Цьогорічні читання Meridian Czernowitz орієнтовані на військову тематику, а більшість запрошених авторів та авторок наразі служать в ЗСУ. За три дні в Чернівцях встигли відбутися презентації книг, літературні зустрічі, читання під келих вина, а також аукціони й збори для потреб Збройних сил України.
Журналістка Суспільне Культура Олеся Котубей побувала на чотирнадцятих поетичних читаннях Meridian Czernowitz і в репортажі-конспекті розповідає найцікавіше й найважливіше з книжкових презентацій.
Міхаліцина, Чорногуз, Андрухович, Венгринюк, Любка— день перший
Поетичні читання Meridian Czernowitz розпочали вступним словом директорка Міжнародної літературної корпорації Євгенія Лопата та президент фестивалю Святослав Померанцев. На початку фестивалю вшанували загиблих українських військових хвилиною мовчання. Програму продовжила поезія від Ервіна Мессмера зі Швейцарії, а згодом Крістофа Салая з Австрії. Розмови з обидвома авторами модерував та перекладав Петро Рихло. Першою презентацією книги стала розмова про поетичну збірку "Розламані люди" Катерини Міхаліциної.
Презентація поетичної збірки Катерини Міхаліциної "Розламані люди"
Модераторка Христя Венгринюк
Авторки говорили про радянську каральну медицину, яка вбивала дітей, а також про сучасну Росію, яка продовжує робити це в іншій формі.
Катерина Міхаліцина згадувала про смерть Вікторії Амеліної, літературний фестиваль в Нью-Йорку і пошук мови, якою можна говорити про війну з іноземцями. На питання Христі Венгринюк про те, як говорити про війну з дітьми, Міхаліцина відповіла, що її донька зараз сидить у залі й з дітьми вона намагається говорити максимально чесно.
Наступною презентувала поетичну збірку [dasein: оборона присутності] поетка і військовослужбовиця Ярина Чорногуз.
Презентація поетичної збірки Ярини Чорногуз [dasein: оборона присутності]
Модераторка Євгенія Лопата
"Це щоденник істини", говорить Чорногуз про свою збірку. Вона про втрату, смерть, межові стани, "проживання смерті того, кого ти любив".
"Книга написана під час служби на контракті, коли я стала кадровою військовою, трохи з профдеформацією... Це поетичний щоденник бойового досвіду, осягнення того, що я пережила".
Чорногуз розповіла, що хотіла приєднатися до ЗСУ ще в 2014 році, але її тоді народила дитину. Коли в 2020 році загинув її коханий, вона зрозуміла, що це її єдиний шлях. Вона усвідомлювала, що війна "буде ще" і їй "хотілося в наступний раз бути готовою".
На питання Євгенії Лопати про те, як подолати прірву між цивільними і військовими, Чорногуз відповіла, що потрібно більше гуманності. "Виробити нову етику. Цивільні мають хотіти більше дізнатися про досвід військових, і зокрема література про війну може допомогти щось зрозуміти".
"До чого точно не варто вдаватися — називати все фронтом. Вживання таких метафор — це знецінення".
Також письменниця закликала не ідеалізувати та не героїзувати військових: "Золотий монумент непереможний. Він змушений стояти до останнього, загинути, якщо треба. Але військові — це звичайні люди". У коментарі для Суспільне Культура Ярина Чорногуз розповіла, що ця літературна подія й інші інтелектуальні заходи для неї є "великою реабілітацією після трьох років армії". За її словами, для того, щоб зрозуміти воєнний досвід, необхідно задіювати інтелект.
"Багато речей, з якими зустрічаєшся на війні, екзистенційно складні. Філософія, а також те, що обговорюється на таких фестивалях, як Meridian, допомагають це зрозуміти".
Презентація антології “Воєнний стан” з Юрієм Андруховичем, Христею Венгринюк, Андрієм Любкою
Модераторка Євгенія Лопата
За словами Андрія Любки, антології не завжди мали успіх у читачів, але цього не можна сказати про книгу "Воєнний стан", яка стала бестселером, хоч, очевидно, складається з надзвичайно важких текстів.
"Мова змінилася. У совку про антології можна було почути, що вони як братські могили, тобто, можуть "поховати" окремих авторів. Але мова змінилася в тому плані, що ми вже ніколи не зможемо пожартувати про братську могилу”.
