, коли Джо не одружилася з другом дитинства Лорі. Натомість і понині Джо приваблює читачок непередбачуваністю рішень і агресивною вдачею. А за чоловіка вона обрала собі старшого і досвідченішого – партнера, а не господаря-повелителя. 1860-ті, прошу пам’ятати. Андрогінна привабливість бунтарки Джо і забезпечила книжці Олкотт довге читацьке життя.

Л.Т. Мід, "Дівчачий світ"

Дівчача проза, яка (не) пройшла випробування часом

Забута книжка моцно забутої авторки – і це дві добрі новини

Дванадцятирічну Естер після смерті матері відправляють до пансіону. Учениць оцінюють за системою балів, які начисляють за схвальні вчинки і знімають за промахи. Начальні дисципліни: французька, німецька, англійська, малювання, музика. Естер вступає у відкритий конфлікт із загальною улюбленицею Енні.

Відкриті конфлікти в "дівчачому світі" не вітаються, тут усе вирішує пасивна агресія: нещиро запевняють одна одну в любові до скону і роблять суперницям двозначні компліменти. Естер оголошують дикункою. У школі починають коїтися дивні речі: звідкись взялася заборонена книжка (роман!), хтось пустив по руках зошит із віршами (не можна!), пішла гуляти картинка з карикатурами на учительок. Директорка школи діагностувала: пансіон захопила "моральна хвороба" і призначила дівчатками "карантин".

Ірландка Л.Т. Мід написала більше трьохсот таких романів, "Дівчачий світ" є найвідомішим із них. Казали, він є ідеальним посібником для виховання достойної молодої жінки. На зламі століть навряд була юна жінка, яка б не прочитала якийсь із творів Л.Т. Мід. І саме ці жінки виходили на марші суфражисток – не завдяки Мід, але й через Мід.

Френсіс Годґсон Бернет, "Таємничий сад"

Дівчача проза, яка (не) пройшла випробування часом

Книжка-прабабця дівчачого фентезі

Мері десять років. Дівчина народилася в Індії від батьків-британців, які її вихованням не займалися, полишивши на слуг-туземців. Батьки Мері помирають від холери, малу бере під опіку заможний дядько-удівець. Після смерті дружини Арчибальд став відлюдником. Маєток сповнений таємничих криків, поруч є таємничий сад. Мері знаходить вхід у сад та починає його впорядковувати. А кричить, як виявляється, Колін – хлопчик з інвалідністю, що мешкає в дальніх кімнатах; він є кузеном Мері, і у нього мерзенна вдача. Мері вчиться піклуватися про рослин і людей. Жіноча магія відновлює сад і повертає здоров’я Коліну.

Книжка Бернет викликала сотні наслідувань, завдяки чому і не забута. "Таємничий сад" нетиповий для дівчачої прози: не наголошує на християнських чеснотах, а будує пантеїстичний міф. Сама природа тут формує мораль. Дикунку Мері не цивілізують, вона вчить тих, хто забув про своє "екологічне походження", чути інстинктів.

Метафора прозора: дядько замкнув сад після смерті дружини, тоді ж покинув свого сина – зруйнував родину. А плекати сад і піклуватися про дітей – важка робота, благополуччя в родині не приходить автоматично, а потребує щоденної праці. Послання тоді було не аж таким очевидним.

Читайте також: "Ти з якого району, малий? Різні книжки про різні райони Києва"

Люсі Мод Монтгомері, "Емілі з Місячного серпа" (перша книжка трилогії)

Дівчача проза, яка (не) пройшла випробування часом

Малознаний роман від авторки хітової серії про Енн із "Зелених дахів"

Емілі Стар втратила матір, коли їй було чотири. Тепер помер батько, їй одинадцять. Багаті незаміжні материні сестри беруть дівчину на виховання. Три дерева поблизу рідної домівки нагадували дівчинці Адама і Єва обіч Дерева пізнання. Так, перед нами історія про вигнання з раю. Емілі має письменницький талант і потребу писати (нові родичи цього не розуміють). Скоро дитина знаходить друзів, так само обдарованих малят у дисфункціональних родинах: акторка Ільза, художник Тедді, атлет Перрі. Головна історія роману теж відсилає до біблійних сюжетів: мала крала у сусіда яблука, тепер він хоче зрубати гай, що належить її тіткам. Шлях пізнання у Емілі не буде рівним.

Емілі періодично переживає містичний досвід, який називає "мене осяяв промінчик". То буває передсмертний досвід чи контакти з померлими, але найчастіше це схоже на візії і на епілептичні напади: гостре переживання краси моменту. Книжку доведеться читати паралельно з одкровеннями Святої Терези (до речі, там таки є цитати з Терези). Зрештою назва маєтку – Місячний серп – цілком відповідає історії одержимості.

Християнська історія про поетку-лунатичку. Чомусь вона не популярна, дивина.

