Від початку повномасштабного вторгнення Туреччина неодноразово наголошувала, що готова стати посередником у мирних перемовинах між Україною та Росією. Президент країни Реджеп Таїп Ердоган кілька разів зустрічався то з Володимиром Зеленським, то з Володимиром Путіним. Навіщо це Анкарі — розбиралося Суспільне.
Де ще Туреччина виступала переговорницею
Останніми роками Туреччина була переговорницею у кількох збройних конфліктах, наприклад, 2008 року між Ізраїлем і Сирією. Ворогування цих країн не припиняється з часів Шестиденної війни на Близькому Сході (5-10 червня 1967 року) між Ізраїлем з одного боку і Єгиптом, Сирією, Йорданією, Іраком і Алжиром з другого. У 2000 році Ізраїль та Сирія розпочали мирні переговори, але вони провалилися, коли країнам не вдалося домовитися щодо Голанських висотГоланські висоти — це вже понад півстоліття спірна територія на кордоні Сирії та Ізраїлю. У 1967 році цю частину сирійської провінції Кунейтра захопила ізраїльська армія під час Шестиденної війни.. За вісім років Анкара виступила посередником — тоді їхні перемовини поновилися.
2011-го Туреччина прийняла президентів Афганістану та Пакистану. Вони вперше з часу вбивства колишнього президента Афганістану Бургануддіна РаббаніБургануддін Раббані загинув в результаті вибуху під час зустрічі з членами руху "Талібан" в Кабулі 20 вересня 2011 року. погодилися на мирні переговори. У той час Кабул звинувачував пакистанську розвідку в підтримці талібів і екстремістської мережі Хаккані, пов’язаної з рухом "Талібан".
Переговорний процес, який в самій Туреччині називають успіхом турецької дипломатії, — врегулювання ситуації в Нагірному Карабаху восени 2020-го. Там Туреччина займала позицію союзника Азербайджану, в той час як Росія була союзником Вірменії. "Після листопадової війни Туреччина разом з Росією діяла, щоб досягти припинення вогню в Нагірному Карабасі, і це було успішно. Тож Вірменія та Азербайджан домовилися про п’ятирічний план політичного врегулювання", — каже старший науковий співробітник аналітичного центру "Карнегі — Європа" Сінан Ульген.
Читайте також: "У Кремлі порвали на шмаття Хартію ООН". На Радбезі ООН обговорили шість місяців війни в України
Війна Росії проти України
За місяць до повномасштабного вторгнення Ердоган запросив президентів України й Росії зустрітися в Туреччині. Речник Ердогана заявив, що країна готова відіграти роль у зниженні напруження між Росією і Україною, щоб "уникнути будь-яких військових дій, наслідки яких будуть значними і незворотними". Але тоді зустрічі так і не відбулося.
У лютому Ердоган приїздив в Україну і знову заявив, що Туреччина готова прийняти у себе саміт на рівні лідерів або перемовини на технічному рівні. В Україні таку ідею підтримали. У Москві ж посередництво Анкари відкинули — натомість запропонували або залишати переговори в рамках "Мінська" онлайн, або обирати поміж Москвою, Донецьком чи Луганськом. На тій же зустрічі Україна і Туреччина підписали угоду про вільну торгівлю.
Проте наприкінці березня у Стамбулі таки почалися мирні перемовини української та російської делегацій.
30 березня глава МЗС Росії Сергій Лавров розцінив пропозиції України на переговорах у Стамбулі як згоду з "остаточним вирішенням" питань Криму та Донбасу. У МЗС України назвали його розуміння помилковим. А у травні Радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк повідомив, що наразі Україна призупинила переговори з Росією.
Вдруге Ердоган відвідав Україну вже в серпні — після візиту у Сочі, де він зустрічався з Путіним. Президенти України і Туреччини зустрілися у Львові. Тоді Реджеп Таїп Ердоган знову заявив, що вірить у закінчення війни за столом переговорів. А шлях до цього столу він бачить у стамбульській зерновій угоді.