Євгенія Лопата розповіла, що англомовна версія книги також "спрацювала", мала успіх за кордоном, тож незабаром "Військовий стан" вийде ще трьома мовами — німецькою, литовською і латвійською. Унікальним є і те, що передмову до антології написав Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.
На питання модераторки про те, що б автори змінили в своїх есеях, якби писали їх зараз, Христя Венгирюк відповіла: "Якби довелося писати зараз, есей був би ще страшнішим. Тому що зараз цього горя і болю ще більше".
Юрій Андрухович відповів, що "текст навряд варто було б міняти, адже він прив’язаний до моменту, він про очікування повномасштабного вторгнення. Не всім у цій країні було так очевидно, що в травні ми підемо на шашликиВідсилка до слів президента Зеленського у його терміновому звернені до українців 19 січня 2022 року, незадовго до початку російського повномасштабного вторгнення.. Хтось передчував".
Андрій Любка розповів про укладання антології. За його словами, кожен текст — про приватне. "Ми попросили людей написати про свої досвіди. У підсумку вийшло просто — бо кожен думав, що хтось інший напише сильний текст. Але завдяки цій простоті, опису дрібних, побутових речей і думок, ця книжка набуває багатоголосся і ваги". Також він прокоментував назву збірки:
"Воєнний стан" як фраза — це вдалий опис часу, в якому ми живемо. Економіка стає на військові рейки, держава перебудовується… Але є ще одна тонка алюзія, яка не всім відчутна — про козацький стан, фортецю, єдність".
Любка закінчив презентацію розповіддю про свого друга художника Максима і його смерть на фронті. "Мотив болю — в кожному з цих текстів", — додав він.
Зісельс, Чех, Прохасько — день другий
Другий день, 9 вересня, розпочався лекцією Йосифа Зісельса "Війна та ідентичність". У ній він розмірковував про ідентичність українців та її трансформацію під час війни з Росією. За його словами, українці зробили вибір свободи від авторитарного рабства — і саме тому війна це не випадковість. Декілька тез із його лекції:
- "Наш спротив — похідна від нашої ідентичності. Політика Росії — похідні від її колективної ідентичності".
- "Ми не віддаємо не території, а людей. Їм загрожуватимуть тортури, неможливість проявляти себе. Ми не можемо кинути напризволяще мільйони наших співгромадян".
- "Відкриті війни не можуть закінчитися перемогою однієї сторони — адже вони мають постійне підживлення. За півтора роки війна Росії проти України з імперіалістичної перетворилася на цивілізаційну — на нашому боці 54 демократичні країни, навпроти — антидемократичні країни, країни-аутсайдери".
Також Зісельс розмірковував про те, якими є наші очікування від перемоги України і якою вона може бути. Він описав чотири варіанти української перемоги — від найбільш бажаного до компромісного — й розподілив їх за ймовірністю.
Творча зустріч з Артемом Чехом, презентація збірки документальної прози "Точка нуль"
Модератор Олександр Михед
Про улюблені кросівки New Balance і побратима, на дзвінки якого Артем Чех не відповідає, бо боїться, що той хоче призначити "стрєлку" за написане про нього оповідання — такими були історії цієї презентації. Чех і Михед говорили про війну, біль втрати, адаптацію до цивільного життя. Але інколи їхні діалоги та історії були настільки дотепними, що зала не переставала сміятися.
Окрім всього, говорили про те, що "Точка нуль" мала три перевидання, була написана у 2016 й уперше видана в 2017 році. Із гіркою іронією Чех сказав про той час: "То була маленька смішна війна — смерть одного товариша в місяць була надзвичайною подією".
Розповів і про складнощі повернення до цивільного життя — те, що письменник переживає уже вдруге: "Ти два тижні пригинаєшся, заходячи в квартиру, як у бліндаж". Після повернення з війська в 2015-16 роках повернутися з "точки нуль" Чеху допомогла складна фізична робота.
"Я не письменник-ветеран, я письменник, який пішов служити до Збройних сил", — наголошує Артем Чех.
