Згідно з дослідженням онлайн-спільноти Molfar, близько 20% прослуханої українцями музики — імпорт з Росії. Чому так і чи реально колись довести цей показник до нуля, в ефірі "Культури на часі" прокоментував Макс Нагорняк, музичний критик і оглядач, засновник Bezodnya Music.
Якщо говорити про тенденцію повільного спадання кількості російської музики у навушниках українців – це нормальна тенденція? Як ти це сприймаєш?
Тенденція нормальна, ми повільно, але планомірно прийдемо до того, що споживання буде десь 5%. Ми не зменшимо цей відсоток до нуля, не потрібно себе тішити надіями, що ми повністю приберемо російськомовну музику. Можливо, цей відсоток буде не в чартах, а десь через 10 років залишаться лише відлуння старих пісень з мультиків, колискових, застольних пісень, які звикли люди співати під час свят.
Тобто це питання звички.
Так. Ми не можемо зробити так, щоб всі люди одночасно перейшли на українську і перестали споживати російськомовний контент. Хотілося б, щоб відбувалася більш радикальна українізація, але вона у нас насправді лагідна, відбувається потихеньку. Скільки б ми не казали і на ТБ, і на YouTube, що треба відмовитися від російського контенту, – це працює на 10-20%.
Просто чому зараз згадується відлуння 15-16 років. Після 2014-го, коли громадяни прокинулися у країні, де триває війна, – ми теж мали певний відкат, коли з'являлися відлуння "Ну це ж просто музика". Є страх, що ми з цим відкатом можемо повернутися до домінування російської музики. Але поки наші митці створюють величезну кількість пісень, кліпів – і є запит у дорослої аудиторії і меншою мірою в молодої, на жаль.
У нас з'являються нові зірки, і якщо ми подивимося на чарти і закриємо очі на російськомовну музику і російських артистів, то побачимо, що в першій десятці немає звичних зірок. Там молоді виконавці, які після 24 лютого заявили про себе і мають успіх на теренах України. У кожної аудиторії з’явився хтось новий – і це прекрасно, просто дехто поступово переходить на українську музику.
Було колись дослідження, що дорослі люди після 30 дуже погано сприймають нову музику, тому що вони асоціюють поглинання музики зі своєю молодістю, і після 30 мало додають собі нових пісень. Хтось далі слухає Aerosmith, а хтось – Цоя.
Можливо, треба давати якусь альтернативу і заміщувати? Штучно це робити? Чи воно не працюватиме?
У деяких випадках 100% треба заміщувати чимось, але ми не зможемо знайти 100% потрапляння, яке було у російського того чи іншого артиста. Тому що ми зовсім різні. У нас культурний код різний, ми навчалися у різних школах, у нас різні звички, свята, і ми різні. Нарешті українці це усвідомили. І в цьому плані так само: ми не зможемо знайти собі свого, скажімо, Джастіна Бібера.
Якщо говорити про випадки, наприклад, основне, про що ми постимо: закохалися або розлучилися. Там, де потрібна якась музика, де найчастіше російський контент і починає звучати: свята, гулянка, зустріч з друзями. У нас є чим це замістити?
Тут, напевне, більше про персонажів. Зараз індустрія будується на тому, що якщо цікавий персонаж, тобто у нас всі артисти вони перестали бути просто артистами, — вони у першу чергу музиканти, співаки, виконавці, але вони так само десь на 40-50% є інфлюенсерами, — вони повинні бути цікавими. Пройшла епоха бути, я не знаю, Харчишиним, який мало давав інтерв’ю у свій час, перестала бути епоха Андрія Хливнюка, який не розповідає про своє особисте життя. Зараз ти якщо не розповідаєш і не ділишся своїми переживаннями на ту чи іншу тему зі свого особистого, ти вже стаєш нецікавим аудиторії.
Ми просто живемо у своїй бульбашці, але великі маси потребують того, щоб був якийсь скандал, хайп і було про що потеревенити на кухні чи коли їдеш на роботу. Ось це цікаво людям, їм треба відволіктися на щось, крім повсякденних проблем, які оточують нас вже 8 років.
Тенденція, яку завела Оля Полякова з тим, що вона і готує, і сад робить, і свиней годує – це якраз те, що зараз потрібно аудиторії?
Вона хоче показати, що вона розуміє, хто її аудиторія, і її продюсер 100% розуміє, хто її аудиторія, і вона б’є точно в неї: ага, у мене аудиторія старша за 35, жінки. А у нас така країна, що займаються хатніми справами переважно жінки, і через це виходить така штука, що вона б’є на аудиторію, де домогосподарки, і вона займається начебто також домогосподарством. Чи вона займається ним? Ми ж 100% не знаємо, може, це така бульбашка.
Але ми розуміємо, що це такий хіт, який знову продовжує ту ж саму стигматизацію суспільства – задовольняє потреби, але і не розвиває, а тільки стигматизує. Якщо говорити про менеджерів, чи достатньо їх зараз, професійних, кваліфікованих для українських артистів, щоб це не було абищо, а реальний артист, який розвивається?
На жаль, це величезна проблема. Це проблема не сьогодні і не вчора, це проблема десятиріч, тому що у нас на кількість талановитих людей, напевне, є 10% талановитих менеджерів. Дуже багато українських музичних лейблів не можуть знайти в індустрії класного менеджера. Вони шукають у таких нішах, як туризм, в економічному якомусь сегменті. Через це у нас і багато артистів вистрілюють з однією-двома піснями і потім пропадають, тому що це дуже важка робота – артиста після першого успіху провести крізь роки. Щоб він виступав, щоб він був знайомий, не знаю, кожному п’ятому українцю.
Зараз більшість нових артистів вистрілюють завдяки воєнній тематиці. А чи нормально це, що послухати щось альтернативне практично неможливо?
Мені здається, просто воєнних пісень дуже багато на телебаченні, дуже багато на радіо, але великий відсоток пісень дотичний трошечки до воєнної теми. Тобто це переживання, що людина хоче повернутися додому, вона емігрувала до Польщі, до Чехії чи кудись в іншу країну, і вони пишуть, що ми хочемо додому. Вони сумують за своїми близькими, вони не бачать своїх батьків, друзів, наречених. Можливо, в когось хтось воює. Таких артистів дуже багато, які пишуть про такі емоції.
Багато пісень про кохання є, пісні, які можна інтерпретувати у воєнну тематику, але насправді вони написані про кохання тут і зараз і не чіпляють тему війни.
А ми все прив’язуємо до цієї теми. Але насправді дуже багато, напевне, відсотків 40 пісень, виходить взагалі не на цю тематику. У нас дуже багато з’явилося зараз мем-пісень, які, як пісня про пса Патрона, дотичні, але ні.
Оця історія, коли з’являються мем-пісні, — ситуативна пісенька, ситуативний наспів, який підхопила аудиторія і він пожив певний час. Це дає можливість перемогти засилля російських пісень?
На мою суб’єктивну, думку це погано, якщо ми дивимося виключно у музичному плані. І з огляду на те, як хотів би я, щоб розвивалася українська музична індустрія, мені це не подобається, але, думаю, що це краще, ніж будуть такі самі пісні, але з Росії. Так, хай краще буде своє, неприємне для музичного вуха, але хай буде вже таке, і у нас буде лунати саме українською мовою пісня. Сподіваюся, що завдяки моїй діяльності чи завдяки діяльності моїх колег ми це поборемо.
Суспільне Культура ділилась списком пісень, що стали символом незламності духу та сили українського народу у 2022 році.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