Колетт, "Клодіна у школі" (перша з п’яти книжок)

Дівчача проза, яка (не) пройшла випробування часом

Невинна книжка стала причиною літературного скандалу

Ну гаразд, не така вже й невинна. Історію Клодіни читали як похабну порнографічну фантазію дорослого чоловіка про дівчат-лесбійок і давилися "полуничкою". Колетт свою Клодіну подарувала мужу, той видав книжку під своїм іменем. Книжка насправді чимало міркує про момент, коли дівчина усвідомлює свою сексуальність (бісексуальність, точніше). Але репутація у "Клодіни" значно брутальніша за сам її зміст.

Книжка написана як приватний щоденник. Клодіні 15 років. Вона живе в Бургундії разом із батьком, який донькою особливо не опікується. Дівча трохи дикувате, "дитя природи". У школі, де навчається старшокласниця Клодіна, новий рік починається з новини: прибула нова директорка зі своєю помічницею. Клодіна зближується з обома, коли розуміє, що потрапила в любовний трикутник. Ображена і шокована юнка вирішує добряче зіпсувати тим двом життя. Їй це вдається.

Найцікавіше послання книжки: бісексуальність – природний етап розвитку жіночої сексуальності, яку спотворюють соціальні контакти і заборони. Звідти потім проблеми у дорослих жінок. Цю прозу вивчають французькі школярі. Позаздримо їм.

Елеонор Портер, "Полліанна" (перша книжка дилогії)

Дівчача проза, яка (не) пройшла випробування часом

Сильно переоцінена книжка "зі шкільної програми"

Поліанна з татом придумали корисну "гру в радість". Скажімо, якщо отримав замість бажаного різдвяного подарунку милиці, то втішайся, що вони тобі не знадобилися. За мимовільною іронією якраз милиці Полліанні в фіналі книжки і знадобляться. "Позитивну програму" Полліанна навчилася формувати ідеально, а ця навичка їй знадобиться. Тато помер, бідну сирітку вдочеряє тітка Поллі – жінка сурова і холодна. Ніжне дитя втягує в "гру в радість" тітку та всіх нових знайомих, люди міняються під впливом гри і починають дивитися на світ очима оптимістично-радісної (аж до патології) дитини.

Книжка Портер і досі шалено популярна (її читають і в нашій школі). Це все завдяки "грі в радість", в яку реально граються уже більше століття прихильники Полліанни (є відповідне залюднене комьюніті). Натомість "програма самовдосконалення" Портер потребує нині перегляду: книжка щиро радить не озвучувати некомфортні стати, відкидає право дитини на негативні емоцій, а натомість радить займатися послідовною емоційною маніпуляцією. Робити вигляд, що нічого поганого не сталося і не стається? Спитай у Полліанни, як це. Можна було би припустити, що у наступних книжках серії ніжне дівча опиниться в дурці поблизу. Але ні.

Лідія Чарська, "Княжна Джаваха" (перша книжка дилогії)

Дівчача проза, яка (не) пройшла випробування часом

Книжка, яка довгі десятиліття вважалася взірцевою пошлістю в дитячій прозі, нині виглядає невинно, а місцями цікаво

Коли на початку ХХ століття хотіли показати розбещену нерозумну непрогресивну дівчину, то їй в руки давали книжки Чарської. Нині її повісті – це ностальгія за передреволюційною Російською імперією (отож знову на хвилі).

Ніна Джаваха народилася на Кавказі, в Горі. Виховував її батько-офіцер, мати померла, коли Ніні була немовлям. Ніна виростає у неприборкану дівчину, що захоплюється джигітовками і полюванням. Бабуся-княгиня береться за вихованням спадкоємиці. Разом із Ніною під прес потрапляє її кузен Юліко – маніжений нервовий підліток. (Повний обмін гендерними ролями, за що обидва герої будуть покарані.) Юліко захворює і помирає. Батько збирається повторно одружитися. Ніна переодягається в хлопця і втікає з дому. Її рятують від розбійників та в покарання відправляють до Інституту шляхетних дівиць в Петербурзі. Тут уже точно з Ніни мають виростити правильну жінку.

Романтично-авантюрні пригоди Ніни протиставленні жорстким дисциплінарним практикам Інституту. Але тут вона знаходить подруг, які мають їй допомогти соціалізуватися в жіноче середовище. Спойлер: у другій книжці серії Ніна помре під час епідемії в Інституті. Так що місія з ліплення шляхетної дівиці явно провалена.

