На відомому британському чат-шоу Том Генкс спровокував кумедну неоднозначну ситуацію. Перед тим він подарував ведучому свою книжку з автографом. Яке ж було подивування ведучого (а він поділився ним в ефірі), коли на 72 сторінці виявив ще один надпис рукою Генкса – вкрай непристойний, з рекомендацією отримати задоволення сексуального характеру.
«Я був певен, що аж сімдесят сторінок книжки ти не прочитаєш», – пояснив актор-письменник. Вам теж після такого захотілося погортати весь тираж Томових «Історій, наклацаних на друкарській машинці», от просто заради того, щоб упевнитися, що там всередині нема послання від Генкса? Ще одного послання, я маю на увазі, окрім самої прози. В книжці оповідань Генкса – 17 оповідань і 450 сторінок, на 72-ій зупинитися буде складно, навіть якщо на ній стоїть непристойна рекомендація.
Книжка оповідань Генкса сюрпризом не стала, він часто брав участь у написанні сценаріїв, його проза з’являлася в "НьюЙокері", скажімо. Не було несподіванкою, що «Історії, наклацані» потрапили до списків бестселерів і протрималися в ньому на верхніх позиціях (третє місце) кілька тижнів.
Читайте також: "Як Том Хенкс заспокоює тих, хто боїться коронавірусу"
Здивувало, що книжка не отримала одностайно схвальних відгуків (і це дуже добре, значить, її читали не тільки фанати актора). І хоча буде складно, доведеться позбутися спокуси читати книжку через фільмографію Генкса: от сидить ветеран Другої світової з інвалідністю – вітання «Спасінню рядового Раяна», от міркують про політ у космос «Аполона-13» – власне, однойменне кіно, от дівча відмовляється від ситого життя, щоб стати шоуменкою – омаж «Родзинці», а четвірка мультикультурних друзів прибули чи не прямо з «Джо проти вулкана». Відзвуки фільмів Генкса в книжці насправді є, просто не вони тут головні.
Двійко шкільних друзів зараз мають добру тридцятку і вирішують зійтися. Вона – шаленої енергії контрольфрік. Він – добродушний лінюх. І спочатку він чесно намагається слідувати її плану з його удосконалення. Але вчасно починається нежить, яка стає приводом розійтися.
Чудова дружина, будиночок у передмісті, двоє здорових дітлахів. Чого ще треба чоловіку з мирних 1950-х? Щороку на Різдво йому дзвонить із привітаннями побратим, з якими воювали. І починає боліти, нестерпно боліти ампутована після поранення нога і покалічена рука.
Хлопаці виконується дев’ятнадцять. Батько запрошує з нагоди на пляж для серферів, пляж зветься Марсом, а місцеві спортсмени – марсіанами. Хлопця Кірком звати, до речі ("Стартрек", так). Вони з батьком колись часто плавали разом. Зрештою виявляється, що та поїздка – прикриття для батькової зустрічі з коханкою. Малий сильно ранить ногу – матиме, кажуть, від того великий шрам.
Жінка з дітьми іде від чоловіка-зрадника, переїздить до нового району – прекрасний район. У неї виникає упередження щодо її сусіда, теж самотнього батька, їй здається, що вона знає, якими були б їхні стосунки – пісними та порожніми. Випадково стає відомим: сусід – кокаїновий наркоман, який уже 20 років у зав’язці. І це міняє ставлення Бетті до нього.
Батьки Кенні давно розлучилися. Нині у нього День народження, десять років виконується, тож він нарешті побачить рідного батька і рідну матір в той самий день в тому самому місці. Наразі він проводить тиждень з мамою: ходить із нею на роботу, дивляться разом телевізор, катаються новим автом, літають спортивним літачком маминого бойфренда. Батьки уникнули зустрічі.
Стів вибив у боулінг 300 балів – це була Ідеальна Гра. І ще п’ять разів повторив результат. Стів став зіркою місцевого клубу, та й відео з його перемогою популярне в інеті. Наступну гру він злив на дванадцятому шарі. А за пару місяців уже зміг спокійно ходити грати – його ніхто не впізнавав.
Що об’єднує цих людей та ці історій?
Вони точно знають, яка спритна бура лисиця стрибає через ледачого собаку.
Ні, я не збожеволіла і не кидаю рандомно слова на сторінку. Ця репліка про лисицю і собаку містить в оригіналі всі двадцять шість літер англійської абетки (the quick brown fox jumps over the lazy dog), і тому цим реченням перевіряють, чи працюють всі клавіші на друкарських машинках, чи, бува, якась з них не западає. Тобто, це по суті перше речення, яке було надруковано на кожній машинці з англійським шрифтом. Це таке собі немовляче «мама» друкарських машинок, настільки застарілого пристрою, що його уже й складно уявити немовлям.
Всі історії в книжці об’єднані старими друкарськими машинами, що уже і з назви збірника видно – «Історії, наклацані на друкарській машинці» (в оригінальні книжка зветься Uncommon Type). Генкс колекціонує ці пристрої, він їх збирає з кінця 1970-х, і є шаленим фанатом. Було, навіть дозволив назвати своїм ім’ям апку, що імітує роботу на друкарській машинці, і знявся в документалці, де розповів про свою колекцію. Каже, що цей його приватний стимпанк-музей і надихнув на цю книжку. Але справа тут серйозніша за старомодну назву чи любов автора до антикваріату.
Читайте також: "Дівчача проза, яка (не) пройшла випробування часом"
В «Історіях, наклацаних» буквально в кожному творі буде друкарська машинка, вона ніколи не впливає на сюжет, але підкаже нам авторське ставлення до героя.
