Компанія Google представила YouTube Rewind 2019 — традиційні підсумки року, присвячені найпопулярнішим відео у світі. Є там і статистика щодо музичних кліпів, які українці переглядали найчастіше. Перші два місця посів російський виконавець і комік Артур Пірожков. Пісень українською у топ-десятці лише дві: "Охрана, отмєна" молодої співачки Jerry Heil та перша українська композиція дуету Время и стекло "Дим".
Зі щорічним рейтингом Топ-100 музичного сервісу Apple Music ситуація ще цікавіша. Із 100 найпопулярніших треків цього року в Україні лише 13 пісень українських виконавців, з них — три україномовні треки: вже зазначені Jerry Heil, Время и Стекло та хіт гурту Kazka "Плакала". Про що це свідчить, окрім "засилля російськомовного контенту"? Ми повинні відшукати і почути на власні вуха, як звучить наш етнокод. Полюбити його і прийняти. Але що таке цей етнокод?
Що таке world music і що не так із цим поняттям?
Source: Оригінальне/Марія Туча
Етнічна музика цікавила західну цивілізацію ще з другої половини XIX сторіччя. "Слов’янські танці" чеського композитора Дворжака були написані під впливом традиційної музики народів центральної Європи, а його ж "Симфонія №9" з’явилася завдяки етнічним мотивам афроамериканців і корінного населення Північної Америки. Відома опера композитора Пуччіні "Чіо-Чіо-Сан" відзначила захоплення західного світу японською музикою. Відтоді музичний світ постійно переживає нові сплески цікавості до глибинних пластів фольклору. Глобальний інтерес до етнічної музики виник у 1960-ті, коли найвідоміший тогочасний гурт The Beatles почав вплітати у свої пісні індійські мотиви.
У 1980-х у глобальній музичній індустрії з’явилося поняття "world music". Цей термін позначав музику світових культур і був потрібен для того, щоб охарактеризувати майже будь-яку платівку, випущену в Америці та Великій Британії, на якій співають не англійською мовою. Суперечлива категорія швидко прижилась у ЗМІ й музичних крамницях — широке поняття істотно спрощувало їм життя. Тувинський горловий спів, зімбабвійські та гавайські гітарні колективи, східна музика суфіїв, каджунські скрипалі — на все музичне розмаїття світу можна було наліпити один ярлик, тег.
Народження world music точно датується 1982-83 роками, коли британські й американські промоутери, компанії звукозапису, дистриб’ютори та магазини, а також деякі журналісти почали просувати музику з інших країн. Частіше за все, африканську, яка тоді була практично єдиним синонімом цього поняття.
Найяскравішою ознакою зростання інтересу до африканської музики став успіх нігерійського виконавця King Sunny Ade. Його перші два альбоми, випущені компанією Island Records, розійшлися тиражем понад 100 000 примірників у США в 1983-84 роках. Цей випадок став показовим для інших музичних лейблів, які почали активно інвестувати гроші у просування історії під назвою world music — і вона стала закарбовуватись у масовій свідомості. Хоча насправді термін не означав чого-небудь хоч трохи конкретного, а тим більше, якоїсь жанрово окресленої музики. По суті це був просто яскравий рекламний інструмент, аби продати більше платівок "екзотичної" для західного слухача музики.
У чому ж причина популярності world music?
Відповідь дуже проста: автентичність. World music припала до смаку тій аудиторії, якій не подобалась тогочасна попса (нагадаємо, мова про 1980-ті, коли артисти широко використовували "синтетичні" звуки та мелодії). У ній було щось справжнє, відчувалася близькість до народної традиції, але з сучасним підходом.
Далі, як це часто буває в сучасному світі, реклама змішалася з реальністю — і термін "world music" зажив своїм життям. Він почав впливати на великих західних музикантів: скажімо, Пітер Гебрієл у 1980-х започаткував фестиваль World of Music, Arts and Dance (WOMAD) — масштабную подію, яка не лише поєднувала різні види мистецтва, а й абсолютно різних музикантів на одній сцені.
Нігерійські джазмени та африканські барабанщики спілкувались і грали разом з англійськими понурими рокерами — усе це спричинило дуже серйозний зсув звичної парадигми мислення музичних колективів. Серед західних артистів зародився тренд на космополітизм, стало ознакою хорошого тону запрошувати на запис альбому музикантів з далеких країн. Девід Бірн з англійського гурту Talking Heads не лише запрошував до співпраці латиноамериканських музикантів, а й заснував власний лейбл Luaka Bop, який почав випускати перуанську, бразильську й кубинську музику.
Як усе це стосується України?