"Називайте мене письменник-нумізмат, або письменник-батько. Тому що коли мене представляють винятково військовим — це ніби знецінення моєї письменницької діяльності. Я хотів би, щоб мене цінували та поважали як письменника, а не лише як учасника бойових дій".
Зараз Чех пише історичний роман про громадянську війну в Сполучених Штатах. Головні герої — колишній кріпак з України і колишній темношкірий раб, які беруть участь в бойових діях. Назва поеми є відсилкою до Волта Вітмена — книга називатиметься "Пісня відкритого шляху".
Продовжили Meridian Czernowitz винно-книжкові дегустації Book’o’Wine за участі Святослава Померанцева, Андрія Любки та Ігоря Померанцева, на яких відбувся благодійний аукціон на підтримку ЗСУ. Також виступив Юрій Андрухович із програмою "Оповідання під келих. Найновіші сторінки майбутньої прози". Згодом Тарас Прохасько презентував свою нову збірку есеїстики під назвою "Бурчак".
Презентація нової збірки есеїстики Тараса Прохаська "Бурчак"
Модераторка Євгенія Лопата
Розмову почали із обговорення десятка різних тлумачень слова "бурчак" — це і прізвища, і топоніми, і означення стрімкого потоку. Але той сенс, який закладав у назву автор — молоде вино, або "ще несповна вино".
"Коли я збирав книжку, мені йшлося про ферментацію, не вистояність, недовершеність її. Йдеться про пригадування, як природу ферментування спогадів", — говорить Тарас Прохасько.
За його словами, есеї також "писалися в стані певного сп’яніння". Прохасько зазначив, що думав, що війна буде гіршою і тяжчою.
"Кожен бореться за своє уявлення, як було би добре. Це книжка про те, щоб згадати як було в часи, заради яких ми прийняли війну".
На питання, чи планує він найближчим часом продовжувати писати есеї, або ж міркує про велику форму, Прохасько відповів, що виношує ідею роману, але воліє менше говорити про це, адже не хоче забагато анонсувати ту роботу, яку ще не починав.
"Тепер Україну знають у всьому світі, як країну, в якій є війна, навіть якщо знайомляться з нею через літературу. Так її пам’ятатимуть найближчі десятиліття. Це прикро, бо ми ж насправді до війни не тільки корупцією займалися, рубали ліс і кидали сміття у Прут. Це було, але разом з тим у нашому житті є багато всього, про що варто знати. Ми могли би бути цікавим оповідачем для світу", — зауважив письменник.
Другий день поетичних читань завершився презентацією нової поетичної збірки Сергія Жадана "Скрипниківка" у Чернівецькій обласній філармонії.
Михед, Стаховський, Жадан — день третій
Третій день, 10 вересня, розпочався поетичними читаннями Асафа Дворі та Талі Окаві з Ізраїлю. Продовжився поезією він представників Німеччини Євгенія Брейгера та Ані Утлер. Модерацію та переклад обидвох заходів здійснював Петро Рихло. Наступною книжковою презентацією було обговорення книги "Позивний для Йова" Олександра Михеда.
Презентація книжки Олександра Михеда "Позивний для Йова"
Модератор Андрій Любка
Зустріч Олександра Михеда та Андрія Любки емоційно стала кульмінацією Meridian Czernowitz 2023.
"Пам’ять хоче робити вигляд, що цих жахливих деталей не було. Для мене ця книжка це розтягування можливостей — як далеко ти можеш зайти, описуючи дійсність".
У відповідь на питання Любки про жанр цієї книги, Михед відповів, що сприймає її як нонфікшн і при написанні керувався філософією нового журналізму 1960-х років — "писати роман як репортаж, а репортаж як роман".
"Я б не ставився до історій цієї книги, як до уламків. Я б ставився до цього як до пазлу, який неможливо скласти за будь-яких обставин"
"Жахливо редагувати списки злочинів. Як вибрати ті, які ти висвітлиш, а які опустиш?..."
Письменники згадали історію Віктора Ониська, друга Михеда. Олександр Михед показує свого друга надзвичайною людиною через його переписку з дружиною в месенджері. Також Михед згадав історію вбитої 14-річної дівчинки, яка мріяла стати художницею.
"Мене добиває ситуація, коли мистецтвознавець змушений говорити про художню спадщину 14-літнього митця. Щоб психіка якось це витримала, я став вивчати історії Голокосту щоб зрозуміти, як діти, які проживали його, давали собі раду із цим всім, які практики вони використовували".
