Якими вони нас зображають. 10 іноземних книжок, героями яких є українці

Якими вони нас зображають. 10 іноземних книжок, героями яких є українці

Якими вони нас зображають. 10 іноземних книжок, героями яких є українці

Завжди цікаво, що про тебе думають інші (визнайте це). Нечасто потішить те, що підслуховуєш про себе в чужих розмовах (прийміть це). Ізраїльські, канадські, німецькі, американські, англійські, чеські, польські письменники мають певні уявлення про Україну, коли змальовують героїв-українців. Які? Зараз з’ясуємо.

Читайте також: "Міфологема Донбасу. Рецензія на книгу Олександра Михеда "Я змішаю твою кров із вугіллям""

Аарон Аппельфельд, "Катерина"

Обкладинка книги Аарона Аппельфельда, "Катерина"

Усі події класичного роману Аппельфельда відбуваються в Чернівцях і навколишніх селах. Час – міжвоєння, війна, повоєння, перші роки Незалежності. Катерина – українка, підлітком подалася на заробітки, бо не зжилася з мачухою. Влаштовується прислугою до єврейської родини (хлопчаків-євреїв з тієї сім’ї вона врятує під час Шоа). Міняє господарів, але воліє працювати лише у євреїв. Переймає звички, традиції і релігію. Закохується у чоловіка-єврея, народжує від нього дитину, поступово міняє мову спілкування. В такі часи страшно єврейкою народитися, а як воно – стати нею добровільно? Русини в романі Аппельфельда малоприємні персонажі: страшенно п’ють і люто ксенофоблять. Такою є і Катерина на старті. Вона спить із русинськими хлопцями (років так від чотирнадцяти), ні кому ні в чому не відмовляючи. Родить першу дитину від доброго українця. Друге немовля прийде від єврейського батька – фактично ґвалтівника і запійного невдахи. У романі в принципі мало приємних героїв. Поволі Катерина міняється, учиться приставати на бік жертв. Так із української гулящої проростає транснаціональна праведниця.

В основі роману – дитячі спогади автора, який виріс на Буковині.

Донна Тартт, "Щиголь"

Обкладинка книги Донни Тартт, "Щиголь"

Харизматичний Борис з роману Тартт має шанс стати найвідомішим "літературним українцем", зображеним за лекалами Діккенса і Набокова. У Тартт просто не буває.

Тео Декеру було тринадцять, коли в музеї стався теракт, в якому загинула його мати. Юнак в шоці втікає з місця трагедії, прихопивши з собою "Щигля" Фабріціуса. Разом із краденою картиною він опиняється в Лас-Вегасі під сумнівною опікою батька-гульвіси. Тут Тео знайомиться з Борисом. Хлопці батькам байдужі, тож рвучко беруться за самовиховання: перше бухло, перші наркотики, перші заборонені книжки, перший секс. Вони стають коханцями, але значення цьому не надають, бо обоє гетеросексуальні. В цей час відбувається дещо, про що Тео і не знає до пори: Борис викрадає його "Щигля". Далі шляхи юнаків розійдуться, щоб Борис і Тео знову змогли зустрітися. Різдво в Амстердамі, страшна святочна казка про розбірки з дилерами краденим живописом, убивство і марення-на-межі-передозу.

Борис – ідеальний трикстер, він не перетинає межу, він ту межу впритул не бачить. Зате полюбляє міркувати про Достоєвського і загадкову руську душу. Так, Борис – формально українець, але меж, коли не хоче, не бачить і Тартт. Зрештою, "Щиголь" написаний про підробки – людей і картин.

Міхал Вівеґ, "Подорожні"

Обкладинка книги Міхала Вівеґа, "Подорожні"

Герої роману Вівеґа – випадкові попутники-туристи: відомий письменник Макс, літнє подружжя з дочкою-переростком Йолантою, родина з середнього класу з двома дітьми, дуринда-красуня Памела, подружки-пенсіонерки, подружки-студентки (потенційні повії), родина депутата з малолітнім сином, пара геїв і Олег. Олег – українець, всі інші – чехи. Випадковий і невипадковий "зріз суспільства" початку 1990-х. Їдуть відпочивати в Італію, нарочито й іронічно пародіюючи сюжет Мопассанової "Пампушки". В ролі соціального маргінала, неперетравлених решток благополучних спільнот – Олег. Назви двох розділів для розуміння: "Додаткове включення українця" і "Господи, ну чому українець?".

Олегу тридцять років, він з Овруча, що на Житомирщині, інженер, російськомовний, довго жив у Харкові. На заробітках у Чехії відкладав гроші на цю поїздку, їх катма: живе ледь не в шафі, харчується винятково дешевою ковбасою, носить старий і дешевий одяг. Між Максом і Олегом починається конкуренція за увагу Йоланти. Дівчина вибирає земляка (але уже після поганого сексу з Олегом), за що отримує від українця стусана. Коли Олег з’являються в сюжеті, інші персонажі нервово принюхуються, чи, бува, він не смердить. Вівеґ – автор гротескний та іронічний, тож це не шовінізм, а гротеск і іронія.

