У проєкті "Ніякого братерства – не було, немає й не буде" Суспільне Культура публікує колонки представників і представниць української креативної й культурної індустрії про те, як Росія впродовж років (а іноді – століть) намагалася знищити українську ідентичність.
Ці тексти ми публікуємо у двох версіях – українськомовній та англомовній. Для українців проблема інформаційної агресії Росії – частина повсякденного дискурсу, який особливо актуалізувався після Майдану 2014 року. Тепер необхідно поширити цей контекст за кордоном, щоби показати, що війна з російським впливом почалася не за тиждень.
Музичний оглядач Юрій Береза у своїй колонці розповідає, як російські розважальні блогери замовчують російсько-українську війну, та пояснює, чому потрібно відмовитися від цього контенту.
Англійська версія колонки за посиланням.
Ще декілька місяців тому казахський комік Нурлан Сабуров навіть не підозрював, що може стати ідеальним гостем для шоу “Что было дальше” (ЧБД). В Україні він збирав солдаути та зізнавався в симпатіях публіці. А вже у квітні, під час туру в США, злякався говорити що-небудь про війну в Україні, попри свої симпатії.
На іншому концерті цього туру на сцену піднялася українка Юлія Косівчук у скривавленій сукні та закликала Сабурова засудити військові злочини РФ. Він не тільки замовчав відповідь, а ще й недолуго пожартував про менструацію. Після цього його виступ у Чикаго скасували. А на концерті в Маямі охорона перевіряла телефони на вміст контенту про війну. Якщо він був – людину в зал не пускали.
Можливо, медіа і не звернули б увагу на цей випадок, якби не було чиннику популярності Сабурова та ЧБД в Україні. От певна статистика шоу. На каналі, де виходить ЧБД, понад сім мільйонів підписників. Кожне відео збирає від 20 до 40 мільйонів переглядів в середньому. За даними російського Forbes, творці шоу у 2020 році стали найприбутковішими блогерами російського сегменту YouTube. На рекламі вони заробили понад 3.5 мільйони доларів.
Серед найжирніших рекламодавців – “Газпром Медіа”. Плюс автором ЧБД є В'ячеслав Дусмухаметов, який працює креативним продюсером на ТНТ – каналі, що перебуває у власності “Газпром Медіа”. У 2020 та 2021 роках випуски ЧБД потрапили у Топ-10 за переглядами в нашому сегменті YouTube – тут і тут. Тобто, можна зробити висновок, що чимало українців дивилися це шоу.
Але з початком війни, лише одна людина, що мала відношення до ЧБД, висловилася щодо цього – комік Сергій Дєтков, який сам із України, та був одним із ведучих. Решта вирішила цей факт проігнорувати, а саме шоу тимчасово поставити на паузу.
Можна лише уявити розчарування прихильників шоу, що буквально витрачали години на перегляд. Але насправді це не трагедія, а навпаки – цілком передбачуваний результат.
Люди, які здавалися дотепними напротивагу всій культурі пострадянського простору, та з виходом на широку аудиторію виявилися боягузами. А деякі з них – Олексій Щербаков, наприклад – ще й відкрито агресивними. Втім, таке сталося не тільки з ЧБД.
Наприклад, Євген Баженов, якого знають як BadComedian – прискіпливого оглядача російських треш-фільмів, що збирають до 20 мільйонів переглядів. Здавалося б, що людина, яка ненавидить російський кінопром, засудить дії Росії в Україні моментально. Але в якості позиції ми отримали фразу: “Давайте вы не будете слушать мнение о ситуации от какого-то клоуна обзорщика кинца, ок?”. Десь через місяць від початку війни Баженов таки висловився, але в жахливо-зверхній формі. Плюс назвав себе “наполовину хохлом”, чого очевидно не варто було робити.
Славнозвісний Юрій Дудь із YouTube-каналом у 10 мільйонів підписників, який спочатку “приємно” вразив українську аудиторію тезами про “несправедливость с обеих сторон на Донбассе”. А потім пішов спілкуватися про війну в Україні не з українцями, а з росіянами, що втекли в Угорщину.
Чи ж Максим Кац, якого теж захищала певна частка українців. Він нібито і відкрито проти війни, усіляко її засуджує. Але ж не вважає Україну повноцінним суб’єктом, населення РФ винним та взагалі каже, що ми повинні допомогти вибороти росіянам свободу. Або ж Олексій Навальний, який запропонував замість Заходу фінансувати не Javelin для українців, а “таргет” у соцмережах для росіян із правдивою інформацією.