Читайте також: Розблокування українських портів: чому це так важливо для світу і де найбільше очікують на українське зерно
Перемовини по розблокуванню українських портів також відбулися у Стамбулі. 22 липня, представники України та Росії підписали з ООН і Туреччиною окремі угоди, спрямовані на розблокування експорту зерна з України. Наступного дня Росія атакувала Одеський морський торговий порт крилатими ракетами типу "Калібр".
Загалом за 20 днів з початку роботи "зернового коридору" з українських морських портів вийшло 27 суден, на борту яких було сукупно 670 тисяч тонн агропродукції.
Позиція Туреччини у війні РФ проти України
Цьогоріч президент Туреччини, виступаючи на саміті "Кримської платформи", підкреслив, що деокупація українського Криму є вимогою міжнародного права, а також важливим елементом глобальної безпеки і стабільності. А збереження територіальної цілісності й суверенітету України — "вкрай важливе не лише для регіональної, а й для глобальної безпеки та стабільності".
Раніше під час візитів до Києва у 2017-му і 2021-му Ердоган казав, що стежить за долею ув'язнених кримських татар і розраховує на їхнє звільнення. Також турецький лідер запевняв, що Анкара не визнає незаконну анексію Криму і підтримує Мінський процес.
"Крім невизнання, делегація Туреччини в НАТО, ОБСЄ, Парламентській Асамблеї Ради Європи завжди виступала на підтримку України. Після початку широкомасштабної війни, якби не "Байрактари", нам було б складно, особливо в перші дні. Турецька сторона не хоче, щоб це афішували, але я ж постійно з ними веду перемовини, ми передаємо списки всього, що нам потрібно. І вони виконують по мірі можливостей. От навіть було, що ми говорили в концерні "Байкар", і помічник каже власнику концерну: "А от українці ще не заплатили за попередні". Той роздратувався: "Та припини ти про ці гроші, потім про це поговоримо, зараз війна йде", — розповідає народний депутат та лідер кримських татар Мустафа Джемілєв.
Читайте також: "Деокупація Криму дипломатичним шляхом неможлива" — інтерв'ю з Мустафою Джемілєвим
Як зазначає Сінан Ульген, Україна також є важливим стратегічним партнером для Туреччини: "Перед війною було багато інтересів з обох сторін щодо поглиблення економічної співпраці. Сільське господарство, будівництво. Українська і турецька оборонна промисловість мають взаємодоповнюючі можливості. У Туреччини є технології, яких немає в України, і навпаки. Було рішення, наприклад, створити спільне підприємство з виробництва "Байрактарів" в Україні з українською компанією, яка має технології двигунів".
Відносини Туреччини і Росії
Попри те, що Туреччина підтримує Україну, вона не долучилася до західних санкцій проти Росії. А під час візиту Ердогана в Сочі президенти Туреччини й Росії домовилися нарощувати торгівлю та активізувати економічну та енергетичну співпрацю. Російська агенція "Інтерфакс" із посиланням на віцепрем'єра Росії Олександра Новака заявила, що сторони також домовилися перевести частину розрахунків за російський газ у рублі.
"Кожен президент в першу чергу керується національними інтересами. Економіка Туреччини зараз не блискуча. Інфляція, спад. І коли Туреччині пропонують за дуже заниженими цінами газ, нафту з умовами, що частину треба оплачувати в рублях, то певно, Ердоган вирішив можливим це прийняти", — каже Мустафа Джемілєв.
Сінан Ульген пояснює, чому Туреччина зайняла таку позицію — країна економічно сильно залежить від РФ: "По-перше, Туреччина отримує близько 35% природного газу з Росії. Отже, є енергетичний кут. Росія також відповідає за будівництво першої в Туреччині атомної електростанції, яка має почати роботу в 2023 році. Потім у нас є низка турецьких компаній, які працюють у Росії й мають державні контракти на будівництво інфраструктури. Росія займає перше місце по відправці туристів до Туреччини. До речі, Україна донедавна була третьою. Отже, якщо відносини з Росією будуть розірвані, Туреччина втратить".
