Високопілля під час окупації та після звільнення від росіян — інтерв’ю з головою громади

Високопілля під час окупації та після звільнення від росіян — інтерв’ю з головою громади

Ексклюзивно
Високопілля під час окупації та після звільнення від росіян — інтерв’ю з головою громади
Українські військові піднімають прапор над звільненим від російської окупації Високопіллям на Херсонщині, 4 вересня 2022 року. Фото: twitter/Andriy Yermak

У середині березня селище Високопілля на Херсонщині окупували війська РФ. В ньому залишались місцеві жителі. У людей російські окупанти забирали все цінне з дому, паспорти, автомобілі. Голова Високопільської громади Ганна Шостак-Кучмяк каже, що під час окупації росіяни стріляли в автомобілі, влаштували свою комендантську годину та проводили перепис населення.

У Високопіллі зникли понад 20 людей. 5 вересня в мережі почали з’являтись фото та відео, на якому ЗСУ входять у селище. Згодом військове керівництво підтвердило – Високопілля деокуповано. Голова громади каже, що люди були щасливі бачити українських військових. Детальніше про окупацію Високопілля — в інтерв‘ю Суспільного.

4 вересня з'явилась перша інформація про те, що Високопілля було звільнено. Чи вдалося вам вже там побувати і яка там зараз ситуація?

Високопілля звільнили 4 числа, це була правдива інформація. Мені вже вдалося там кілька разів побувати. В основному, було завдання терміново евакуювати населення, яке залишилося, яке пережило окупацію, яке за майже пів року окупації, дуже постраждало. Потрібно було терміново евакуйовувати людей, адже куди заходять ЗСУ, там окупанти усіма видами озброєння нападаються та нищать усе. Але не всі люди виявили бажання, евакуювалось тільки 24 людини. Це були здебільшого люди похилого віку. Всі інші зраділи, що зайшли наші воїни, їх це окрилило.

Вони кажуть: “Ми пережили такого ворога, а тепер з нашими захисниками ми будемо тут. Нікуди ми не поїдемо, не полишимо наші домівки”. У селищі були поранені.

Евакуйовували 75-річну жінку поранену. Заходили до цієї бабусі у хату — даху немає, стелі немає, відкрите небо і бабуся лежить на ліжку. Але така весела, каже: “Ми все витримаємо, головне, що прийшли наші”.

Люди щасливі, що це (деокупація території — ред.) нарешті сталося. Проте радість неповна, тому що територія не повністю звільнена. На жаль, ще наші населені пункти в окупації. Люди там дуже бідують. Спочатку війни не було можливості доставити людям гуманітарні вантажі. Дуже важко дивитися на наші квітучі села, які до цього були гарні, охайні, ошатні, квітучі. Зараз все зруйновано, окупанти нещадно знищили усе. 90% будівель, адмінбудівлі, житлові будинки — знищені.

Як окупанти поводилися з мирним населенням?

Окупанти зайшли до нас у Високопілля 13 березня. Напередодні ввечері вони нещадно обстріляли селище “Градами”. Ми вже побачили, що до нас ідуть “визволителі”. Тільки від чого визволяти, ми так і не зрозуміли. Ми з ними спілкувались щодо цього. “Від чого ви нас прийшли визволяти?”. “Бандерівців шукать". “Бандерівців у нас немає”, — ми їм пояснювали.

Вони були дуже здивовані, що такі гарні села, будинки, що люди в достатку живуть. Відразу ж почали встановлювати свої порядки, людей зобов'язали ходити з перев'язаними білими хустками, щоб видно було, що це жителі цього населеного пункту. На воротах мали бути переписані всі члени родини. Якщо це чоловіки, то вказувався рік народження.

Ввели комендантську годину. Люди могли пересуватися з 9 до 16 години. Окупанти стріляли, щоб люди ховалися в підвали, і в цей же час робили передислокацію техніки. В перші дні почали зникати чоловіки. Ми ходили до них (окупантів — ред.) і питали: “Ви не бачили таких, таких, де вони є?”. Чим далі, тим більше людей стало зникати безслідно. І по цей день ми не знаємо їх долю.

