27 вересня стало відомо про смерть Олекси Гайворонського — українського історика, телеведучого, письменника. Він помер на 50-му році життя у Криму після тривалої хвороби.
Суспільне Культура розповідає про внесок Олекси Гайворонського в історіографію Кримського півострова, про його проукраїнську позицію, наукову діяльність та ділиться, що про нього згадують колеги та знайомі.
Дитинство та робота в музеї Бахчисараю
Він народився в Бахчисараї. Його батьків за СРСР переселили із Заходу України після Другої світової війни, хоча Олекса ріс без батька. Як повідомляє організація "Кримські українці", У 1991–1996 роках Олекса навчався на історичному факультеті Сімферопольського державного університету (нині Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського). Коли був студентом, належав до складу молодіжного рок-гурту. Завжди мав проукраїнську позицію, очолював осередок "Народного руху" в Криму, хоча пізніше розчарувався у чварах всередині партії, відійшов від громадської діяльності та занурився в науку.
Після закінчення університету в 1996 році влаштувався на роботу в Бахчисарайський культурний заповідник і пропрацював там 15 років як музейний працівник та заступник директора з наукової роботи.
Олекса Гайворонський говорив про Крим в авторських рубриках
Гайворонський став відомий ширшій аудиторії, коли на початку 2000-х у газеті "Полуостров" почали друкувати його статті в рубриці "Страна Крым", згадує журналіст Осман Пашаєв.
Однак у 2011 році нове керівництво заповідника звільнило його без пояснень. Художник Юрій Нікітін припускає, що Олекса не влаштував проросійське начальство. У 2011–2014 роках він створив і вів передачу телеканалу ATR "Прогулянки Кримом з Олексою Гайворонським". Програма знайомила глядачів з історичними пам'ятками півострова.
Його тодішній колега за передачею Максим Майоров опублікував у пам'ять про Олексу чернетку відео 2011 року, де Гайворонський розповідає про Кримську війну (1853–1856), стоячи на тлі Михайлівської батареї.
У лекції він каже, що "Росія не звикла програвати", але тут підписала капітуляцію. Кримська війна, як розповідав Олекса, — перша новітня війна, що мала інформаційний компонент, зокрема висвітлювалася у британських газетах, а після війни утворився прошарок російської інтелігенції, з'явилися нові традиції вшановувати полеглих воїнів, віддаленим наслідком стало скасування кріпосного права в Російській імперії.
Окупація Криму: "коли колесо історії котиться по тобі самому"
Після того як Росія анексувала Крим у 2014 році, Гайворонський міг виїхати з окупації, але вирішив залишитися в рідному місті. У 2016 році Олекса презентував у Львові на "Форумі видавців" своє видання "Країна Крим". Уже в січні 2017-го він видалив усі свої сторінки у соцмережах.
В листопаді 2014-го він розповідав в інтерв'ю "Радіо Свобода", що почувається в окупації "заручником історичних обставин".
"...обставин, які на наших очах розгорнулися так стрімко та несподівано, що іноді навіть думаєш: можливо, тобі пощастило стати свідком таких історичних змін, які припадають на долю не кожного покоління? Але є й зворотний бік: коли колесо історії котиться по тобі самому, це, можливо, досвід і цікавий, але не дуже приємний".
У коментарі Суспільному Крим представник Крайової Ради українців Криму Андрій Щекун згадує:
"Коли ми йому казали: «Можливо, ти залишишся на материковій частині України?» — він був непохитний. Сказав: «Підлікуюся і повертаюся в Крим. Там же мої батьки, родина, друзі». Йому було там дуже важко в окупації".
Він інколи розмовляв телефоном зі своїми друзями, але був небагатослівний, а вони його не розпитували ретельно, розуміючи, що російська окупаційна влада може прослуховувати лінії і певні запитання будуть небезпечні для Гайворонського.
Згадки друзів і знайомих про Олексу Гайворонського
Видавець Павло Сачек розповів Суспільному Культура, що Олекса Гайворонський тривалий час боровся з раком, хвороба дала ускладнення на серце — ймовірно, це і стало причиною відходу науковця.
Після повідомлення про смерть Гайворонського у соцмережах коментують його втрату як значну для історіографії Криму, також виловлюють співчуття родині.
Один із користувачів Facebook Влад Ляшенко написав, що навчався з Олексою на одному курсі у Сімферополі. "Він перший, від кого я почув в університеті привітання «Слава Україні! Героям слава!» І це був 1991 рік".
Інша користувачка, Сусанна Руднєва, поділилася, що саме з його вуст вона вперше почула правду про свій народ, хоча Гайворонський і має іншу національність.
Про Гайворонського у коментарі Суспільному Культура розповів автор та ведучий подкасту "Культура всього", історик Костянтин Дорошенко. Він курував проєкт "Чингізиди України" у 2009 році. "Чингізиди України" — виставка у Києві, для якої художник Юрій Нікітін відтворив обличчя кримських ханів династії Чингізидів. У межах цього проєкту Олекса Гайворонський презентував своє дослідження "Повелителі двох материків"
Костянтин Дорошенко каже, що Гайворонський присвятив своє життя популяризації історії Кримського ханства та "очищенню її від російських колоніальних фальсифікацій". Історик ще у 2005-му наголошував на проблемі, яка остаточно не розв'язана досі. "Український погляд на Крим донині не сформований. Наші підручники історії, наша суспільна свідомість дивляться на Крим чужим поглядом, який виник в іншій країні", — говорив тоді Гайворонський.
