14 грудня на саміті у Брюсселі лідери країн Європейського союзу проголосували за початок переговорів про вступ України до ЄС. Як досягли цього рішення, як подолали спротив Угорщини та як Україна планує працювати з цією країною далі, коли розпочнеться переговорний процес і коли Україна може стати членом ЄС — Суспільному розповіла віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина.
Як вдалося досягти рішення про відкриття перемовин про вступ України до ЄС?
Найбільший наш страх полягав не в самій агресивній риториці угорського прем’єра Орбана, а у двох речах. Перша — що дискусія навколо відкриття переговорів, зацикліться тільки на тому, щоб якось домовитись з прем'єр-міністром Угорщини. І друга — що європейські лідери проявлять слабкість і підуть по траєкторії, яку задав угорський прем'єр — ветування рішення про відкриття переговорів з Україною і Молдовою, а відповідно блокування будь-яких рішень щодо Західних Балкан. Бо деякі європейські лідери розуміли: немає рішення по Україні — немає і по жодній країні.
Для нас було важливо закріпити нашу позицію. Тому президент Зеленський мав кілька телефонних розмов — з президентом Франції, канцлером Німеччини, прем'єркою Італії, та брав участь у саміті Україна-Північна Європа напередодні саміту лідерів ЄС в Брюсселі.
Наша концепція передбачала наступне. Перше — позиція Україна сильна, недвозначна і всі мають усвідомлювати, що ми виконали свою частину домашньої роботи. Були різні дискусії, які намагалися підважити прогрес України. Тому була певна політична хореографія, яка дозволила це нейтралізувати. Ба більше, парламент напередодні саміту ЄС ухвалив декілька технічних рішень, які передбачали виконання рекомендацій Єврокомісії щодо початку перемовин з Україною.
Друге — для нас було важливо сформулювати розуміння наслідків неухвалення цього рішення. І, можливо, якраз ці дискусії були ключовими. Бо неухвалення мало б наслідком те, що тепер не ЄС колективно визначає політику, а все віддається на розсуд окремо кожній державі. В Європі попереду понад десяток різних виборів. І відповідно це початок процесу, як іспанські колеги мені сказали — роз'єднання, відколювання від власних зобов'язань щодо України. Тому нам було важливо сформулювати розуміння наслідків неухвалення рішення про початок перемовин з Україною. Це був перший етап переговорів.
І другий етап — моделювання різних сценаріїв. Я хочу подякувати й команді президента Євроради, і Єврокомісії, і Франції, і Німеччині, й Італії, Балтійським країнам, нашим польським друзям. Це була складна, багаторівнева робота щоб канцлер Шольц міг вивести прем'єра Орбана на каву (прем’єр-міністр Угорщини покинув зал під час ухвалення рішення про початок переговорів про вступ України до ЄС — ред). За день до засідання Євроради я говорила, що на столі в лідерів ЄС багато різних сценаріїв як досягнути консенсусу. І я розуміла, якщо все ж таки накладуть вето на рішення про відкриття перемовин, безумовно за цим буде стояти в першу чергу Росія. Тому що будь-які інші аргументи давали змогу знайти консенсус і ухвалити рішення.
Чи правда, що американці посприяли тому, що пан Орбан змінив думку?
Всі сприяли діалогу. Ми звертались до всіх. І президент Зеленський був у Сполучених Штатах. І Андрій Єрмак (керівник Офісу президента України — ред) з Русланом Стефанчуком (голова ВР — ред) були до цього у США. Сполучені Штати одні з перших вітали нас з рішенням про відкриття перемовин. І ми неодноразово говорили, що реформи, пов'язані з членством, важливі й для НАТО, й для самих США. До діалогу були залучені всі й всі розуміли ситуацію та шукали шляхи її вирішення.
Від липня розпочнеться головування Угорщини в ЄС. Яка в нас стратегія співпраці з цією країною?
Угорщина вже оголосила вендету за неблокування рішення про відкриття перемовин. У нас не було ілюзій. Вважаю, треба працювати над тим, щоб Орбан приїхав в Україну, щоб побачив країну. Я знаю, його запрошувала угорська громада Закарпаття, і вони до нього звертались, щоб він не блокував рішення про відкриття перемовин. Дуже хочу, щоб він побачив країну не в довідках, які отримує з різних джерел, а самостійно. Це важливо.
Орбан відмовляється від візиту чи від нього немає відповіді?
Я б сказала, немає відповіді. Є певні контакти. Наприклад, з Петером Сіярто (міністр закордонних справ Угорщини — ред). Я з ним регулярно спілкувалась до початку повномасштабної війни й на її початку. Найперше має бути діалог. Я це відчула після зустрічі з Сіярто в Брюсселі. Ми зідзвонювалися. Потім я бачила публічну комунікацію, що він на щось образився, щось там було скасовано. Багато домислів, непорозумінь. Але персональне спілкування дає надію на порозуміння і багато питань, які, власне, він зачіпав у нашій розмові, резонують, і я достатньо багато речей підтримую. Тому діалог має бути обов'язково, і в першу чергу з тими, з ким його важко вести.
Коли можуть ухвалити рамки переговорів про вступ? Говорять про березень, але в нашому політикумі вважають, це занадто швидко.
Я очікую найближчими днями дзвінок з Єврокомісією, де ми будемо організовувати цей календар. Попередньо ми проговорювали, що скринінг (сканування українського законодавства на відповідність ЄС — ред) може тривати вісім місяців. Але ми вже маємо результати власного скринінгу. У нас є звіт Єврокомісії, він містить 90 рекомендацій по всіх переговорних главах. Ми сформували план заходів, це понад 150 завдань, в тому числі законодавчі зміни, урядові рішення. Ця робота буде тривати постійно. Щороку будуть такі звіти, просто вони будуть більш обширними з урахуванням переговорного процесу.
Коли відбудеться відкриття саме переговорних глав?
Також залежить від Єврокомісії. Я не хочу, щоб ми виходили з попередніх досвідів, бо вони передбачали, що спочатку узгоджуються фундаментальні позиції — інституційна спроможність, верховенство права, державне управління, тобто основа майбутнього членства, а далі вже йдуть секторальні глави. Закінчується один переговорний процес, відкривається інший. На сьогодні й Німеччина, і Франція просувають можливість паралельного переговорного процесу. Ми довели, що у нас не буває такого поняття як "забагато завдань". Тому поки що готуємо свою переговорну рамку, а Єврокомісія має сформувати свою. На першій міжурядовій конференції ці позиції зустрічаються.
В яких переговорних главах можуть бути для нас найбільші складнощі?
Важко спрогнозувати, бо навіть деякі рішення, які ми ухвалювали в парламенті на виконання Угоди про асоціацію з ЄС, знаходили у нас консенсус десятиріччями. Наприклад, ухвалення законодавства про внутрішні водні шляхи, які, власне, до цього закону належали по суті одній компанії. Монополісти на українському ринку не знали, які будуть наслідки, боялись конкуренції. Здавалося, це буде важке рішення, але його ухвалили. І, власне, це дозволило нам вижити в умовах війни, тому що у нас було однакове з ЄС регулювання по Дунайському регіону і Дунай став артерією життя.
Так само завжди темою табу було розпакування питань, які стосуються української мови або освіти. Ніхто не наважувався підходити до цього, поки не закрили ці питання раз і назавжди.
Багато хто говорить про аграрний сектор. Однозначно це залежить у великій мірі від самого ЄС. Поки є два табори — радикальний, який розказує міфи, що ми начебто заберемо всі субсидії, завалимо всіх зерном, і буде жахливе жахіття в Європейському Союзі. І другий табір — конструктивний, який говорить, що в цілому аграрна політика ЄС застаріла, її треба переглянути й з урахуванням того, що Україна стане членом ЄС. Більше є політичних спекуляцій на цьому рівні, тому що з ринкової точки зору це величезний здобуток — останній найбільший ринок на континенті, велика аграрна держава. Враховуючи амбіції ЄС укласти зони вільної торгівлі з Латинською Америкою, з Китаєм, з іншими великими гравцями, це великий здобуток. Подивимося, який з таборів буде превалювати.
Чи ви досі сподіваєтесь, що за два роки нам вдасться пройти переговорну рамку? І чи досі 2030-й рік — це маяк, що тоді вже буде повноцінний вступ?
Все, що стосується України, я можу ствердно окреслювати два роки. Я розумію, як сьогодні працює парламент, як влаштована робота в уряді, маю повну підтримку президента. За цих умов за нами не може бути затримок. І ці строки є абсолютно реалістичними, якщо, звичайно, не будемо часто відволікатись на НАТО.
Але цей процес багато в чому залежить і від ЄС. А він окреслив рамки для себе — до 2030 року мають бути завершені всі процеси, пов'язані з розширенням. Це стосується не тільки України. Це і Молдова, і західнобалканські країни, і Грузія. Це великий пакет рішень і для цього 2030-й рік виглядає навіть оптимістично. Тому зможемо рухатися швидко. Думаю, за кілька місяців представлю стратегію, як мінімізувати ризик постійного блокування процесу.