Скільки зниклих людей зараз?

Понад 20 осіб зникло. Понад 30 людей отримали поранення, несумісні з життям. Людей не дозволяли ховати за нашими звичаями. Окупанти не дозволяли користуватись кладовищем, тому людей часто ховали у власних подвір'ях. Спочатку до нас зайшов батальйон "ДНР". Вони відрізняються від військовослужбовців росіян за одягом. Бійці "ДНР" були вдягнені легенько. Тоді було досить холодно, березень був холодний, але в них не було теплого одягу. Вони всі були хворі, у всіх нещасний вигляд. Вони не були дуже озброєні, в них не було такої техніки, як у росіян.

Всю техніку вони почали грабувати у населення, та малювали на них “Z”. Хто не віддавав — могли розстріляти. Спочатку м'яко говорили: “Ми вас не будемо ображати, ми прийшли вас звільняти”. А потім почали: “А ми вас 8 років терпіли. Ми 8 років жили, нас обстрілювали, нас вбивали і ось ми вам пришли показати теж саме, що ми мали від вас.“.

Іноді, коли вони перевіряли документи говорили: “В мене такий самий паспорт як у вас”. Я навіть ставила питання: “Так ви українець, ви прийшли зі мною що з'ясовувати? Якщо ми українці і в нас навіть однакові паспорти?”. Потім вони почали грабувати, забирали у людей продукти харчування. У наших бізнесменів забирали гроші. Вони так казали: “Це ваші буржуї, ми прийшли в них забрати награбоване і віддати всім бідним". Я говорила з ними і кажу: “У нас бідний і нещасний той хто не працює”. Усі, хто працювали — люди не бідні. Їм просто так з неба вони не впали. Відразу почали грабувати магазини. Там був і алкоголь. Коли напивалися, ставали дуже небезпечними. Бувало один за одним ганялися, на автомобілях і стріляють.

Чи був поділ між бійцями "Л/ДНР" і армією РФ? Як вони між собою комунікували?

У росіян були сучасна форма, одяг, зброя, техніка спеціальна. Було видно, що вони зневажали "Л/ДНР". Вони з ними навіть не спілкувалися. Не було комунікації. Росіяни прийшли, постріляли і поїхали. Росіяни вважали, їх за людей другого сорту.

Чи була можливість евакуації вашої громади на підконтрольну Україні територію?

Коли я прибула в Кривий Ріг, відразу почалась дуже гарна співпраця із військовою адміністрацією міста. Ми почали працювати щодо "зелених коридорів". Тричі вони зривалися. Лише 23 квітня росіяни випустили населення.

Саме Кривий Ріг став для нас домівкою. І в той день, 23 квітня, в сторону Зеленодольська люди йшли пішки, а це понад 12 км по розмитій дощами дорозі. Когось на візках вивозили, когось на садових тачках. Були такі ночі в Кривому Розі, що до тисячі людей приймали.

Ви казали, що близько 90% взагалі будівель зруйновано і близько 300 людей залишається в громаді. Як люди планують жити далі?

Люди там опалюють завдяки печам. Зараз наше завдання — забезпечити людей паливом. Зараз проходить робота з відновлення освітлення на деокупованих територіях, там де це можливо робити. Але потрібно ворога проганяти якнайдалі для того, щоб енергетики могли безпечно працювати.

Потрібно, щоб працювало ДСНС, перевіряло чи безпечно людям там ходити їздити. У людей там немає нічого: ні матеріалів, ні техніки. Для мене буде радістю, як для голови, коли вся моя громада буде звільнена. Тому що я думками і душею з тими, хто в окупації. Люди раді, що звільнили ці населені пункти, але вони дуже чекають, що прийдуть наші визволителі і їх звільнять також.

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди