Перемоги української музики в 2019 році: за що радіти і кого слухати

Перемоги української музики в 2019 році: за що радіти і кого слухати

Перемоги української музики в 2019 році: за що радіти і кого слухати

Вітчизняна музична індустрія чим далі, тим активніше розвивається. За останній рік з нею сталося багато всього і за цим дедалі цікавіше спостерігати. Ми вирішили підбити підсумки останнього року: що з українських музичних подій запам’яталося найбільше та визначило 2019-й, які тенденції можна виділити та ким пишатись?

Читайте також: "Як скласти святковий плейлист, який сподобається всім друзям"

Українська музика збирає великі майданчики

Перемоги української музики в 2019-му році: за що радіти і кого слухати?
Source: Оригінальне

За останній рік "Палац спорту" зібрали гурти Друга Ріка, Время и Стекло і ДахаБраха. Це дуже важливо підкреслити, бо зазначені виконавці дуже різні жанрово, але точно не "естрадні" і народ безкоштовними квитками туди не заманювали. Рокери з Другої Ріки йшли до великого майданчика впродовж 20-річної кар’єри, хоча самі зізналися на пресконференції, що були готові до цього ще 10 років тому. Етно-хаус-гурт ДахаБраха відомий в усьому світі, але ще 5 років тому ніхто не вірив, що їм до снаги зібрати стільки поціновувачів саме в Україні. Время и Стекло — поп-історія переважно для тінейджерів, яких досі вважають ризикованою аудиторією (чи є в них взагалі гроші на концерти?). Але всім гуртам вдалося перетнути цю важливу межу, яка свідчить тільки про одне: публіка є, вона готова витрачати кошти і підтримувати саме вітчизняних артистів. Абсолютним рекордсменом цього року став поп-виконавець MONATIK, який зібрав повний НСК "Олімпійський" та влаштував там справжнє шоу з режисурою і запрошеними зірками.

Український реп/хіп-хоп підвівся з колін та переживає ренесанс

Раніше не було повісті сумнішої на світі, ніж повість про український хіп-хоп. Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х цей жанр дуже гучно заявив про себе. Гурт Вхід у змінному взутті спочатку запалив фестиваль "Червона Рута" в 1995 році хітом "Сірко Собака" — мабуть, чи не першою вірусною піснею в українській музиці періоду незалежності. А в 1998-му видав платівку "Планове засідання", яка стала культовою і розпродалась тиражем 100 тисяч офіційних примірників (у ті часи таку популярність мала хіба що Ірина Білик).

Того ж року ТНМК випустили дебютний альбом "Зроби мені хіп-хоп", згодом підтягнувся гурт Тартак, який наприкінці 90-х грав цікаву суміш хіп-хопу та "альтернативи". Столицею українського репу вважався Харків, або, як його тоді називали, "Харківрапасіті". Там у період між другою половиною 1990-х — початком 2000-х проводився цілий реп-фестиваль "In Da House", який збирав хіп-хоперів з усієї країни (а їх було справді багато).

Але з середини 2000-х все якось затихло… років на 10. Тобто реперів, звісно, не поменшало. Однак працювати над своїм іміджем і популярністю вони не хотіли, а слухач обирав переважно поп-продукт та україномовний рок — і український реп потроху перетворився на жарт.

Усе раптово змінилося наприкінці 2018-го, коли майже одночасно в усіх ЗМІ почали розповідати про реперку Alyona Alyona — виховательку дитсадка з Баришівки, яка насправді 10 років "писала у стіл" яскраві хіп-хоп пісні. Розголос феномену Alyona Alyona набув таких масштабів, що про неї написали навіть американський Vogue та The New York Times, головна газета світу.

Весь 2019 рік ми провели у кліпах Альони, а сама реперка не стала довго купатись у славі — і наприкінці року допомогла з розкруткою реп-гурту KALUSH. Буквально через місяць після ефектної появи хлопці привернули увагу польського відділення Def Jam Records, найвідомішого хіп-хоп лейблу у світі, який "підписав" їх до себе.

Сама ж Альона заявила, що має на меті запуск першого українського реп-лейблу, який допомагатиме молодим українським хіп-хоперам.

Читайте також: "Стасік, Курган і Dakh Daughters. Найкрасивіші українські пісні 2019 року"

Розквіт жіночих особистостей

Перемоги української музики в 2019-му році: за що радіти і кого слухати?
Source: Оригінальне

Майже одночасно з Alyona Alyona гучно заявила про себе ще одна дівчина, яка тяжіє до хіп-хопу, але реперкою себе не вважає — Аліна Паш. Аліна — виконавиця з глибоким закарпатським корінням, її перший (подвійний) альбом "Пинтя:Гори" присвячений фольклорному персонажеві, опришку Пинті Хороброму, "Робіну Гуду" Закарпаття.

Творчість Аліни — яскравий приклад актуалізації української етніки та закарпатського діалекту через поєднання "молодіжних" жанрів хіп-хопу й електроніки. Аліна та Альона усвідомлюють, що вони — приклад для молоді, яка слідкує за ними через соціальні мережі, тому дівчата вже встигли потоваришувати і разом відзняти кліп на пісню "Падло" з доволі сильним феміністичним підтекстом.

У всіх інтерв’ю Аліна не тільки пропагує чудернацькі діалектні слова та закарпатський колорит, а й намагається боротися зі стереотипами, нібито жителі цього регіону — герметична частка України. Розповідаючи про свою велику родину, звичаї та власну трансформацію (з далеких і високих гір — до космополітичного Києва), Аліна прищеплює аудиторії головний концепт сьогоднішнього дня: це — єдина країна, без будь-яких лапок та чиїхось окремих політичних лозунгів.

А чого тільки варта СТАСІК — проєкт Анастасії Шевченко. Ось що вона казала сама про себе під час випуску першого кліпу:

"Мені 25 років, я — учасниця бойових дій. Це не стосується пісні, але я хочу, аби люди знали, з ким вони говорять.

Я заспівала, бо мені дуже потрібно говорити з людьми навколо. Тобто моя пісня — не спроба «самовираження/самозамилування на публіку», а конкретні речі, які я хочу сказати людям, і хочу бути почутою. Я не можу жити добре, якщо люди навколо не будуть жити добре.

Тому я намагаюся поділитися своїми знаннями та навичками. І сьогодні я прийшла сказати, що помирати від болю — не соромно. Відчувати біль, страждати від нього не є ганебним і ніхто не зобов'язаний приховувати біль. Іноді після сильного болю в особистості стається злам, і з цим можна і потрібно жити".

Її "Колискову для ворога" ми просто радимо подивитись і послухати, без коментарів.

Прогрес українського року

Перемоги української музики в 2019-му році: за що радіти і кого слухати?
Source: Оригінальне

Якщо не дуже слідкувати за українською музикою, може скластися враження, що після Океану Ельзи та Скрябіна так і не прийшли, так би мовити, їхні наступники. Гуртів, які починали з рок-музики й розрослись у явище поп-формату для широкого загалу. Тим більше, це питання цікаво зазвучало саме зараз, коли Святослав Вакарчук завзято пірнув у політичні справи.

У 2019-му відповідь з’явилась. Навіть дві. Перша — це гурт Антитіла, який випустив свій найкращий альбом "Hello" і вирушив у перший стадіонний тур містами України, прихопивши з собою модернове звукове та світлове обладнання закордонного зразку.