Говорили про біблійні алюзії в книзі. Йов — біблійний персонаж, на якого Господь у Старому заповіті насилає усі можливі кари для того, аби випробувати його віру.
"Скільки горя може витримати людина? До якої межі? На якій вірі можна прокидатися? Вірити так, як Лакі (позивний друга Михеда — ред.), який каже, що ми все відбудуємо, ми ж молоді. Це каже він 44-річний мені 35-річному"
І хоч у біблійній історії Бог повернув Йову здоров'я, успіх і дав нову родину, Михед питає себе — "коли у Йова знову з’явилися діти — мені цікаво, чи він хоч щось відчував?"
"Частина віри, якою сповнена ця книжка — це віра в ЗСУ".
На питання Любки, чи відчуває він щось до літератури, чи досі вірить у цінність письма, Олександр Михед відповів, що "було б складно сказати, що не відчуваю, маючи дві книжки, написані під час повномасштабного вторгнення. Книга "Котик, Півник, Шафка" написана для людей, які не плакали, щоб вони змогли заплакати".
Написання "Позивного для Йова" давало думку, що, склавши цей пазл, вдасться іти далі, говорить Михед. "Виявилося, що це ілюзія, яка протривала десь тижні три. 25 лютого так і не настало. Але книжка дала мені віру в порятунок. Для мене це працює, але я розумію людей, які відкладають її на майбутнє, на після перемоги".
Любка і Михед говорили про важливість того, аби кожен персонально ніс свою лють, аби це впливало на вибори й дії. "Не може так бути, що ти тихенько послухав один російський трек. Ти маєш бути до кінця щирий зі своїм спотіфаєм і ютюбом".
"Тригернуті люди старшого віку — це ми. За Цоя я можу зробити зауваження на вулиці".
На завершення презентації на питання Андрія Любки, чи живий Йов, Михед відповів: "Так. Поки є ЗСУ, поки інші готуються замінити тих, хто зараз в лавах ЗСУ. До тих пір Йов живий".
Розмова на тему "Війна. Культура. Спорт. Вино"
Учасники: Сергій Жадан, Сергій Стаховський
Письменник Сергій Жадан і спортсмен і винороб Сергій Стаховський говорили про важливість культури під час війни, різницю між бойкотом росіян у культурному полі і в спорті, а також про воєнний Харків.
Жадан розповів, що в Харкові перших днів війни кожне нове відкриття винного магазину було невеличкою перемогою, свідченням того, що росіяни не відберуть у нас те, що ми любимо. Це було про впевненість у перемозі, говорить він.
Про дискусії, чи на часі, чи потрібні різні культурні події, письменник сказав: "Люди, які не відмовляються від культури, більше вірять у перемогу. Вони закоріненні в цю землю, ці міста".
"У Харкові театри не працюють. Це незбагненно і нерозумно. Я не розумію, чому це робить міська влада. Люди не можуть постійно займати свій вільний час відвідуванням супермаркетів".
Жадан і Стаховський говорили про те, як важливо боротися за молоду генерацію, українську культуру та спорт.
"Дехто з молоді лише зараз починає відкривати для себе пласт української культури — їм можна лише позаздрити". Також про важливість спорту для молоді, про те, що варто відволікати дітей спортом від війни. "Мені сучасний стан футболу нагадує, на жаль, дев’яності роки. Футбол як виноградна лоза — його треба плекати", — сказав Жадан.
"Варто триматися за речі, які дають нам сили, любові, ресурсів. Культура важлива. Потрібно, щоб тилове життя було наповнене сенсом. Тримати оборону порожнечі дуже важко", — наголосив Сергій Жадан.
Сергій Стаховський додав, що варто пам'ятати, що на фронті кожен день гинуть люди й що поетичні читання можливі лише завдяки їм. "Кожному з нас, чоловіків, доведеться тримати зброю, треба це розуміти". Розмова завершилася благодійним аукціоном на підтримку ЗСУ.
Завершенням третього дня й загалом поетичних читань Meridian Czernowitz 2023 стали вірші та монологи за келихом вина із Ігорем Померанцевим.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]