Source: Оригінальне/Марія Туча
Якщо, знов-таки, звернутися до статистики найпопулярнішого музичного контенту серед українців, великий відсоток займають саме російськомовні пісні. Вихід є — глобальна історія про world music може послугувати великим джерелом натхнення, енергії, контенту і навіть коштів для нашої держави. Треба лише відшукати власний етнокод.
Якщо швидко проаналізувати сучасну українську музику, порахувати кількість переглядів і прослуховувань не за 2019 рік, а за останнє десятиріччя, скоріш за все, виявиться, що найпопулярніший гурт України — це Океан Ельзи. Музика колективу Святослава Вакарчука справді істотно вплинула на масову свідомість, а деякі пісні стали негласними лозунгами суспільних змін, росту, розвитку і почуттів молодої країни.
Однак якщо розглядати феномен Океану Ельзи з суто музичної точки зору — у ньому немає саме українського етнокоду. Музика ОЕ наслідує британську гітарну традицію: від Led Zeppelin до брітпопу. Потужні та професійні гітарні рефрени, пронизлива абстрактна лірика, рафінований ритм — усе це "не про нашу землю".
У цьому немає нічого поганого, просто різниця сильно відчутна, якщо послухати, скажімо, гурт Воплі Відоплясова. З їхньою творчістю український слухач навіть проти своєї волі відчуває внутрішній, інтуїтивний зв’язок. Чуєш, як Скрипка завиває про те, що "весна-весна-весна прийде" — і розумієш усе на клітинному рівні, не треба пояснювати.
І якщо далі розглядати масові явища української музики, можна відзначати для себе, які з них зроблені професійно та закарбувались у нашій пам’яті "за вислугу років", а які дійсно відчуваєш навіть не серцем, а нутром. Проблема в тому, що українська музика історично та хронологічно дуже надламана і непостійна. Давайте згадувати.
Перша хвиля сучасної української музики припадає на другу половину 80-х — початок 90-х років. Рок-хвиля. Воплі Відоплясова, Скрябін, Кому Вниз, Брати Гадюкіни, Мертвий півень, Плач Єремії. Що об’єднує ці гурти? Вони співали або іронічні, або, навпаки, дуже відверті пісні з лірикою, яка наслідує українській поетичній традиції. Це стовідсотковий етнокод.
Ідемо далі. Народна популярність вищезгаданих рок-гуртів не посприяла створенню певної індустрії, саме тому в 90-х починають формуватись певні зародки шоу-бізнесу. Співачка Руся та її національний хіт "Русалонька" збирають Палац спорту — і це в 1990 році! У 1991-му Національний хіт-парад визнає її найкращою співачкою року. Але Руся емігрує та поступово передає лаври слави Ірині Білик. Саме навколо неї продюсер Юрій Нікітін формує першу музичну компанію (mamamusic), але загалом мова йде лише про окремі феномени — української поп-сцени досі не існує.
Усе змінюється в 1995 році, коли з’являється Телевізійний хіт-парад і продюсерський центр "Територія А". Дешеві кліпи, зняті за 200 доларів в одному й тому ж павільйоні. Просвітницька енергія Анжеліки, апокаліптичний, стильний і веселий денс гуртів Аква Віта, Ван-Гог, Степ, Фантом-2 — усе це змусило говорити про нове явище української музики. Але воно тривало недовго.
Фінансова криза 1998 року вплинула на всі сфери життя українців, і в 2000-му хіт-парад "Територія А" припинив своє існування. Приблизно тоді й завершилася хвиля "дивної", але такої автентичної української поп-музики — і почалась історія успіху Океан Ельзи. Творчість гурту дала поштовх новому феномену — радіоформатному україномовному поп-року. Пам’ятаєте гурт Друга Ріка? "Вже-е-е не сам / та навіть не з тобою". Схожі пісні цілодобово були в ефірах радіостанцій і тільки-но створених музичних телеканалів.
Водночас чимало українських поп-виконавців почали співати російською мовою, а до нас із концертами полинули російські співаки — почався сумнозвісний "культурний обмін", який і знищив залишки музичного етнокоду. Тож на початку 2000-х ми мали український поп-рок, запозичений у британців, і російськомовні поп-пісні. І вся проблема — у пропорціях. Адже десь приблизно з тих років ми і припинили чути власний "етнокод", музику, яка відчувається нутром, а не просто робить приємне нашим вухам.
