З 10 по 13 вересня відбудеться 33-й Львівський міжнародний BookForum (за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Флагманські події»). Його програма складатиметься з основної сцени та восьми тематичних кластерів. Один із них буде присвячений фотокнизі. Куратором цього кластера став фотограф-портретист, фотокореспондент Валентин Кузан.
Суспільне Культура публікує кураторське есе Валентина Кузана про події, учасників та унікальні явища в сучасному українському фотомистецтві.
Мене давно цікавить розвиток фотографії в Україні. Коли я починав цим займатися, у нас практично не було де вчитися цієї професії. Про існування фотокниг чи документальної фотографії як візуальної мови, якою можна розповідати історії, я тоді навіть не підозрював — мені просто це дуже подобалося. Вже десь посередині свого шляху я дізнався про ці речі й почав їх активно використовувати.
Фотокнига — це кінцевий результат, підсумок і надзвичайно важливе візуальне висловлювання. Про війну в Україні можна розповідати по-різному, але фотографія — це формат, який не потребує зайвих пояснень: ти просто бачиш набір кадрів у певній послідовності, і це вже розповідає тобі історію без тексту або з його мінімумом. Це дуже важливий інструмент. Мені прикро, що про фотокниги в нас досі мало знають і вони слабо представлені на книжковому ринку. Тому я щиро зацікавлений у тому, щоб популяризувати їх і розвивати фотографію в Україні всіма можливими способами.
На BookForum ми з колегами прагнули зробити фотокластер максимально репрезентативним. Наша мета — показати, що взагалі було зроблено в цій сфері за часи незалежності. Ми сформували його програму так, щоб людина, завітавши на події, могла скласти цілісне уявлення про українську фотокнигу та про те, що наші автори хочуть і можуть розповідати глядачам. Це велика оглядова програма, яка містить як висвітлення війни, так і суб'єктивні, мистецькі чи максимально документальні розповіді. Ми навіть додали події, де фотографія постає інструментом візуальної культурології та етнографії — коли книга є не просто мистецьким альбомом, а інструментом дослідження.
Користуючись переважно візуальною мовою, фотографи все одно відштовхуються від певної філософії. Якою є ця філософія, куди спрямований їхній погляд, чому він втілюється саме в таких кадрах і книжках — це надзвичайно цікаво почути. Особливо якщо йдеться про досвідчених авторів, які своїми роботами зуміли створити мозаїку цілої епохи, регіону чи соціального явища. Тому в програмі кластера буде два artist talk зі знаковими українськими фотографами: Олександром Глядєловим та Олександром Чекменьовим. Коли я служив у ЗСУ, Олександр Глядєлов приїжджав до нас знімати на лінію фронту і жив із нами тиждень. Ми сідали за сніданком, відкривали ноутбук і могли години чотири розмовляти й дивитися фотографії. Це людина-енциклопедія. Він побачив стільки всього у світі як фотограф «Лікарів без кордонів», що його погляд на українські події акумулює величезний міжнародний досвід. Звісно, у фокусі його уваги буде не лише війна — це автор, якого можна слухати годинами.
З Олександром Чекменьовим ми спілкувалися менше, але його роботи — це частина мого власного фотографічного світогляду. Він належить до тих авторів, які задають дуже високий рівень і тон документальної фотографії в Україні. Я пишаюся й іншими авторами, які будуть представлені в програмі. Наприклад, Ліза Букреєва у своїй книжці «Тут будують будинки з попелу» разюче поєднала документальне та мистецьке висловлювання — це рідкісний талант. Також неймовірну роботу зробив Сергій Коровайний, видавши книжку про свій рідний Донецький регіон.
Окремий великий фокус програми зроблений на ветеранських самвидавах та фотокнигах. Фактично, ветеранський самвидав — це той самий знайомий нам формат, але у візуальній формі. Це максимально вільне, авторське бачення. Самвидав може бути кроком до побудови більшої історії або ж завершеним висловлюванням у малій формі. Цей формат тісно пов'язаний зі щоденниковою, перманентною зйомкою, яка передбачає спонтанність і зануреність у середовище, коли людина не приїжджає кудись спеціально знімати, а просто фіксує своє життя й оточення. Формат зину ідеально підходить для такої невимушеної оповіді: тут може не бути чіткого наративу, але є оголені шматки реальності.
Наприклад, робота військовослужбовця Дмитра Купріяна цікава художнім осмисленням дійсності. Він робить алюзію на «Мистецтво війни» Сунь-цзи й осмислює цей текст через щоденні ритуали: чищення зброї, навчання, підготовку техніки, чергування. Це мозаїка побутових сцен, яка показує реальність війни, адже та складається не лише з боїв, а й із величезного пласта побуту, який для цивільних зазвичай залишається за кадром.
Фотографія — це швидке відображення дійсності, ніби спалах ліхтарика в темряві, який вихоплює певні куточки. Якщо медіа дають окремі кадри подій, то книга — це вже цілісне, осмислене висловлювання. Зин — це як фотографічне речення про те, що відбулося, а книга — це вже оповідання чи навіть великий роман, як у випадку з Глядєловим чи Чекменьовим. Книгу Глядєлова взагалі можна розглядати як великий український роман у фотографіях, де без слів розумієш увесь контекст.
В Україні зараз майже не залишилося людей, які б не мали стосунку до теми війни через близьких чи знайомих. Я за те, щоб реальність війни була для нас знайомою. Для подолання психологічного бар'єра між цивільним життям і військовою службою дуже важливо знати, як там усе влаштовано — з розповідей, книжок та фотографій. Фотографія — один із найпростіших форматів для сприйняття. Якщо від великих текстів суспільство поступово відвикає, то зображення зчитується швидко, але може сказати не менше й підсвітити невідомі деталі.
Щодо поділу на військове та цивільне мистецтво: я розумію, що він існує, але мені б хотілося, щоб усе створене ветеранами та військовими було органічною частиною українського культурного процесу. Щоб це не сприймалося як щось «за стіною» чи як розвага військових у вільний час, а стало частиною світосприйняття пересічної людини. Захист своїх кордонів, спільноти та ідентичності — це частина нашого життя, і те, що висвітлюють військові у фотокнигах, є нашою спільною реальністю.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
