Релігієзнавство, іконопис, міжнародні виставки, покази та подорожі змінились на евакуаційні маршрути для цивільних, терміновий пошук турнікетів, аптечок, автівок та інших необхідних на фронті речей.
Про цивільне життя, будні військового волонтера, співпрацю із підрозділами ЗСУ розповіла в інтерв'ю Суспільному миколаївська волонтерка Євгенія Кім.
Волонтерство на початку повномасштабного вторгнення
Мабуть, 24 лютого 2022 року, кожен хто не пішов на зустріч оркам, не пішов у ЗСУ, той став волонтером.
Євгенія пригадує, що спершу постало питання, що робити: тікати чи йти на зустріч російським військам.
"У нас перші люди виїжджали, це був вантажний автобус із табуретками і ось так у нас їхали люди. А за цим автобусом ставали інші люди, вони ставали в колону, своїми машинами, вони підходили до мене і питали, чи можна ми поїдемо з вами, так страшно було. Так вивозили перших людей, так відбувалась евакуація", — розповідає Євгенія.
Жінка каже, волонтери — мобільні люди.
"Їм менше треба збиратись, труси, шкарпетки й погнав. Тому, нам не треба багато часу, щоб приймати рішення, тому ми — “Фігаро тут — Фігаро там”, — додає волонтерка.
На фронт до брата танкіста
"В якийсь час я зрозуміла, що воно все працює, всі всіх возять, все добре все гарно, а у мене там брат і я отак все похапала і мені потрібно було відвезти йому носочки. Але ж зрозуміло, базово було це не носочки, базово було, на жаль, та на жах, хоча б попрощатись", — пригадує Євгенія Кім.
Молодший брат Євгенії Петро — танкіст, служить на Бахмутському напрямку.
"До якогось часу, доки я не звикла до того, що ми кожного дня ризикуємо життям, я намагалась з ним зустрічатись настільки часто щоб кожен раз попрощатись, щоб якщо щось трапиться, щоб розуміти, що останнє тепло ми друг другу віддали, щоб не так було тяжко далі жити", — розповідає Євгенія.
Швидкі на фронт
У мене загинув друг, його не довезли, дуже пізно евакуювали і не довезли до шпиталю.
"Я зрозуміла, що щось треба робити саме з цим. З цією евакуацією, з тим, що я можу зробити. Тому що я можу розмовляти як диванний боєць, по типу, що я про це взагалі думаю, а можу розмовляти з точки зору, що я можу встати та зробити. І ось так зʼявились швидкі", — говорить жінка.
Волонтерка передала військовим автівку швидкої допомоги від шведської благодійної організації "OperationAid". За допомогою машини поранених на східному напрямку евакуюватимуть від стабілізаційних пунктів у найближчі госпіталі.
"Якщо перші тижні ми бігали як курки з відрубаною головою, не знали куди впхатись і що робити. То зараз ти розвиваєшся, вчишся, намагаєшся ще якусь професію засвоїти, в моєму випадку — це парамедик", — говорить Євгенія.
Військове волонтерство
Зі слів жінки, все відбувається по принципу: "Женя нам треба знайти десь, може чимось зможеш допомогти".
"Ти приїжджаєш туди віддаєш все, до тебе прибігають кажуть, слухай, нам треба оце і оце. І от якось так воно і відбувається. Це не відбувається, я собі вирішила сидячи вдома з дивану", — зазначає Євгенія.
Якби держава робила б свої обовʼязки — такої професії як волонтер не було б.
Євгенія каже, якби був налагоджений механізм співпраці, то потреби у волонтерах не існувало, адже всі б були на своїх місцях.
"Може ми почнемо це все якось розподіляти, щоб і поняття волонтер вже не було? Півтора року, нам потрібні парамедики, хай цей волонтер вивчається на парамедика і буде парамедиком. Волонтери багатофункціональні на стільки, що такої професії просто не може бути. У всякому разі військових волонтерів, волонтерів “На щиті”, волонтерів на евакуаційних бригадах. Це були б професіонали, які працюють на зарплатню виконуючи свою справу. Тому, я вважаю, наразі, знаючи кількість волонтерів на фронті, повноцінної підтримки від держави немає", — додає Євгенія Кім.
Донецький напрямок
Ніколи не думала, що ця місцина для мене буде мати якесь значення, каже жінка.
"Я закохана у Донбас. Тим паче після 2014 року була якась така образа на все, що тут відбувалось. Я розумію, що зараз все трошки поділилось: є люди, які продовжують не дивлячись на війну, жити своїм життям, налагоджувати його, наскільки це можливо в умовах війни. Але саме тут працює закон совісті", — говорить волонтерка.
На Донеччині Євгенія відчуває себе вільною.
"Отако дихають орки, а я відчуваю себе справжньою та вільною. Я знаю, чого ми тут, заради чого, що нас обʼєднує", — розповідає Євгенія.
Баланс між волонтерством та цивільним життям
Волонтери, наче "прослойка" між військовими та цивільними, зазначає Євгенія.
Військові не розмовляють із цивільними, вони їм не розповідають як у них справи, вони мовчазні з ними. Стикаються два досить різні світи: світ військових і того, що робиться на фронті, і світ цивільної людини. Вони (військові — ред.) розуміють, що ми цивільні, навіть якщо ти й військовий волонтер — ти цивільний. Тому що на фронті ти турист, ти приїхав та поїхав", — говорить волонтерка.
Говорить, що на Донбасі інший світ, зі своїми законами та правилами.
"Розуміємо, що все не гладко, але ми там теж живемо, просто у нас трошки інші умови. І для мене частіший той світ, тому що там справжня дружба. Там не мають значення гроші, там не мають значення машини. Ні, машини треба завжди, людоньки машини треба. Але, немає різниці, яка у тебе машина, аби вона їхала. Там немає почуття завтрашнього дня. Ніхто не планує завтрашній день, мабуть, крім командування. У військового відповідальність за себе, за свій сектор, за свого побратима трошки воно різне.", — розповідає Євгенія.
Слідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у Telegram, Viber, YouTube, Facebook та Instagram.