Нова хвиля українського етнокоду
Source: Оригінальне/Марія Туча
Наприкінці 2000-х з України тихо пішли представники світових музичних лейблів: продажі фізичних носіїв різко впали. І масове поширення піратських записів, контрафактних дисків та касет на це також вплинуло. Лейбли пішли — і не повернулись, адже перестали бачити перспективу на українському ринку. На початку 2010-х років популярні в Україні артисти ставали ще популярнішими, хто встиг заявити про себе (скажімо, гурти СКАЙ і Бумбокс) — ті росли далі. Але плеяди нових молодих музикантів майже не з’являлось.
Останніми роками змінилося не лише українське суспільство, а й музика, адже вона завжди була дзеркалом реальності. Можна навіть сказати, що відбулось "перезавантаження" всієї музичної системи.
Мабуть, першим знаковим проривом був етно-хаос гурту ДахаБраха, який насправді з’явився ще в 2004 році — і відтоді давав концерти та випускав альбоми. Однак альбом "Light" 2010 року (до речі, спродюсований Юрієм Хусточкою, екс-учасником Океану Ельзи) дуже відрізнявся від усього, що робили ДахаБраха до цього. "Light" — це world music у найкращому розумінні цього слова. Українська сутність, енергетика, так званий "гуцульский хіп-хоп" (старовинні пісні-хроніки) поєднуються з африканськими, азійськими, полінезійськими ритмами — і на виході отримуємо дуже світлу, оптимістичну та сповнену любові музику, яку без слів розуміють у всьому світі. Власне, такий інтернаціональний підхід і просприяв колосальній міжнародній популярності гурту ДахаБраха, який, до речі, нещодавно зібрав київський Палац спорту.
Що ж таке український етнокод? Як він має звучати?
Це місцями трагічна, мелодраматична музика, надзвичайно щира, з легким присмаком містики, яку легко наспівувати. Разом із тим вона навіть у пікові моменти свого трагізму залишається світлою, даруючи слухачеві надію.
Під цю категорію підпадає чудовий гурт Один в каное — самобутній львівський колектив, який існує з 2010 року, але тільки на початку 2019-го випустив своє перше відео на пісню "У мене немає дому". За рік кліп набрав майже 5 мільйонів переглядів на YouTube на абсолютній органіці, без будь-яких накруток.
Сюди ж можна віднести співачку Христину Соловій. Дівчина вперше заявила про себе на шоу "Голос країни", де розчулила Вакарчука виконанням лемківської народної пісні "Горе долом". Соловій творить сучасну музику, але то тут, то там дуже органічно й делікатно нагадує нам про культурну спадщину, адаптуючи вірш Франка (пісня "Стежечка") або народну буковинську пісню ("Оченька мої чорні").
Це гурт YUKO, які роблять те, що музичні критики називають фолк-рейвом. Вони збирають по селах українські фольклорні тексти і дарують їм нове життя в сучасному електронному обрамленні. Останній альбом "Dura?" гурт присвятив жертвам домашнього насилля. При цьому YUKO взагалі не мають наміру експлуатувати фольклор, щоб нажити на цьому популярності. Просто це важлива для них робота: збереження і відтворення.
Не можна не згадати і створений Юрієм Нікітіним гурт KAZKA, чий хіт "Плакала" очолив світові чарти та познайомив усю планету зі співочою українською душею. Дівчата alyona alyona та Аліна Паш, яскраві молоді реперки, також відтворюють певний український етнокод у своїх піснях. alyona alyona відчуває себе рольовою моделлю і читає реп про те, що важливо навчитись приймати себе, але не забувати власного коріння (на це натякає сама історія її успіху — від виховательки дитсадка в Баришівці до справжньої поп-зірки). Аліна Паш розбирається зі своїм гуцульским минулим, але вбудовує його у новий, космополітичний, відкритий усьому світові контекст.
Зараз важливо, щоб усі ці окремі прецеденти склались у спільну мозаїку. Важливо підтримувати якісний україномовний контент: ділитись улюбленими піснями з друзями, поширювати у своєму колі спілкування, слухати їх легально на стрімінгових сервісах (YouTube Music, Apple Music), за можливості ходити на концерти. Важливо знаходити спільну мову з дітьми, адже саме вони обирають: слухати Артура Пірожкова чи російськомовний реп на bluetooth-колонці. Дітям не треба забороняти: варто пропонувати їм альтернативи та пояснювати, що до чого. А етнокод обов’язково відплатить за це, перетворившись на невичерпне джерело життєвої енергії.
Український сучасний етнокод. Плейлист
- ДахаБраха — Монах
- YUKO — Galyna Guliala
- Христина Соловій — Тримай
- Один в каное — У мене немає дому
- KAZKA — Плакала
- Alina Pash — Bitanga
- alyona alyona — Велика й смішна
- Kalush x Alyona Alyona — Гори
Читайте також: "Як скласти святковий плейлист, який сподобається всім друзям"