Є чоловік, який дуже скидається на районного маніяка – є сцена, де він лагодить друкарську машинку – годний виявляється хлоп. Є сцена, в якій занедбана і занехаяна машинка схована десь в мотлоху в гаражі – її знаходить син – є власник машинки, який приховує подружню зраду – її викриває син. Є молодий актор, якому нарешті пощастило потрапити в популярну франшизу – розкішний готельний номер декорований старої машинкою з іншомовним шрифтом – прес-тур закінчується скандалом, кар’єра під питанням – він сидить в люксовому номері та бавиться непрацюючою машинкою, пише мемуари про нікому не цікаві уже події.
Старий репортер переходить з машинки на смартфон – автозаміна спотворює його колонку до нечитабельної – репортер згодом виявиться продажним і брехливим. Тридцятирічний нероба колекціонує антикварні друкарські машинки – його нова дівчина намагається повністю змінити життя чоловіка – стосунки приречені. Молодій акторці-неофітці треба надрукувати резюме – стара гігантська машинка є у її давнього друга, теж актора, уже літнього, ніколи не популярного – він вигадує їй з нуля резюме, яке стає поштовхом до успішної кар’єри. І тощо, і тощо.
Для читачів молодших я нагадаю принцип роботи друкарської машинки (це не ейджизм, а піклування, чесно). Спеціальні важелі закінчується площадками, на які нанесені металеві літери. Натискаєш відповідну клавішу з позначкою літери, важіль ударяється в чорнильну стрічку і залишає відбиток літери на листі паперу. Лист автоматично пересувається в очікувані наступного удару. Це не інженерія. Це шикарна літературна метафора.
«Це друкарська машинка, дитинко моя. Стрічка. Масло. Папір. Щасливі пальці. Більше їй нічого не потрібно». Ударити сильніше, отримати потрібний відбиток, не знищивши оригінал – наступний, прошу. Type же ж – і важіль, і літературний тип. Генкс не пише характери, він створює художні типи: акторка-початківка, мати-одиначка, пристаркуватий гей, чоловік з посттравматикою, обділена увагою дитина, складний підліток, самотній емігрант. Не люди – відбитки на папері.
На інше, до честі автора сказати, вони не претендують. Мова Генкса так само дещо заштампована – тут є й недосвідченість автора, і його задум зробити «типові історії». В книжці є наскрізний персонаж, він пише газетні колонки – от там уже штам на штампі нагромаджений. Того репортера звати Генк Фізе; схожість його імені з іменем самоіронічного автора книжки не випадкова. Генкс знає, що робить і нащо.
Найбільше претензій в «Історіях, наклацаних» до жіночих персонажів, вони дуже пласкі. Так кажуть. Вони не праві. Ставлення до жіночих персонажів у Генкса насправді дуже дивне: вони ніколи не є тими, ким здаються спочатку. От я уже згадала ту Бетті та її сусіда-наркомана. Жіночка має дар передбачення нібито. Їй показують картинки з потенційно можливого майбутнього. Коли вона знайомиться з сусідом, їй тут же видають серію картинок, як він її переслідує, онанує на її зачинені вікна, не дає проходу, життя в новому районі перетворюється на соціальне пекло.
Наразі ж чоловік просто прийшов привітати нову сусідку в районі, більше нічого. Зате саме Бетті починає стежити за ним через паркан, шукати пліток, налагоджувати контактів з його дітьми, вдиратися в його дім. Зрештою, вона перетворюється на сталкера і нав’язується чоловікові. І все це має нібито оформитися в історію, в якій двоє дорослих людей допомагають піднятися з самого емоційного дна один одному. Тільки колишній наркоман це зробив сам, а зраджена Бетті уже – його коштом. Сусіди по пеклу такі собі. Ні, жінки Генкса не одновимірні, але й симпатії особливої не викликають.
Оповідання припадають на 1950-і, 1960-і, 1980-і, часом – на початок 2000-х. В жодному з творів не стається нічого аж такого важливого. Це не спогади, а репортаж в реальному часі, позаяк жодна з тих історій навряд учасникам запам’яталася б. Папір подається автоматично, розумієте. «Історії, наклацані» – ідеальна проза для хіпстерів: піднесена й іронічна одночасно; ностальгія за чимсь, що було втрачене, але та втрата не має болісних наслідків, вона пройшла непоміченою. Ностальгія за тим, що не закінчилося травмою чи насолодою.
Один із героїв коментує недолугу любовну історію своїх друзів: ті, бач, поводяться як пара коханців в одинадцятому сезоні затягнутого серіалу, коли треба хоч щось уже зробити, щоб утримати увагу глядача, хоча все значуще уже відбулося в першому сезоні. Це і рецепт (за великим розрахунком) «Історій, наклацаних» Генкса. Коли нас просять щось пригадати, ми завжди в першу чергу згадуємо щось погане, щось, що мало складні для нас наслідки, – так працює наша пам'ять. Герої Генкса відчайдушно волають: важить будь-яке минуле, навіть те, яке не справило сильних вражень, навіть те, яке згадається не першочергово, навіть те, яке не претендує бути спогадом. Колекція агрегатів, що не мають абсолютно жодної функціональної цінності.
Повідомили новину: Том Генкс і його родина одужали від коронавірусу (про перебіг хвороби вони повідомляли медіа і соцмережам, щоб притлумити суспільну паніку, зокрема). Хай ця актуальна новина всім нам стане якомога скоріше просто-спогадом, поламаною старою машинкою, схованою в гаражі.
Читайте також: "8 книжок, які можна "проковтнути" за кілька вечорів"
Том Генкс. Історії, наклацані на друкарській машинці / Переклад Назара Агаджаняна. Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. 440 с.