Друга — колектив Без Обмежень. Хлопці грали рок-музику з 1999 року, приблизно в один час з Океаном Ельзи, але на початку їм чогось не вистачало. Можливо, знайти свого слухача заважала англійська мова та експерименти з піснями російською. Однак саме тоді, коли хлопці у гарному сенсі "спростили" своє звучання, повністю перейшли на українську мову та почали співати не про себе, а для слухачів — справи різко поліпшились. І сьогодні вони також випускають свій накращий альбом "Мільярди" й готуються до величезного туру Україною і поза її межами, який налічуватиме понад 120 міст з кульмінаційним концертом на НСК "Олімпійський".

Нове покоління не пасе задніх. Гурт Тимпаче вже встиг наробити галасу в ЗМІ, які здивовано порівнюють 23-річних хлопців з тими ж ОЕ на стадії їхнього дебютного альбому. Порівнювати — взагалі не дуже благородна справа, але щось у цих порівняннях є. Можливо, спадкоємність поколінь українських виконавців, які мають продовжувати та розвивати ідеї одне одного.

Мода на український етнокод

Цю тему ми докладніше досліджували в окремій статті. Якщо коротко, то станом на 2019 рік маємо такий факт: український фольклор знову в моді. Гурт YUKO збирає фольклорні тексти та наспівує їх під драйвову електроніку. Їх часто називають фолк-рейв-гуртом — і сьогодні можна стверджувати, що вони таки протягнулись у музичний мейнстрім завдяки наполегливій праці.

Співачка Христина Соловій за цей рік помітно виросла у велику артистку, яка чудово співає "акустичний формат" і дозволяє собі алюзії на "Твін Пікс" у кліпах.

Виконавиця Марина Круть випустила цікавий альбом "Albino EP", в якому переконливо доводить, що бандура може звучати цікаво і сучасно.

Сенсація зі Львова, гурт Один в каное, вперше за свою історію випустив кліп — навіть не кліп, а маленький фільм — на пісню "В мене немає дому". І органічно, без будь-яких "накруток" та ботів, набрав декілька мільйонів переглядів.

А ще є гурт KAZKA, який надзвичайно поєднав "кухонні" страждання сучасної жінки з легкими етно-мотивами — і тепер їхню пісню "Плакала" без перебільшень знають та співають у всьому світі.

Читайте також: "Чому українці масово слухають російські пісні та чи можна це змінити"

Присутність і роль стрімінгових сервісів зростає

Перемоги української музики в 2019-му році: за що радіти і кого слухати?
Source: Оригінальне

Минули часи, коли ми купляли музику на фізичних носіях. А качати з торентів у 2019 році стало просто соромно. Люди стали слухати музику легально, через стримінгові сервіси. В Україні наразі офіційно працюють Apple Music, YouTube Music, Deezer. А в першому кварталі 2020-го офіційно запуститься Spotify — найбільший стрімінговий сервіс світу.

Якщо звернутися до цифр, то легальні способи прослуховування музики обирає поки що не так багато українців: 0,9% від усього населення. Однак лише за 2019 рік ця цифра стрімко зросла з 0,6 до 0,9%. І буде прогресувати ще швидшими темпами після появи Spotify. Це надзвичайно важливо, адже стрімінги в усьому світі поліпшили справи музичної індустрії: повалили диктат мейджор-лейблів і допомогають заробляти музикою навіть невеликим артистам. Для слухачів це також ідеальна історія: більше не треба вибирати, що послухати.

На завершення. Не лінуйтеся ходити на концерти. Навіть якщо не знаєте виконавця — йдіть просто з цікавості. Слухайте українську музику легально, підключайте до стрімінгів своїх родичів (зараз майже всі сервіси пропонують родинні підписки для економії).

Бо вже є кого слухати і підтримувати. Наступні 5 років (навіть 2-3) будуть вирішальними для української музики: чи зможе вона перетворитися на повноцінну індустрію, самоокупну без "допомоги" контенту сусідньої держави? Це залежить тільки від нас із вами.

Читайте також: "Декомунізація чи дегероїзація? Костянтин Дорошенко про спадок тоталітарного минулого"
Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше