17 листопада призначена Держкіно в.о. генеральної директорки "Довженко-Центру" Юлія Каждан написала заяву про звільнення, натомість на цю посаду призначили кінокритика Андрія Алферова. Культурна спільнота відреагувала широким спектром емоцій, які ми збирали тут. Також, звісно, ми захотіли поговорити із самим Алферовим.
Андрій Алферов – кінокритик, режисер і куратор, автор виставки "Польоти уві сні та наяву", яка проходила в "Довженко-Центрі", член міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI. Олеся Котубей поговорила з новопризначеним в.о директора про те, чому він прийняв пропозицію, що планує робити на посаді та як реагує на закиди в соцмережах, зокрема щодо своїх статей в російському медіа і кенселу росіян.
Пропозиція очолити "Довженко-Центр"
Чому ви погодилися на пропозицію Держкіно очолити "Довженко-Центр" і як взагалі дізналися про посаду? Від кого вам надійшло повідомлення?
Я погоджувався на цю посаду, аби врятувати "Довженко-Центр", не дати його розформувати з подальшим, імовірно, зникненням як такої інституції на культурній карті країни і столиці безпосередньо.
Мені зателефонував заступник голови Держкіно Максим Александров, з ним у нас була телефонна розмова.
Чи одразу ви погодились?
Ні. У мене було повно сумнівів, я не одразу погодився. Я розумів, чим це загрожує мені особисто, Я розумів, що почнеться одразу в спільноті, тому що в нас люди дуже швидко гуртуються, коли йде щось проти когось.
Якщо потрібно щось зробити конструктивне – не травити нікого, не переслідувати – в нас це гірше виходить, на жаль.
Навіть і зараз все це розбилося на кілька осередків, які ще й між собою починають сперечатися і навіть спостерігається певна ворожнеча.
Тому я не одразу погодився. Мені потрібен був час для прийняття цього нелегкого рішення, тому що я спершу пропонував інші кроки. Я пропонував, щоб на цю посаду повернули Оленку Гончарук, оскільки вона виграла конкурс і, відповідно, я бачу для себе справедливим, щоб вона цю посаду таки обійняла. Потім я пропонував ще кілька осіб, я зараз не буду називати імен, але ці люди мають досвід культурного менеджменту, вони керували великими культурними організмами, наприклад, фестивалями.
За яких умов вас запросили і чи був вами озвучений план дій? Я читала пост Дениса Іванова, де він каже, що вас прийняли без плану і винагороди, заробітної плати. Це правда?
Так, це правда, я навіть не знаю яка нагорода. Мої інтереси – це збереження "Довженко-Центру". Мені сказали, що дуже важко налагодити повноцінний контакт, бо всі зараз роздратовані, на емоціях. Я розумію, і знаю це від Оленки Гончарук, що ситуація з "Довженко-Центром" непроста через низку причин, і нам потрібно вирішити ці питання, щоб далі усе це існувало. Так що моя задача – це полагодити всі суперечні моменти в стосунках з Держкіно.
Далі вже впроваджувати ту програму, що розробляється "Довженко-Центром".
Цю інституцію потрібно зберегти, тому що там безцінні плівки, які є носіями великих художніх творів. Мені було б дуже прикро, якби через недбале ставлення до таких творів вони би зникли. А я розумію, що часто чиновники не дуже знаються на тому, що мають в своїх руках. Моя задача все це зберегти, бо на моїх очах збиралися всі ці скарби.
Чому призначення відбулося без конкурсу
Хочу уточнити: ваше призначення відбувається без конкурсу, воно відбулось внаслідок розмови з керівництвом Держкіно?
Так, воно відбувається без конкурсу, тому що це "в.о обов’язків" – це тимчасовий стан, який триватиме два місяці, а далі буде конкурс. От на конкурсі потрібно буде вибудовувати стратегію, яка в мене у голові є. Але питання стояло в цьому, щоб полагодити цей конфлікт у бік збереження "Довженко-Центру", зупинити цей наказ, бодай скасувати його взагалі – про реорганізацію – і коли ці питання будуть налагоджені, тоді можна буде виходити із цієї кризової ситуації, будувати стратегію як таку на роки й роки, й статус "Довженко-Центру" в переліку культурних інституцій сучасної України.
Була співбесіда, я погодився на це, щоб на цю посаду не було призначено людину, яка не має відношення до кіно, не може зробити художню експертизу тих цінностей, це українські культурні скарби.