Коли здається – хреститися треба
Такі приклади не поодинокі. Їх насправді багато. Але зараз можна сказати, що це схоже на ефект Мандели. І, можливо, це один із найбільших його проявів в історії людства. Це коли про когось чи щось утворюються хибні спогади.
У нашому випадку це сталося з великими російськими медіа-персонами, що мали значну частку аудиторії в Україні. Ці люди дійсно роблять контент, який можна поставити в опозицію всьому, що створювалося у пострадянському просторі на максимально широку аудиторію. В чомусь він був прогресивним, у чомусь інтелектуальним. А якщо не інтелектуальним, то принаймні відносно оригінальним.
Підсвідомість українців, які цей контент споживали, не тільки автоматично зарахувала цих людей до так званих “хороших рускіх”. Якщо вони роблять контент, який якісно можна вважати опозиційним до загальної маси, то опозиційними вони будуть у всьому. Навіть, у політичних питаннях. І це є той самий хибний спогад, який може зробити боляче морально.
Бо насправді майже кожен російський лідер думок із будь-якої сфери не має благородних намірів щодо України. Звісно, вони не підтримують військову агресію Росії, але заразом мають якісь персональні інтереси.
Наприклад, культурні діячі мріють про відновлення “статусу кво”, щоб їх не чіпали з питаннями. “Опозиційні” журналісти та політики бажають заробити більше балів та намагатися зберегти принаймні якесь обличчя перед людством, засуджуючи цю війну та Путіна зокрема. Щось на кшталт, “ми військові дії не підтримували і усіляко були за Україну, то ж не тягніть нас на трибунал”.
Не захищати, а ігнорувати
Чимало людей і досі стоять на захисті російських персоналій, зокрема вищезгаданих. Наприклад, головним виправданням для Сабурова є те, що він не росіянин, а казах. І працює в культурному полі, а культура – поза політикою.
По-перше, неважливо, якої ти національності. Якщо ти працюєш на російський дискурс, то національність – не рятувальне коло. У випадку зі Сабуровим, ця теза не працює, бо він живе на гроші “Газпрому” та має можливість впливати на мільйони людей, але не робить цього. Як і будь-який російський медіаінфлюенсер, що дотримується нейтралітету. До речі, Сабурову цей жарт вже вийшов боком – організатор виступів у Ізраїлі скасував їх.
По-друге, культура та політика давно стали речима, що одна одну доповнюють. Немає потреби наводити приклади якихось пісень та творів, бо їх сотні. Достатньо згадати, що 40-й президент США Рональд Рейган та колишній губернатор Каліфорнії Арнольд Шварценеггер були акторами. А колишній президент Гватемали Джиммі Моралес та нинішній президент України Володимир Зеленський були коміками. А серед стендап-коміків вистачає й політичних. Білл Мар, Білл Берр чи Колін Куїнн – три актуальні приклади з американської комедії.
Щодо ліберальних журналістів та політиків – це казки для дорослих на ніч. Вони можуть вам казати, що ви хочете почути. Бути за демократію та свободу. Розповідати, що їх потрібно будувати. Але вони не мають навіть приблизного уявлення, як це робити.
Їхня теорія “русской демократии” на практиці не застосовувалася та, можливо, не працює. Тож звідти імперський наратив про “братів” та “об’єднані землі”, щоби експериментувати на нас своїми повчаннями. Достатньо згадати твіти російської журналістки Латиніної. Один – про Київ “как центр русской культуры”. Другий – про здивованість тому, що російські солдати напрочуд швидко помирають в Україні.
Отже, треба перестати заглядати їм у рота. Чи намагатися щось пояснити. Звісно, сепарувати від себе частину власного культурного життя боляче і важко. Втім, ми маємо варіанти, набагато кращі та якісніші для перегляду й вивчення серед культурних та суспільно-політичних діячів.
Пам’ятайте, що на наші землі принесли “русский мир”. Ми його поборемо, а от “русскую демократию” можемо і не пережити.
Авторська колонка передбачає висловлення думок автора й може не збігатися з політикою Суспільне Культура.
Читайте також
- Як російська культура спонукає вбивати – пояснює Юрій Береза
- Музика поза політикою? Розкажіть про це мертвим у Бучі
- Що може статися з українською музикою після війни – пояснює Юрій Береза
- Проти інтерпретації: чому нам не близька російська кінокритика
- Як росіяни 30 років формували залежність українського музичного ринку від Москви
- Як пояснити дерусифікацію за кордоном