Роман був екранізований. У кіно нема українця, його замінили на маніяка-збоченця.

Джонатан Сафран Фоєр, "Всьо ясно"

Обкладинка книги Джонатана Сафрана Фоера "Все ясно"

Двадцятирічний американець Джонатан, чий дідусь походить з Трохимброду, рушає подорожувати Україною (факт з біографії автора). Він має старе фото від діда, за яким хоче знайти українську (?) жінку, що врятувала того під час Шоа. Ця мандрівка скидається на подорож Чистилищем, а провідниками слугуватимуть юний злодюжка з Одеси (він про Україну довірливому іноземцю бреше так, що тріскають сім мішків гречаної вовни) та старий шахрай Дєд, що видає себе за сліпого, лютий антисеміт до всього. Малий з Одеси, Алекс, говорить кумедною мовою – міксом англійської і російською, цією говіркою написана частина роману, зробленого дуже технічно. Притому, що головний герой промовляє пишні внутрішні монологи, "заражені" біблійною метафорикою. Ефект "на контрасті" сильний. На такому самому контрасті чергуються розповіді про історію єврейського містечка 1790-х і Галичину 1990-х.

Розслідування Джонатана підтверджують його гіпотезу: єврейське гетто у Трохимброді винищували українські поліцаї. Епізод реальної історії Фоєр воліє пропустити: масову страту українського населення за допомогу євреям. Джонатан не знаходить ту, хто врятувала його діда. Вона начебто Августиною звалася. Зате герой і автор мають за попутника кінченого юдофоба-українця. Цитата з Джонатана: "На початку війни багато євреїв шукали у нацистів захисту від українців".

Подорож Фоєра Україною, яка стала місцем дії для роману, тривала п’ять днів.

Жослін Сосьє, "Дощило птахами"

Обкладинка книги Жослін Сосьє, "Дощило птахами"

Єдиний герой-українець на початок цього роману є уже мертвим, але він досі залишається головним героєм "Дощило птахами". Відома фотографка дістається крихітного поселення (три хати всього), де переховуються від світу старі, дуже старі люди і живуть з того, що вирощують травичку. Жінка шукає Теда (Еда? Едварда? Теодора? А насправді Федора) Бойчука.

Федір намалював низку абстрактних картин, зафіксував свої спогади про величезні пожежі, що він їх пережив, а багато хто не пережив. Такий собі канадський Чорнобиль. Вона ладнає фотопроєкт – серію портретів тих, хто вижив у Великих Пожежах початку століття, плюс запис їхніх свідчень. З Бойчуком пов’язана міфічно-романтична історія часів Пожежі: він фактично врятував сестер-близнючок, у яких був закоханий. Коли фотографка дістається хутору, Тед уже помер. Замість Бойчука вона знаходить десятки його картин, за ними вона реконструює біографію Теда й історію Великих Пожеж.

Роман заснований на реальних подіях.

Барбара Космовська, "Українка"

Обкладинка книги Барбари Космовської, "Українка"

"Українка" в польському романі – значить "хатня робітниця, прислуга". Іванка Матвієнко жила в Дрогобичі, навчалася у Львівський консерваторії по класу віолончелі, пещена єдина дитина. Іванка має нареченого, львів’янина Миколу. Микола зараз працює у Варшаві, доставляє піцу. Іванка рушає до Миколи. Вдвох вони планують заробити на будиночок у передмісті Львова, і щоб там неодмінно була музична кімната для Іванки. Віолончелістці час стати прибиральницею і збирачкою городини. Найманці Іванки мають купу своїх проблем – переживають смерть батьків, зраду коханих, вікові зміни організму – їм не до тонкої душевної організації якоїсь українки. Польща поставилася до Іванки сурово і зверхньо. Нині пересічна трудова мігрантка мусить відповідати за всі історичні образи – від Волинської різні до червоного терору – оптом і вроздріб. Вона ж і без того важко переживає різке пониження соціального статусу. Стосунки Іванки і Миколи випробування не витримують.

Жорсткий роман про те, як наростає ворожість між поляками і українцями, як ми стаємо для поляків не просто "чужістю", а загрозою. Космовська мимовільно привернула (небажану) увагу до свого твору, коли в інтерв’ю назвала українців "роботами-клінерами". Вона згодом перепросила, ясно.

Дмітрій Капітельман, "Мій незримий батько"

Обкладинка книги Дмітра Капітельмана, "Мій незримий батько"

Батько головного героя – емігрант, який нині живе в Німеччині, хоча всі його друзі виїхали до Ізраїлю, і для родини це суттєве питання: залишатися в Лейпцигу, де прокинулися "праві", чи також податися до Єрусалиму. Родина з "Мого незримого батька" походить з Києва, син-оповідач виїхав з України уже підлітком, має українське громадянство.