Така поведінка Туреччини щодо Росії спричинена ще й тим, що обидві країни недовірливо ставляться до ЄС та США, вважає Сінан Ульген: "І це також зближує Туреччину і Росію. Наприклад, уряд Туреччини вважає, що Сполучені Штати стоять за спробою державного перевороту в липні 2016 року. Саме тому Туреччина вирішила придбати систему протиповітряної та протиракетної оборони С-400 з Росії".
Експерти називають Туреччину й Росією партнерами, але водночас і суперниками. Це пов'язано з тим, що економіки країн переплетені, в той час, як у політичних питаннях вони часто мають розбіжності. "Довгий час, наприклад, у Сирії Туреччина підтримувала зміну режиму, а Росія підтримувала уряд Асада. Туреччина не визнала анексію Криму. Туреччина продовжує визнавати територіальну цілісність Грузії. У Лівії Туреччина та Росія підтримують різні фракції тощо. Росія ближча до Вірменії, Туреччина ближча до Азербайджану. Туреччина — це НАТО. Росія — ні. Отже, багато сфер, де інтереси Туреччини та Росії протилежні одна одній", — говорить Сінан Ульген.
Читайте також: Влада Туреччини не вважає, що діє проти українських інтересів — посол Бондар
"Одна з причина полягає в історичній геополітичній конкуренції між Туреччиною та Росією. Здається, що країни мають хороші відносини, особливо в останні десятиліття через зміну динаміки відносин Туреччини із західними країнами, особливо Сполученими Штатами щодо Сирії. Але у контексті Чорноморської геополітики є історична конкуренція. Йшлося про геополітичне змагання між Росією та Османською імперією. Отже, зміна статус-кво в Чорноморському регіоні на користь Росії не є геополітичною вигодою для Туреччини. Туреччина не хоче бачити жодних змін у цьому регіоні, який фактично був створений після Холодної війни", — каже аналітик дослідницького центру SETA Мурат Єшилташ.
Навіщо Туреччина прагне бути посередником між Україною та РФ
Роль посередництва Туреччині важлива з кількох причин. І всі вони прагматичні. "Туреччина хоче якнайшвидше припинити конфлікт, оскільки він зачіпає її економічні інтереси, інтереси безпеки. Інша причина — Туреччина хоче отримати міжнародний авторитет як країна, яка реалізувала такі ініціативи на глобальному рівні. І по-третє — допомогти країнам, які втягнуті в конфлікт, тому що його припинення піде усім на користь", — каже турецький аналітик Сінан Ульген.
Окремо Ульген виділяє причину панування в Чорноморському регіоні: "Туреччина не визнала анексію Криму з багатьох причин. Одна з них — вона хоче урівноважити Росію. Туреччина не хоче опинитися в ситуації, коли Україна буде не здатна захистити себе, і Росія стане домінуючим гравцем у Чорному морі".
Мустафа Джемілєв пояснює: в Чорноморському регіоні для Туреччини важливими є протоки Босфор і Дарданелли, якими країна переправляє зброю для союзників. А оскільки у питаннях, скажімо, Лівії чи Сирії Анкара і Москва займають різні позиції, то російська гегемонія в Чорному морі може стати для Туреччини загрозою.
Мурат Єшилташ також звертає увагу на важливість Чорноморського регіону для Туреччини: "Продовження цієї війни підірве безпеку Туреччини в Чорноморському регіоні. Водночас Туреччина має чудові стратегічні відносини з Україною. Отже, через військову інтервенцію Росії Туреччина може їх втратити. Є важливі економічні відносини між двома країнами, які були ще до війни. Україна фактично відіграє життєво важливу роль в оборонній промисловості Туреччини, особливо з точки зору вдосконалення турецької національної оборонної продукції".
Читайте також
Як вижити, коли живеш у історичних подіях: говоримо з історикинею Наталею Яковенко