Пам’ятаю Центр до всіх цих змін, це був великий цвинтар, там нічого не було і було важко уявити, на що це може перетворитись. Наразі я пишаюсь тою роботою, яка була зроблена командою "Довженко-Центру", мені було дуже приємно там працювати, коли я влаштовував у Центрі велику виставку “Польоти уві сні та наяву”, дослідження певного історичного етапу українського кіно, 70-80-х, з героями цієї історичної доби. Тому я не можу бути байдужим до того, що відбувається навколо цієї інституції.
Візія, бачення роботи в "Довженко-Центрі"
Яку місію ви бачите тут на своїй посаді? І що плануєте робити?
Мої повноваження триватимуть два місяці, аж доки не станеться конкурс. По-перше, потрібно, щоб цей весь конфлікт розсмоктався. Він не може сам по собі розсмоктатися, Держкіно має зробити певні кроки для того, щоб це питання було вирішено. Я проти кроків, які інспірувало Держкіно. В них є свої аргументи, вони їх озвучують. Я розумію, що і в Центра є певні проблеми, про які мало хто говорить, але вони є.
Спершу потрібно повернутися в точку нуль, для того щоб далі рухатися і розвивати "Довженко-Центр".
Він буде працювати суто як фільмофонд і займатися реставруванням плівок та їхнім зберіганням чи Центр буде існувати як певний культурний хаб, як це колись задумав Іван Козленко – з моєї точки зору це чудова ідея такої культурної інституції в столиці, тому що в столиці є певні проблеми із просторами таких масштабів для влаштування профільних виставок. Я про це говорю фахово, тому що я дві великі такі виставки зробив. Одну разом із Павлом Гудімовим в Арсеналі, вона називалась "Тіні забутих предків", і з таким мультимедійним форматом ніхто не працював, іншу я якраз робив у "Довженко-Центрі" у музейному просторі.
Я бачу для цього певні перспективи, щоб це надалі розвивати, тут плюсів більше, ніж мінусів. Це може стати якнайменше привабливою точкою на культурній мапі столиці, і додаватиме, скажімо так, краси Києву як такому.
І національний кінематограф має мати свою постійну музейну експозицію, сюди потрібно запрошувати іноземних кураторів, щоб вони влаштовували тут виставки досить високого рівня, потрібно досліджувати історію вітчизняного кіно і зрозуміти, що там відбувалося, тому що в нас є певні плями, їх потрібно долати – люди не розуміють, як працювати з минулим, з історією, як ставитися до Довженка, який був свідомим комуністом, наприклад, як це розтлумачувати?
Бачте, ми там воюємо за Довженка, за "Землю", починаю з людьми говорити: ви подумайте, а про що – це ж він начебто прославляє колективізацію. Якщо чіплятися суто до сюжету стрічки "Земля", то її варто спалити в рамках програми декомунізації українського мистецтва, правда? Але ми ж цього не робимо. Добре, що є тямущі люди, які знаються на цьому, – вони не дають цього робити.
Просто люди зазвичай кидають в якусь травлю і взагалі не думають про те, що за цим стоїть, в них немає критичного мислення – ну от всі побігли і я побіг. "Ганьба, ганьба, зрада, зрада", – оце перше, що повторюють, жодного критичного мислення. Тому я бачу для себе, як свою якусь програму, подальший розвиток "Довженко-Центру" і я тут, щоб відстоювати інтереси.
У якій якості я буду це робити: чи просто як якийсь едвайзер збоку чи якось на інших посадах, — але поки що потрібно все повернути в точку нуль, з якої, власне, спалахнув цей конфлікт.
Залучити Офіс Президента
Ви зазначали за Олену Гончарук, будете старатися так, щоб вона обійняла цю посаду. Як ви плануєте це реалізувати?
Я хочу домогтися певних гарантій на самому високому рівні, що всі ці зміни відбудуться. Не на рівні Міністерства культури. Що ми призупинимо всі ті дії, які були інспіровані, знайдемо спільну мову й почнемо далі розвивати "Довженко-Центр", а не навпаки – воювати. З державою, від якої водночас вимагається фінансування. Мені здається, це не конструктивно.
Вищі – це Офіс Президента?
Звісно, ну в нас більше немає вищих органів. Мені здається, що Офіс Президента має бути в цьому зацікавлений, тому що це певний інструмент.
Щоб летіли листи від директора Каннського кінофестивалю чи якихось інших впливових світових інституцій, які будуть постійно Зеленському натякати, що в нього тут не порядок.
Так, я розумію, що президент зайнятий важкою війною з дуже важким противником і в нього є чим займатися щодня, тому що там питання зброї, обміну полоненими і таке інше, і, звісно, важкого економічного становища, але це питання потрібно вирішити і я боюся, що без втручання Офісу нам тут не обійтися. Але я певен, що можна всім порозумітися і далі розвивати "Довженко-Центр" як дуже важливу культурну інституцію.
Якщо правильно розумію, у вас тактика “діяти по ситуації” та згладжувати певні гострі кути у комунікації між Держкіно і "Довженко-Центром"?
Не тільки, мені тут потрібна допомога й вищих керівників країни, бо це питання не просто галузеве, це питання національного рівня. Якби йшлося про якийсь музей із живописом, приміром. Так само керівники країни мають втрутитися в це, бо неможливо уявити націю, яка не знає свого минулого, а це певні документи, це те, що складає культурну вертикаль нації.
Про аудит
Юлію Каждан призначали для проведення аудиту. Чи плануєте ви проводити аудит?
Ну, я би хотів, якщо проводити... Якщо на цьому наполягатиме Держкіно, то це мають робити іноземні фахівці, з моєї точки зору, так буде справедливо.
Це, наприклад, які?
Поки немає конкретики, я зараз раджусь. Є чотири організації, які займаються таким аудитом. Мені не хотілось, щоб національні компанії провели аудит не на користь "Довженко-Центру". Це вкрай важливо.
Менеджерський досвід
Чи маєте ви менеджерський досвід саме в роботі культурної інституції?
Не маю. Я керував редакцією "1+1", але мені здається, що це не так проблематично. Тут потрібно мати розуміння цінностей, пов’язаних із архівом і колекцією як таких, а це в мене є – і від цього відштовхуватись. Є хороші менеджери, які не дуже добре розуміють цінність того, з чим вони працюють.
Стосовно менеджерських позицій, нагадаю, що Іван Козленко був призначений на посаду голови "Довженко-Центру" – не маючи, як такого, менеджерського досвіду. На момент коли його призначити, він був таким ініціативщиком, який робив фестиваль німого кіно – і це все, що він мав у якості досвіду. Він не керував ніякою культурною інституцією. Ми бачимо приклад, як людина, яка має певну власну візію, може відбудувати одну з найпровідніших культурних інституцій, не маючи досвіду як такого. Таких прикладів є дуже багато, коли людині дають шанс, опираючись на її, так би мовити, пасіонарність.
Коли приступати до виконання обов’язків
Чи ви уже приступили до виконання обов’язків? Якщо ні, то коли це станеться?
Я ще не зустрічався з колективом. Перш ніж я піду до колективу… До мене вже зверталися Денис Іванов, як представник певних "фільмарських" кіл, які теж захищають "Довженко-Центр". Він сказав: "Ми тебе не пустимо, поки не буде якихось гарантій".
Не тому, що можу їм збрехати. Вони знають мою репутацію, у мене немає в біографії моментів, за які мені має бути соромно – я ніколи не належав до якихось темних кіл, не був нічиєю таємною людиною, не брав участь у формуванні бюджетів і таємного їх розподілу. Але їм потрібно пересвідчитись, бо я не займаю державної посади і не маю якихось таких важелів, які б на 100% гарантували, що ми вийдемо з цієї кризи, збережемо "Довженко-Центр".
Я маю отримати такі гарантії – щойно вони будуть у мене, я зустрінусь з колективом, ми поговоримо і, я сподіваюсь, ми почнемо з цього вибиратися. Це лише перший етап повернення до точки нуль, а потім потрібно налагодити роботу "Довженко-Центру" не в стані, коли можна ледь-ледь платити зарплатню і за комунальні послуги, а щоб він приносив користь державі і зокрема в такій галузі, як культурна дипломатія.
Спочатку треба подолати все, що ми маємо наразі, а потім переходити до іншого кроку. Ще раз хочу наголосити, це одна з найкращих культурних інституцій сучасної України, яка має і музейний простір, і займається видавництвом, бо у нас вкрай мало виходить кінознавчої літератури як такої, а наукова діяльність Довженко-Центру забезпечує появу такої літератури. Я хочу, щоб все це працювало не тільки у межах України, але й за її межами, створюючи певну культурну позицію України і допомагаючи цією позицією культурному діалогу між Заходом і Україною.
Це ви гарантії маєте додати – чи вам мають надати такі гарантії?
Мені мають надати такі гарантії, а з цими гарантіями я маю зустрітися з колективом.
Ви маєте на увазі Держкіно?
