Вони не бачились майже два роки. Троє рідних братів зустрілись вперше з початку повномасштабної війни. Усі – вчителі. Старший нині воює на Лиманському напрямку, середній – на сході та півдні країни. Молодший у Кропивницькому працює і збирає допомогу на фронт.
Петро та Сергій Ткаченки – військові. Пішли на фронт добровольцями. До російського вторгнення працювали у школі та в інституті післядипломної освіти. За освітою всі троє – вчителі математики.
"Мені 47, середньому брату – 46, меншому 45, – говорить старший брат Петро Ткаченко. – Закінчували фізико-математичний факультет нашого педагогічного університету та всі троє працювали в школах. Так і діти у нас народжувалися одне за одним. У меншого брата двоє – хлопчик та дівчинка, і у середнього теж. У нас син".
Петро 20 років викладав математику та інформатику у школі. Коли почалась повномасштабна війна пішов у центр комплектування.
"Я допомагав, але на якомусь етапі мені здалося, що вже цього недостатньо. Щоб потрапити у військкомат, довелось стояти у черзі за три квартали. На той час було дуже складно туди попасти, тому що я не служив і мені сказали зачекати".
У своїй бригаді має позивний "Математик". До того, як потрапити у зону бойових дій, місяць пройшов навчання у Великій Британії. Потрапив у 25-ту десантно-штурмову бригаду гранатометником.
"Навчання на наших полігонах було складніше. Мені скоро 50, але довелося бігати, бо хлопці молоді, а я був найстарший і тут, і в Англії. Але побратими до мене з повагою відносилися".
Сергій Ткаченко серед побратимів має позивний "Вчитель". Зі слів чоловіка, з 2015 року брав участь в антитерористичній операції.
“Я служу в автомобільному батальйоні, то часто в дорозі. Машина зламалася, прямо біля хати й притягли її на ремонт, і так я опинився вдома. Я ще жодного разу не був у відпустці. Тому командир сказав мені, що я можу відпочити. Коли почалася війна, то мене швидше взяли до ЗСУ, ніж брата, бо у мене був досвід. Мене дуже здивувало, як швидко російські війська пішли у наступ. Почав розуміти, що скоро вони можуть дійти й сюди. Щоб цього не сталось, вирішив йти воювати".
Говорить, за майже два роки повномасштабної війни бував на усіх напрямках фронту.
“Техніка не дуже нова, проїжджаючи тисячі кілометрів, вона не витримує, ламається, постійно потребує ремонту. Але нас підтримують люди та волонтери, тому ми дуже вдячні за це".
Наймолодший Андрій допомагає родинам старших братів, поки вони воюють, та збирає допомогу на фронт. Говорить, хвилюється, коли з ними немає зв’язку.
"Коли Петро виходив на позиції, то було таке, що по 14 днів від нього взагалі не було ні слуху, ні духу. То тоді було дуже складно. А потім дивишся, що він з’явився в мережі, і стає вже спокійніше".
Під час короткої відпустки брати хочуть максимум провести час з рідними. Після перемоги хочуть повернутися до викладання.
