Перемога над агресором не можлива без його покарання, а війна має закінчитися справедливим миром, говорить міністр закордонних справ Польщі Збігнєв Рау. Про це, а також про перспективу вступу України в НАТО та ЄС, можливі рішення щодо України на саміті Альянсу у Вільнюсі, та про підтримку поляками українців — Збігнєв Рау в інтерв’ю для українських журналістів.
Ми чекаємо саміт НАТО у Вільнюсі. Розуміємо, Україна не стане членом Альянсу, але може є інша можливість долучитися до НАТО?
Я знаю позицію України: країна чекає на запрошення до НАТО і виконання всіх процедур, які мають бути якомога швидше закінчені. Після цього Україну мають прийняти за такою процедурою, за якою це сталося з Фінляндією чи невдовзі станеться зі Швецією.
Але на це мусять висловити згоду всі члени Північноатлантичного альянсу. Чи маємо ми справу з єдністю й одностайністю? Ні, їх немає. На східному фланзі НАТО ми маємо найбільш сприятливі позиції держав, які підтримують позицію України, зокрема в Польщі та прибалтійських країнах. Але річ у тім, щоб переконати інші країни-члени НАТО. Тобто континентальні країни західної Європи.
Чи буде консенсус на такий швидкий прийом України в НАТО? Думаю, ні. Питання отож таке: що робити? Думаю, найкращим рішенням буде знайти такі інституційні вирішення, які наблизять Україну до НАТО якомога ближче. Настільки близько, щоб цей консенсус все-таки був. Отже, остаточного рішення тут немає. Ми маємо ще три тижні й не знаємо на якому етапі цей консенсус буде досягнутий.
Наразі можу сказати, що він вже в принципі є, якщо йдеться про створення ради НАТО-Україна. Це без сумніву досягнення, тому що до цього часу НАТО й Україна мали лише комісію, і вона протягом шести років не зустрілася жодного разу. Натомість рада — це вже партнерський союз, який зводиться до повної співпраці. Не лише обмін думками, ідеями, але також інформацією, стратегіями й тому подібне.
Отже, позиція частини країн східного флангу НАТО зводиться до того, що слід було б вказати якийсь план, графік, календар. Щоб ми розписали в часі завдання, які Україна повинна виконати та за який термін. А одночасно слід було б робити оцінку цих завдань, дивитися як вони реалізуються, і визначати нові. Щоб мета, якою є вступ України до НАТО, була в близькій перспективі. Щоб це відповідало думкам і прагненням України, і щоб це було прийнятно для Північноатлантичного альянсу.
Країни, які ще не визначилися, наводять свої аргументи?
Аргументів багато. Один з них, наприклад, — рішення саміту у Бухаресті у 2008 році, коли всі погодилися, що майбутнє України в НАТО, але ніхто не сказав коли. Сказали, в майбутньому. Це була декларація без зобов'язань з боку НАТО. І ці так звані не переконані країни, обгрунтовують це таким чином.
Отже, це добрий вихідний пункт, але зараз треба діяти по-новому. Наш аргумент — з того часу відбулося багато поганих речей і ми мусимо це враховувати. Є також й інші питання. Ніхто ніколи не приймав до НАТО країну в стані війни. Ще є питання територіальної цілісності України. Як мала б тоді функціонувати чи використовуватися стаття 5? Ми приймемо Україну до НАТО, але не будемо застосовувати її положення? Бо якщо не виконають стосовно України п'ятої статті, то й для інших держав її теж не використають. Отже, ситуація досить складна.
В НАТО нас не візьмуть, а які перспективи вступу в ЄС?
Щоб закрити дискусію, яка стосується вступу України до НАТО: це питання є постійно відкритим і не можна перед самітом сказати категорично, що щось абсолютно неможливо. Ми говоримо про певні процеси, є дискусія думок, наведення аргументів і тому подібне. Це динамічний політичний процес. Тобто консенсусу поки що немає. Але якщо йдеться про раду НАТО-Україна, тут консенсус є і я ще не чув жодного голосу проти створення такої ради.
Якщо йдеться про вступ до Європейського Союзу, то Україна має статус країни-кандидата. Проблема полягає в тому, коли розпочати переговори про вступ. Статус кандидата — це хороша річ, але він не визначає терміну переговорів про вступ до ЄС. Є країни, які мають статус кандидата впродовж десятиліть.
Ніщо не вказує на те, щоб така ситуація не повторилася й у випадку України. Тобто ситуація є абсолютно іншою, діємо в інших умовах і очікування з боку багатьох членів ЄС такі, що це не може тривати десятиліттями. Йдеться про те, щоб цей процес пройшов якомога швидше. А це буде залежати від багатьох факторів. Україна має провести реформи. Але перш за все це буде залежати від того, як буде формуватися консенсус щодо України всередині ЄС.
Вже з'явилися певні умови, вимоги — як слід реформувати Європейський союз, які процедури змінити, щоб прийняти Україну до ЄС. Але ситуація є, мабуть, подібною до ситуації зі вступом України до НАТО. Ніхто собі цього не уявляв ще рік тому, правда. Отже, тепер, щоб уявити що буде через рік, треба бути ясновидющим.
Звідки у поляків така воля допомагати Україні?
Я не знаю в Польщі жодної сім'ї, яка б не була залучена якимось чином в наданні допомоги Україні. Польські волонтери їдуть з гуманітарною допомогою в Україну. Ми приймаємо українських біженців. Але якщо говорити загалом, поляків об'єднує в цьому, перш за все незгода зі страшною несправедливістю, коли ми бачимо що сусідня країна зазнала атаки й хтось силою хоче знищити її державність.
Коли мене запитують журналісти, наприклад із західних ЗМІ, чому ми допомагаємо, чому прийняли стільки українців, відповідь проста: ми маємо солідарність у нашому ДНК, тому що така наша ідентичність.
Як закінчиться війна в Україні?
Єдина форма завершення війни — мир! А щоб він був тривалим і міцним, мусить бути справедливим. Справедливий мир мусить мати кілька елементів. Повернення територіальної цілісності. Україна повинна бути незалежною і мати суверенітет. Україна мусить також бути відбудованою після тих знищень, руйнувань, яких зазнала під час війни. Тобто справедливий мир повинен передбачати також зобов'язання агресора сплатити репарації. Є багато волі серед третіх країн, щоб допомагати Україні у відбудові. Але не може бути справедливого миру без матеріальної відповідальності за злочини, руйнування. Ну і плюс кримінальна відповідальність за це, тому що без цього також немає справедливого миру.
Якщо всі ці умови не виконають, тоді яка країна може почуватися безпечно? Якщо немає наслідків для агресора в таких вимірах, які я назвав вище, це означає що кожна слабша країна, повинна боятися сильніших сусідів. Тут не має нічого спільного з принципами міжнародного права, які розробляли впродовж багатьох поколінь.