Можливо, вони будуть й від Держкіно, й від Офісу Президента. Оскільки є певний конфлікт між кіноспільнотою і Держкіно, Мінкультом, краще якщо такі гарантії дадуть представники українського уряду, або Офісу Президенту.
Чи був готовий до хейту
Чи були ви готові до того, що ваше призначення викличе певний хейт в інтернеті? Яка ваша реакція на це?
Звісно, я певною мірою чекав негативної реакції, більш-менш вона була прогнозована. Відповідно, коли мені вперше запропонували цю посаду, то я вагався, розуміючи які наслідки можуть бути саме в інтернеті, бо за межі інтернету це дуже рідко виходить.
Насамперед мене цікавила і я переживав щодо реакції тих людей, яких я поважаю і не міг заздалегідь попередити про те, що відбувається. Але після призначення з ними одразу провелася телефонна розмова. Я говорю, зокрема, про Олену Гончарук.
Тобто, ви з нею не комунікували до призначення, а після – поговорили?
Ми з нею не комунікували до призначення, бо питання про моє призначення не ставилося. Якби я мав амбіції щодо директорства "Довженко-Центру", то мабуть я б подавався на відповідний конкурс. Я таких амбіцій не мав. З Оленою ми перебуваємо у комунікації з серпня, я допомагав якось шукати шляхи виходу з цієї кризової ситуації.
Про публікації в російській Медузі
Коли оголосили про ваше призначення, люди стали цікавитися вашою біографією. Прецедент, про який багато пишуть, – ви дописували для російського видання "Медуза", зареєстрованого в Литві. Також, наскільки відомо з відкритих джерел, ви не поставили свій підпис під заявою FIPRESCI про кенсел російської культурної спільноти. Якщо можете, прокоментуйте.
Я справді писав у "Медузу", якщо ви пам'ятаєте, це був матеріал, присвячений сучасному українському кіно. І я не бачу нічого прикрого тут, коли йдеться про певну промоцію українського мистецтва за межами...
Тобто ви не вважаєте, що це медіа скомпрометоване?
Ви знаєте, якщо існують якісь правила для всіх, то вони мають виконуватися для всіх. Тому що коли мені пред'являють претензії, я починаю це вважати якоюсь спробою помсти, тому що... Як би ви поставилися до того, що український журналіст пише у британське видання, яке належить генералові ФСБ? А разом з тим частина спільноти висуває такого журналіста з такою статтею на здобуття національної премії.
Це як трактувати, вибачте? Коли я пишу в "Медузу" – ліберальне видання, яке бореться з путінським режимом, я... В нас є спільний ворог, так? Це вважається чомусь злочином, Коли людина, хтось (не будемо казати хто, я її не звинувачую особисто) пише...
І таких прикладів я вам можу зараз навести. І з ними пов'язані більш масштабні, як на мене, порушення, коли цілі культурні інституції знають про існування громадян Російської Федерації у складі, але це все замовчується. Проте чомусь мене і Аксинью Куріну, яка разом зі мною писала цей матеріал про українське кіно, починають у Фейсбуці переслідувати. Тому мені незрозуміло: правила для одних існують, а для інших не існують. Я це вважаю як переслідування, як спроби якось помститися мені за щось, я не знаю за що.
Тобто ви вважаєте це вибірковим хейтом?
Звісно, тому що коли я підіймав ці питання... Наприклад, одна моя колега писала в це видання, вона казала: "Я не знала нічого". Ну, вибачте, але я тоді починаю вважати, що нею хтось грає, що вона була частиною інформаційної операції ФСБ. Як ми знаємо, генералів ФСБ не буває колишніх. І коли генерал Лєбєдєв є власником видання Independent, у мене є запитання: на кого працює видання Independent, попри те, що воно є британським.
Скасування російської культури
Як ви в цілому ставитесь до скасування російських митців, кінематографістської спільноти в культурному плані, в медіа? Чи ви вважаєте, що потрібно обмежити контакти?
В яких? Кому і в яких медіа? Тому що ще раз кажу, от ви зараз мені ставите ці запитання, мені дуже хочеться, щоб на них відповіли керівники певних культурних інституцій. Як так сталося, що вони підписують такі листи, а самі співпрацюють? От у мене таке запитання, хай вони відповідають. Ми можемо влаштувати великий круглий стіл і поговорити на цю тему: як так сталося, що вони співпрацювали?
Розумію, але питаю стосовно вашого ставлення.