Він мріяв про встановлення на півострові пам’ятника гетьману Михайлу Дорошенку, що віддав життя заради порятунку хана. Разом із музикантом Рустемом Меметовим любив заспівати українських та кримськотатарських пісень, чия мелодика свідчить про їхню спорідненість (зокрема, "Ніч яка місячна"). А ще виконував "Hej, sokoły" на згадку про своїх предків — бунтівних поляків, висланих царатом у Крим.
Про Кримське ханство Гайворонський, за спогадами Костянтина Дорошенка, міг говорити без упину: "Виникало враження, що він насправді живе в тому часі, коли від рішень Бахчисараю залежали події у Відні, Кракові, Вільнюсі, Києві, коли московські правителі підписували вірнопідданські послання ханам арабською в’яззю, а османські султани визнавали священну першість династії ГераївДинастія татарських ханів з нащадків Чингісхана в Криму XV–XVIII ст. (...) Гайворонський був останнім підданим Кримського ханату — унікальної складової історії Європи та української державницької спадщини".
Київський художник Юрій Нікітін, який з Олексою створював виставку "Чингізиди України", у розмові з Суспільним Культура наголосив, що Гайворонський — це взірець професійної та відповідальної людини. Олекса писав про історію кримських татар у ті часи, коли цим ще ніхто фактично не опікувався. Попри те, що він був українськомовним, усі праці з історії Кримського ханства спеціально видавав російською, адже розумів, що кримські татари в Криму лише починають вивчати українську. Він хотів зробити історію Криму доступною для кримців.
Під час роботи над проєктом про Чингізидів Нікітін декілька разів приїжджав до Криму. У 2007 році пройшла презентація в Сімферополі в Кримському театрі, був аншлаг, книгу "Повелители двух материков" сприйняли на ура. У 2008 році була перша виставка портретів "Чингізиди України", для чого Юрій Нікітін приїжджав і працював у Бахчисарайському палаці. У 2009 році виставка пройшла в Києві. Попри розіслані запрошення для політиків, ніхто ні з кримських, ні з київських можновладців не відвідав відкриття. Відкриття відбулося в співпраці з композиторкою Аллою Загайкевич. Лунала музика на теми Криму.
Не голлівудська копія Криму, а виважена наукова робота
Олекса підіймав безліч матеріалів, розшукуючи такі, які б історично відповідали епосі. Він казав, що все, що залишилось із культурного надбання кримських татар, відображало народну культуру. А от про побут ханів майже нічого не збереглося.
Ми з ним дуже багато спілкувалися, аби не зробити такого собі голлівудського варіанта історії Кримського ханства, щоби відобразити їх з історичною точністю.
Обговорювали символіку портретів, адже портрети Нікітін писав в обрамленні з рослинних орнаментів, а Олекса надсилав художнику імена Гераїв арабською, щоб портрети можна було підписати.
Це така людина, яка, мені здається, зробила як ніхто багато для кримських татар, для їхнього усвідомлення власної історії та історії півострова. Після анексії Криму в нас з'явилося дуже багато фахівців, коментаторів, блогерів, але мене неприємно вражало, що я за весь цей час не бачив згадок про Гайворонського та його праці. Це дуже прикро.
Його праці — це справжній науковий матеріал, який повинен передруковуватись, як вважає Нікітін. До того ж Олекса Гайворонський створив свої наукові тексти доступними для середньостатистичного читача: "Це не якісь заумні тексти для вузького кола спеціалістів. У нього був дар доносити складну інформацію зрозумілою мовою", — згадує Нікітін.
Видавець Павло Сачек у своїх спогадах про Олексу для Суспільного Культура каже, що вони познайомилися у 2004-му, коли Павло працював з Костянтином Дорошенком над краєзнавчою книгою "Битий шлях" про різні історичні куточки України. Це привело їх у Крим, де тоді Олекса був заступником директора Бахчисарайського культурного заповідника. Він написав у цю книжку одну зі статей про Ханський палац. Так знайомство Павла та Олекси перейшло в дружбу. Потім вони разом працювали над історичною працею "Повелители двух материков". Це мав бути 4-томник з історії життя кримських ханів XV–XVIII століть. Вийшло два томи, історичні дані там завершуються серединою XVII століття.
Гайворонський, за словами Сачека, зацікавився історією рідного Криму в студентські роки і "вирішив писати не совєцьку історію та погляди на Крим, кримських татар і Кримське ханство, а нейтрально-історичну, правдиву. Ми здебільшого знаємо Кримське ханство тільки як супротивника, який здійснював періодичні набіги на материкову Україну, але це була велика країна з традиціями, наукою, культурою".
Громадський діяч, заступник директора Українського інституту та співзасновник "КримSOS" та "Кримського дому" Алім Алієв наголосив, що Гайворонський був одним із перших лекторів у 2014 році у Львові, коли Алім разом із друзями організовували фестивалі кримськотатарської культури та лекції про історію кримських татар.
Найвідоміші роботи Олекси Гайворонського
Олекса Гайворонський написав сценарій до першого кримськотатарського дитячого фільму-казки "Хидир-дєдє", досліджував біографію Ісмаїла Гаспринського для фільму "Перекладач" та Бекіра Чобан-Заде у фільмі "Шлях джигіта". Упорядкував двотомник "Повелители двух материков" про історію Криму XV — середини XVIII століть та видання "Країна Крим. Нариси про пам'ятки історії Кримського ханату", присвячене середньовічному Криму й видане вже в окупації. У "Країні Крим" — 61 нарис про споруди на півострові часів Кримського ханства. Олекса видав її спершу російською, а за рік сам переклав українською.
Гайворонський був автором серії публікацій на "Радіо Свобода" про минуле Кримського ханства та його відносини з Україною. Цикл публікували у 2018–2020 роках.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