Читайте також: "Розсекречене життя єдинорогів. Як з'явилась мода на кислотні кольори і чарівних конячок"

Ірина Вільде, "Метелики на шпильках" (перша книжка трилогії)

Дівчача проза, яка (не) пройшла випробування часом

Книжка, яку нечасто читають як дівчачу прозу, якою вона, правду кажучи, і є

Окупована Румунією Буковина. Дарина Попович мирно зростає в затишному селі Веренчанка в гарній родині сільської інтелігенції. Найхимернішою пригодою дитинства стає участь у шкільній виставі, яку зрештою заборонить як політично небезпечну румунська влада. А тут ще підступна новина: мати чекає на "нову дитину". Невже "стара" Дарка стане тепер непотрібною? Попереду найцікавіше, бо Дарина переїздить до великого міста, де має стати гімназисткою. Автобіографічний текст фіксує не тільки етапи дорослішання дівчини, а й усвідомлення української ідентичності. Як казала колега Вільде, українки не беруться нізвідки. От звідки беруться – про це якраз "Метелики на шпильках".

Тонкі психологічні нюанси: скажімо, Дарка починає усвідомлювати, що люди є гарними і негарними та це (само)визначення цілком залежить від стороннього погляду; мала звертається по допомогу до матері, яка має їй чесно сказати, чи дитина погана, чи красива. Хто ж ще в таких випадках правду скаже, як не любляча матуся! І ще тонше виписаний момент, коли сільська дитина автоматично насторожено ставиться до "панських діток". Крок за кроком нам показують, як соціальна адаптація вимагає навчитися чітко розрізняти своїх і чужих навіть тоді, коли критерії розрізнення для малої дитини не є очевидними чи прийнятними.

Джин Вебстер, "Довгоногий батечко"

Дівчача проза, яка (не) пройшла випробування часом

Абсолютно несправедливо забута на наших теренах книжка

Довгоногим батечком називають павуків. Героїня Вебстер так називає адресата своїх листів, вона не знає його справжнього імені, ніколи його не бачила, хіба що його тінь – і чоловік таки має довгі ноги. Вона змушена писати незнайомцю інтимні листи про своє життя, тож дає йому прізвище, яке зробить його ближчим.

Джеруша виховувалася в сиротиці. Нині їй вісімнадцять, дівчина обдарована і розумна, тож якийсь благодійник дає гроші на подальше навчання. Джуді (так воліє зватися сама: міняє ім’я – міняє життя) мріє стати письменницею, анонімний добродій висуває умову: вона мусить писати йому довгі листи про своє життя в коледжі і так опановувати літературні навички. "Батечко" на листи не відповідає. Дівчина потрапляє в нове середовище, знаходить подруг, перших в житті залицяльників, дізнається на уроках і поза ними багато нового – і все це розказує "батечку". Головна інтрига полягає в тому, хто цей чоловік, і чи, бува, вона уже з ним не знайома в реалі?

Головна тема цього на позір ромкому – жіноча емансипація. Щолиста Джуді потроху відвойовує собі свободу від контролю чоловіка, багато міркує про особливості освіти для жінок і про всілякі соціальні обмеження, які накладає на неї стать та сумнівне соціальне походження. Але це все ще романтична комедія.

Олександра Бруштейн, "Шлях іде вдалечінь…" (перша книжка трилогії)

Дівчача проза, яка (не) пройшла випробування часом

На диво малознана проза, але одна з найкращих в цьому жанрі. З книжок, що стає улюбленою у тих, хто її прочитав, але читало її не так багато людей

Сашенька Яновська, яку пестливо звуть Ґудзиком, живе у Вільно в 1894 році (як і авторка книжки). Їй дев’ять років, це дуже жива і цікава маленька людина, якій часом погано вдається контролювати свій запальний темперамент. Батько в неї лікар, мати працює в благодійних комітетах. Ще є стара нянька Юзефа, яка зовсім не скидається на прислугу, а радше є таким собі родинним тираном полегшеної версії. Все тут від Юзефи залежить. Саша вивчає німецьку і французьку, а недавно в неї з’явився ще й чоловік-учитель, який готує її до гімназії (він революціонер). Райдужна бульбашка благополучного дитинства тріскає, коли Саша знайомиться з Юлькою – донькою безробітної матері-одиначки, – нині дуже хворою. І далі буде гірше: Яновські – євреї. В Вільно ж починаються погроми. Щоб вступити до гімназії, Саша має скласти додатково сурові іспити.

Книжка не раз перевидавалася за радянської влади, вважалася лояльною і ідеологічно припустимою. Наразі це неважливо. Книжка цікаво історичною достовірністю подій і те, що бачимо ми їх очима маленької дитини, яка не оцінює, а суто описує. Скажімо, взаємини Саші, вихованої з сильною ноткою сіонізму, і Юлькі, що походить з ревної католицької родини, прочитати як історію порозуміння двох релігій спроможна тільки доросла людина. Діти читатимуть історію відданої жіночої дружби в запаморочливо точних декораціях Вільна кінця ХІХ століття.

Читайте також: ""Білим по білому" Марти Богачевської-Хом’як. Що читати перед Жіночим маршем"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди