Давньогрецькі міфи століттями переповідали в усній традиції, а згодом їх записали й переосмислили такі античні автори, як Гомер, Гесіод, Софокл та Евріпід. Сучасні ретелінги ж найчастіше створюють письменниці, які пропонують інший погляд на знайомі історії. Зокрема персонажів, які в оригінальних текстах часто залишалися другорядними.
Розповідаємо про сучасні інтерпретації міфів Давньої Греції, їхніх авторок та про те, чим вони відрізняються від оригінального сюжету.
Чому перекази відомих сюжетів отримали популярність
Популярність ретелінгів давньогрецьких міфів пов'язана з прагненням сучасних літераторів переосмислити добре відомі сюжети та показати їх із нової перспективи. Окрім того, цей бум збігся зі зростанням інтересу до феміністичної літератури, історій про сильних жіночих персонажів і переосмислення класичного канону.
Значну роль відіграли й книжкові спільноти в соцмережах, зокрема BookTok і Bookstagram, які зробили такі романи міжнародними бестселерами.
Якщо античні міфи формувалися в суспільстві, де головними героями здебільшого були чоловіки, то переосмислення здебільшого пишуть жінки. Вони звертають увагу на персонажів, які раніше залишалися на другому плані та не мали права голосу. Особливо це стосується жіночих образів. Героїні, які в класичних міфах були лише дружинами, матерями, коханими або суперницями, у сучасних романах отримують власний голос і стають центральними персонажками.
Авторки досліджують їхню мотивацію та внутрішні переживання і показують, як могли виглядати знайомі події з їхнього погляду.
Водночас ретелінги відображають і сучасний інтерес до тем жіночої суб'єктності, влади, нерівності та особистого вибору. Такі твори не прагнуть замінити античні міфи чи довести їхню «неправильність». Вони демонструють, що та сама історія може мати кілька інтерпретацій залежно від того, чий голос звучить у центрі оповіді.
Античний світ очима жінки
Якщо сьогодні нові прочитання давньогрецьких міфів стали окремим літературним напрямом, то однією з письменниць, яка започаткувала цей тренд, вважають американську авторку та філологиню Медлін Міллер. Вона здобула освіту з латини та давньогрецької мови, багато років викладала античну літературу і працювала з першоджерелами, насамперед творами Гомера.
Її перший роман «Пісня Ахілла» вийшов у 2011 році та став бестселером, а також отримав Women's Prize for Fiction (тоді Orange Prize) у 2012 році. У центрі сюжету — історія Троянської війни, розказана від імені Патрокла. На відміну від «Іліади», де він є другорядним персонажем, роман перетворює його на головного героя та досліджує його стосунки з Ахіллом, додаючи історії психологічної глибини та сучасного прочитання.
Справжній прорив у цьому жанрі відбувся після виходу роману «Цирцея» у 2018 році. Книга переосмислює образ богині та чаклунки, яка в «Одіссеї» Гомера з'являється лише в одному з епізодів.
Міллер робить Цирцею центральною героїнею, простежуючи її шлях від непомітної доньки бога Геліоса до могутньої чаклунки, здатної самостійно визначати власну долю. Роман поєднав античну міфологію із сучасними темами — жіночої суб'єктності, свободи, влади та пошуку власного місця у світі.
Черговий міф чи нова інтерпретація?
Саме успіх цих двох романів значною мірою сформував сучасний інтерес до переосмислення античних міфів. Після успіху Медлін Міллер жанр почав стрімко розвиватися. Однією з письменниць, яка фактично перетворила ретелінги на книжкову серію, стала Дженніфер Сейнт.
У своїй творчості британська письменниця зосереджується на переосмисленні жіночих образів давньогрецької міфології. Наразі арсенал письменниці налічує п'ять книг, які вона видає чи не щороку.
Перша з них — «Аріадна» (2021). У класичній версії міфу вона відома насамперед тим, що допомогла Тесею перемогти свого зведеного брата Мінотавра, подарувавши героєві клубок ниток, після чого той покинув її на острові Наксос. У романі історія виходить за межі цього епізоду. Авторка розповідає про дитинство Аріадни, її життя при дворі Міноса, стосунки із сестрою Федрою та наслідки рішень, які визначили їхні долі. Центральною темою стає не подвиг Тесея, а життя жінок, які опинилися поруч із героями.
На відміну від міфу, де Аріадна існує переважно як допоміжний персонаж, роман показує її як людину, яка постійно змушена обирати між обов'язком, коханням і свободою. Також значно більше уваги приділено Федрі — героїні, яку античні джерела здебільшого пам'ятають через її трагічне кохання до Іполіта.
У другому романі «Електра» (2023) Сейнт звертається до одного з найтрагічніших циклів грецької міфології — історії дому Атрідів після Троянської війни. Роман побудований навколо трьох героїнь: Електри, її матері Клітемнестри та троянської пророчиці Кассандри.
Кожна з них переживає ті самі події по-різному. Якщо античні трагедії переважно визначають їх через стосунки з чоловіками, то Сейнт досліджує їхні особисті мотиви, страхи та образи.
Особливу увагу авторка приділяє Клітемнестрі. У міфах вона здебільшого постає як жінка, що вбила чоловіка, який приніс у жертві їхню доньку Іфігенію. Натомість роман показує довгий шлях до цього рішення.
Ті, що були в тіні, виходять із тіні
На відміну від попередніх романів, «Аталанта» (2024) присвячена не трагічній персонажці, а одній з небагатьох жінок-героїнь давньогрецьких міфів. Аталанта виховується далеко від людей, стає вправною мисливицею та єдиною жінкою серед аргонавтів, які вирушають по золоте руно.
Класичні джерела часто згадують її лише епізодично, хоча вона бере участь у знаменитих пригодах поряд із Ясоном та Гераклом. Дженніфер Сейнт робить її центральною постаттю історії, яка досліджує питання жіночої незалежності.
Роман «Гера» (2025) присвячений богині, яку антична традиція століттями зображувала переважно як ревниву дружину Зевса.
Сейнт повертається ще до того, як Гера стала царицею Олімпу. Вона показує боротьбу богів із Кроносом, становлення нового пантеону та поступове усвідомлення Герою того, що її брат і чоловік Зевс дедалі більше нагадує тирана, якого вони разом повалили.
Роман пояснює причини її вчинків і демонструє, що за образом мстивої богині стояла правителька, яка прагнула справедливості та порядку, але опинилася в системі, де вся влада належить Зевсу.
П'ятий роман Сейнт «Це невмируще серце»англ. — «This Immortal Heart» (2026) переносить увагу на богиню кохання Афродіту. Якщо попередні книги здебільшого були присвячені смертним жінкам або Гері, то цього разу головною героїнею стає одна з найвідоміших богинь Олімпу.
Авторка переосмислює стосунки Афродіти й Ареса. У міфології вони відомі насамперед як коханці, однак роман значно розширює цю історію, показуючи Афродіту не лише як уособлення краси та пристрасті, а і як впливову богиню, що має власні політичні інтереси, моральні дилеми та складні взаємини з іншими олімпійцями. Паралельно в сюжет вплетено кілька відомих міфів про смертних, яких торкнулася сила Афродіти, що дозволяє подивитися на знайомі легенди через її погляд.
Інший погляд на війну
Ще однією авторкою ретелінгів давньогрецької міфології є британська письменниця Пет Баркер. На відміну від інших авторів жанру, вона переосмислює античні сюжети через антивоєнну оптику, зміщуючи увагу з героїчних подвигів на людську ціну війни. До її троянського циклу входять романи «Мовчання дівчатThe Silence of the Girls», «Жінки ТроїThe Women of Troy» та «Подорож додомуThe Voyage Home».
У своїх романах письменниця відходить від традиційного зображення війни як низки героїчних звершень. Натомість Баркер досліджує наслідки насильства, втрати, рабства та психологічних травм, яких зазнають жінки після падіння Трої.
За останні десять років ретелінги перетворилися з нішевого жанру на один із найпомітніших напрямів сучасної художньої літератури. Вони не заперечують античні міфи, а показують, що навіть історії, записані понад дві тисячі років тому, можуть набувати нового звучання. Авторки скоріше пропонують новий спосіб прочитання знайомих сюжетів, зміщуючи фокус на персонажок і персонажів, які впродовж століть залишалися на другому плані. Вони не відкидають античні джерела, а доповнюють їх.
Саме завдяки цьому ретелінги стали популярними за межами кола шанувальників давньогрецької міфології. Для одних це можливість по-новому ознайомитися з класичними сюжетами, для інших — побачити відомі історії крізь призму сучасних тем: свободи вибору, влади, травми, рівності та права на власний голос. Переосмислення жіночих образів не лише додає міфам психологічної глибини, а й демонструє, що навіть історії, яким понад дві тисячі років, можуть залишатися актуальними сьогодні.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