До кого саме? До Олександра Невзорова? Мені що, кенселити Андрія Макаревича, який бореться з путінським режимом вже Бог знає скільки, чи Бориса Гребенщікова?
Відповідальність громадян Російської Федерації – це зовсім інша історія, в них є своя відповідальність. Але я не розумію, чому мені потрібно кенселити Гребенщікова. Кого там, до речі, кенселити ще? Баскова? Він мені був огидний ще 10 років тому і тепер кенселити Баскова чи кого? Скажіть мені.
У вас теж, можна сказати, щодо цього вибіркова позиція.
У мене вибіркова позиція, так. Тому що якщо я бачу, що людина бореться із путінським режимом, то вона мені радше союзник. Дивіться, батальйон Калиновського – білоруси (перервалося). Напевно ні, якщо вони борються на боці ЗСУ з ворогом, значить вони наші союзники – все вірно? Логіка проста. Вони борються із росіянами, з путінською армією, а ми будемо їх теж кенселити, тому що Білорусь – це Лукашенко, а Лукашенко співпрацює з Путіним і взагалі з території Білорусі по нас стріляють. От у мене дуже просте запитання. Якщо хтось собі це так намалював, то я не розумію, на яких підставах іде такий тиск?
Лист FIPRESCI
Лист FIPRESCI ви не підписували, правильно?
Мені таких листів дуже багато приходить. Я щось підписував, може щось не підписав, але не тому що якась принципова позиція щодо кенселінгу чи там ще чогось.
Мені взагалі оцей підхід, коли ти щось підписав, а щось ні, дуже нагадує радянський період. Я з родини, члени якої постраждали через переслідування у радянські часи. Моя тітка, рідна сестра мого дідуся, відома українська дисидентка, яка відсиділа в тюрмах КГБ. Я пам'ятаю всі ці розмови з дитинства.
І оці переслідування мені дуже нагадують радянські часи, лише зараз це під патріотичними гаслами та патріотичним ставленням до чогось. Я такі речі не люблю. І такі речі підтримувати не буду, воно мені нагадує оце минуле, з яким я певен, ми всі боремося, не хочемо туди всі повернутися.
Хронологія подій навколо "Довженко-Центру":
- 16 серпня стало відомо про наказ Держкіно реорганізувати "Довженко-Центр" у декілька нових юридичних осіб. У Центрі заявили, що це рішення означає ліквідацію національного кіноархіву. Мінкульт зазначає, що не знали про це рішення.
- 26 серпня Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики одноголосно ухвалив рішення про звернення до Кабінету Міністрів України та Держкіно щодо скасування наказу про реорганізацію.
- 14 вересня петиція про скасування реорганізації "Довженко-Центру" набрала понад 25 тисяч підписів. 10 жовтня Кабмін надав відповідь – реорганізація відбудеться, правонаступником "Довженко-Центру" стане "Українська анімаційна студія".
- 17 жовтня Фонд державного майна розпочав процес приватизації двох корпусів "Довженко-Центру".
- 28 жовтня "Довженко-Центр" повідомив, що вони подали в суд на Держкіно з вимогою визнати незаконним та скасувати наказ про "реорганізацію"
- 2 листопада Держкіно опублікувало наказ про усунення Олени Гончарук від виконання обовʼязків, призначивши нового виконуючого обов’язки генерального директора. Нею стала Юлія Каждан, яка за інформацією з відкритих джерел є керівницею та засновницею двох юридичних фірм, а також засновницею та керівницею Кінологічного Центру.
- 8 листопада представники "Довженко-Центру" та ЗМІ зустрілись із призначеною Держкіно в.о. генеральної директорки Юлією Каждан та заступником голови Держкіно Максимом Александровим на сходах до закладу. Усередину співробітники Центру їх не пустили.
- 10 та 11 листопада працівники СБУ, поліції та прокуратури проводили обшуки в Центрі. За словами співробітників, шукали документи, повʼязані із колишнім директором та забудовником. Залишаючи будівлю, силовики не надали працівникам установи копії протоколу, а також забрали печатку ДЦ.
- 15 листопада міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко ініціював зустріч з керівництвом Держкіно, "Довженко-Центру", представниками Офісу Президента та депутатами стосовно врегулювання ситуації. За результатами зустрічі, Держкіно оголосило, що наказ про реорганізацію призупиняється.
- 17 листопада призначена Держкіно в.о. генеральної директорки "Довженко-Центру" Юлія Каждан написала заяву про звільнення, натомість призначили кінокритика Андрія Алферова.
Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube.
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