Утім, нічого тутешнього в них немає: Україну згадують як осередок шовінізму і антисемітизму, вболівають за перемогу Путіна, смакують олів’є-салат і поводяться як типові гомо советикус, але уже в Лейпцигу. Дмітрій вирішує написати роман про батька, родина якого пережила Голокост, і отже, ця травматична пам'ять (припускає він) впливає й на нинішнє покоління. Дмітрій буцімто і не помічає, що герої його моцно позначені не Голокостом, а Совєтами. Син і батько подорожують до Стіни Плачу, там їх питають російською: "Ти єврей?", батько щось мимрить у відповідь. Написався твір про формування ідентичності в першій хвилі еміграції, історія зі смачними київськими пельменями (що воно таке?!).

Роман автобіографічний.

Маргарет Етвуд, "Життя до людини"

Обкладинка книги Маргарет Етвуд, "Життя до людини"

Героїв у романі троє: Нейт і Елізабет (це подружжя) та Леся. Леся походить із української діаспори в Канаді. Нейт захоплений життям і вимиранням динозаврів (звідси й назва роману). А ще — подружніми зрадами. Тут і нагодилася Леся, що працює палеонтологинею у природничому музеї. Елізабет теж не від того, щоб стрибнути в гречку. І у неї зараз дуже погані часи: наклав на себе руки її останній коханець.

Леся має змішане єврейсько-українське походження. Вона переживає свій цей напів-стан в поєднанні з травмою еміграції дуже і дуже складно, та не без іронії таки пов’язує його з долею динозаврів у льодові періоди. Наївна, вкрай наївна жіночка. Вона воліє розчинитися, не вимагати від себе чіткого визначення: ким же ти, жінко, є насправді? Героїня екзистенційно самотня і насолоджується цим станом. Леся стає причиною повного розпаду родини Нейта і Елізабет. Вона не раз скаже, що не привчена бути причиною чогось. І от нарешті її життя стає важливим – хай і у такий неприємний спосіб. Гарантувати значущість людини може тільки повне її, людини, вимирання. Етвуд відома майстерним тролінґом.

Найцікавіші сторінки роману – про дитячу травму Лесі: її українська та єврейська бабусі одна одну ненавиділи, їхній антагонізм розриває навпіл нащадків.

Марина Левицька, "Коротка історія тракторів по-українськи"

Обкладинка книги Марини Левицької, "Коротка історія тракторів по-українськи"

Ніколай давно уже живе в Британії, він емігрував одразу по Другій світовій. Зараз йому вісімдесят чотири, він удівець, має двох доньок, пише нескінченну "Коротку історію тракторів". З цього плутаного трактату (а його фрагменти – найкраще, що є в романі) частково дізнаємося про історію родини: тут і Голодомор, і Гулаг. Старий же вирішив одружитись і "виписав" собі з України Валентину – молоду карикатурно-вульгарну хапугу з сином-підлітком. Доньки Надія і Віра (любові в цьому світі нема і не буде), які до того довго не спілкувалися ані одна з одною, ані з батьком, об’єднуються проти нової мачухи. Історію нам цю розповідає Надія. Батька у секс-терористки Валентини вона звісно що відвоювала.

Три генерації української еміграції в Британії, кожна має власні особливості: старі привезли з собою неопрацьовані історичні травми, середні воліють не пам’ятати, звідки походять, еміграційна юнь шукає красивого життя, бажано швидко, бажано на дурняка.

Книжку прочитали як фарс. Сама Левицька казала, що мала за взірець гоголівський сміх-крізь-сльози. Склалася ж "банальна казка" (ідеальне визначення Андрія Куркова), в якій співчуваєш злій мачусі. "А от діаспорі сподобалося", – коментувала такі закиди авторка.

Петра Ґулова, "Чехія – земля обітована"

Обкладинка книги Петра Ґулова, "Чехія – земля обітована"

І знову заробітчани в Чехії. Олег і Ольга з донькою Мариною приїздять з вінницької Миколаївки до Праги. Ольга влаштовується прибиральницею і нянею, Олег працює будівельником. Живуть в неопалювальному гуртожитку, мають проблеми з чеською поліцією, що вимагає у нелегалів хабара. Починаються проблеми в шлюбі. А Ольга тим часом відкриває агенцію секс-ескорту "Чоловік з України" для пристаркуватих чеських пані.

Оточення Ольги і Олега – широке коло гастарбайтерів (там чимало українців), які гуртуються проти місцевого населення, що вважає їх за людей нижчого ґатунку. Жорстку (хай і небезпідставну) критику соціальної політики Чехії Ґулова доручає своїм героям-українцям, любові до нас у автентичного читача "Чехії" це не додало. Марина тим часом лупцює чеських малят через їхню "колективну провину" за "расове" приниження Марининих батьків.

Ольга – персонажка приваблива і вітальна, вона швидко адаптується в новій країні, не підтримує розмов інших заробітчан про неволю-недолю на чужині, але й не заохочує місцевих, що вимагають визнати: чехи пустили українців в богемський рай, де ті за їх ласку натхненно миють клозети. Цю історію нам розказує саме Ольга. Прототипом для героїні стала українська прибиральниця, яка працює у Ґулової.

Що ще почитати? Радить Ганна Улюра

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди