Гурт Nazva презентував перший за 2026 рік сольний сингл «Люди для людей» — пісню про внутрішні суперечності, втому та людей, які допомагають знайти опору, коли вже не знаєш, куди рухатися. Трек став продовженням майбутнього ліричного альбому гурту.
Пісня набирає популярності у соцмережах. Наприклад, у TikTok на один з уривків пісні опублікували більш ніж 21 тисячу відео, в яких користувачі діляться своїми щасливими моментами.
Чому після пів року мовчання Павло Гоц написав пісню зі слів підтримки інших людей? І як сьогодні виглядає його життя між службою в ЗСУ, дистанційною роботою з Nazva та новим ліричним альбомом? У шоу «Вікенд нової музики» на Радіо Промінь Павло Гоц розповів ведучій Анні Заклецькій про сингл «Люди для людей», армійський досвід, рішення залишитися командою після розставання з дружиною та про те, чому вміння говорити одне з одним він вважає справжнім талантом.
«Люди для людей» — назва, яка звучить майже як гасло. Розкажи, будь ласка, передісторію. Чи гасло це для тебе?
Гасло. Вся пісня в тих гаслах. Навіть не знаю, яка цитата з пісні моя улюблена, бо там дуже багато фраз, які я за останній рік або бачив на стінах, що люди писали в різних містах України, або що люди озвучували зі мною в розмові, або випадково ставалася така гра слів.
Я дуже довго не писав пісень, це перша написана мною пісня за пів року. Вирішив, що саме її треба випустити першою, бо багато лежить у шухляді, а ця найбільш актуальна. Пісня написана з того, що люди говорили. У ній виключно слова підтримки, тому вона й вийшла якась така тепла, ностальгічна. Інколи можна повеселитися під неї, можна поплакати — все, що ми любимо.
Що саме стало рушієм того, щоб припинити мовчати й почати писати знову?
Рушієм стало те, що я сам себе почав паяти. Такий у нас час зараз, коли не розумієш, що відбувається взагалі, починаєш сам себе копати. Виявилося, що треба не самокопанням займатися, а десь знаходити енергію спілкуватися з людьми, відновити питання, які ми так любили ставити у 2022 році: «Як ти? Що ти там? Чи все добре?». Після того виявляється, що і люди в тебе те саме запитують, і все — написалася нарешті пісня. Ми ж пишемо музику, щоб її слухали люди, а не ти сам. Тому музика для людей, і «Люди для людей».
Пісня звучить дуже світло і легко, але якщо вслухатися в цитати, про які ти говориш, — це слова підтримки, як ти вже зазначив, — то зрештою, там є і флер важкості якоїсь кризи, якихось точок, які буває нелегко пройти. Це був свідомий прийом — на контрастах попрацювати — чи вийшло само собою?
Я зараз тільки так і працюю. Навіть танцювальні пісні, які в нас виходять, завжди мають і якийсь сумний текст. Одна подруга відгукнулася про трек, коли я їй його скинув: «Та пісня прикидається легкою літньою піснею». Тому так, вона прикидається дуже легкою. Там закладено щось уже прожите. Але і жартувати без чогось прожитого неможливо, тому вона така.
І знову до цитат: «Моє дно — то моя стеля». Поясни, будь ласка, більше.
Є таке, ніби щось недоговорено в пісні. «Моє дно — то моя стеля» для мене особисто — то там, де я вперся і далі йти не можу, це кінець. Можна розвернутися і робити щось далі. Немає куди вже гірше. І це означає, що мені з цим норм. Я вже вперся в те найгірше, тому ще гірше не буде. Тобто знаходиться позитив ніби навіть і найгіршій ситуації. Що ми зараз постійно з вами й робимо — все одно знаходимо позитив у будь-чому: виходить сонце просто з-за хмар, ти думаєш: «Боже, як добре жити на тій землі».
Тепер про «люди для людей» — ти завжди це розумів чи в якийсь момент щось відбулось в житті, що ти це почав цінувати або відкрив для себе з новою силою?
Саме так, воно змінюється все життя. Ніби ти це знаєш, а потім щось стається, і ти думаєш: «А-а-а, ні, все-таки ще є глибше щось у тій ситуації і в тому, як ми одне з одним спілкуємося».
Я щороку перечитую книжку «Маленький принц» тому, що вона для мене щороку відкривається по-новому. Я ніби іншу книжку читаю відносно свого досвіду. «Люди для людей» — щось є в цьому таке ж. Я думаю, що чим далі я живу, тим далі росту, і слава Богу. Можливо, і ця пісня мені інакше буде слухатися через рік-два залежно від прожитого.
Взимку минулого року ти приєднався до лав Збройних сил України. І ти, який звик усе осмислювати, ставити запитання, опинився там, де точно є чимало наказів, які потрібно без запитань виконувати. Як тобі з такою армійською системою?
А воно не всюди так. Справа в тому, як у кожній команді кожен організовує все під себе. Усе залежить від того, до кого ти потрапив, з ким спілкуєшся, яке в тебе командування. Скільки я знаю підрозділів, де люди між собою просто як родина працюють, а інколи дехто родина в прямому сенсі. От нещодавно відсвяткував весілля мій друг — комбат батальйону «Золоті ворота», і весь батальйон до нього приїхав на весілля (ну, наскільки це було можливо, щоб далі виконувати завдання). Всі приїхали й усі відчувають себе родиною. Здавалося б, комбат, людина з найвищим званням, людина з найвищою посадою, а всі любляться. Це нормально, тому як ти будуєш ту систему, керуєш людьми, як люди тебе люблять і слухають, — от від цього і будується далі довіреність та теплість навіть на війні.
А як ти думаєш, яка система сприяє кращій ефективності, потужності команди — де всі мають робити те, що кажуть? Чи все-таки по-іншому може працювати система, в якій є любов і повага, і кожен не тягне щось на себе, а просто розуміє частину своєї відповідальності?
Звичайно, що хотілось би відповісти, що друге, що коли любов і повага, але воно не всюди так є, на жаль. Для кожного своє, кожен будує це по-різному, і ти не знаєш, яка погода хороша, якщо не бачив поганої. Тому все має бути.
Повертаючись до Збройних сил України. Це рішення для тебе було раптовим, ти до нього йшов чи щось тебе підштовхнуло?
Усе дуже просто: у нас триває війна. Я був готовий приєднатися до війська. Коли виповнилося 25 років, розумів, що треба думати над цим уже. Так я опинився в Збройних силах України.
А що служба дала тобі такого, що цивільне життя не навчило? А ти зараз такий: «О, так можна було і так, виявляється!».
Виявилося, що я не так уже й багато знав, як будується армійська система і як воно взагалі відбувається. Розширений світогляд. Мені самому легше тепер існувати, якось швидше виріс отак для самого себе, що навіть друзі кажуть: «Боже, Павле, стаєш чоловіком». Якісь такі банальні речі насправді, а воно дає свій відбиток. У мене стали серйозніші пісні, тож воно змінює щось у голові.
А що ще в гурті, наприклад, змінила сама війна і те, що ти в Збройних силах України?
Ми тепер працюємо виключно дистанційно. Люди репетирують без мене, я пишу пісні, скидаю їм і вони їх вчать. Ми здебільшого всі нові пісні, які граємо на концертах, репетируємо перед концертом на саундчеку, — тому що у нас немає шансу бачитися.
Два тижні тому ви з дружиною публічно повідомили, що більше не пара, але залишаєтесь командою і разом робите Nazva. Якщо можеш цим поділитися, розкажи — як ви до цього дійшли?
Ми щасливі дорослі люди, які довго-довго говорили. Талант, який, на жаль, не всі люди мають — вміти поговорити одне з одним. Тому, можливо, в публічному просторі воно виглядає як щось раптове, але ми до цього йшли, пробували щось відчути, перебудувати й просто ухвалили рішення, де змінився формат команди. Ми тепер пара партнерів, які роблять великий проєкт, але при тому не пара в романтичному сенсі.
Якщо зібрати все разом: служба, зміни, паузи, розставання. Що з тебе за час повномасштабної війни зникло, а що з'явилося?
У мене зникло, що я боюся десь бути невеселим, бо мені було завжди комфортніше все на «хі-хі, ха-ха». А зараз «хі-хі, ха-ха» може бути й сумне. Знову ж таки і цей формат змінився. Не так багато часу минуло, відколи почалося повномасштабне вторгнення, і не так багато часу для мене, відколи я в армії. Все ще змінюється поступово. Це насправді невеличкі зміни. Далі — більше. Я ще не збираюся нічого завершувати.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
