Наталя Яковенко — докторка історичних наук, авторка понад 300 праць, заслужена діячка науки і техніки України, професорка кафедри історії НаУКМА. Також вона авторка книг "Паралельний світ: Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI - XVII ст." та "Вступ до історії", які от уже багато років є настільними книгами кожного українського історика.
Зараз, під час війни, Наталя Миколаївна продовжує працювати — вона перекладає з латини працю римського історика, якого досі нема українською. Суспільне Культура поговорило з історикинею про її роботу, ставлення до культурного бойкоту Росії, зокрема в царині історіографії, та про те, як вижити, коли живеш у історичних подіях.
Ми воюємо саме за це
У перші тижні повномасштабного вторгення про Наталю Яковенко написав у Facebook її учень, літературознавець і критик Євгеній Стасіневич. Тоді на підступах до Києва були російські війська, часто лунали вибухи, а побут історикині в поважному віці виглядав так:
І також зацитував пані Наталю:
"Розумієте, Женю, історія ж починається не з Геродота, то такі казочки. Справжня історія – від Лівія. Українського перекладу Ab urbe conditaТіт Лівій написав працю латиною в 14 році нашої ери. У ній викладаються події періоду від заснування Риму (753 рік до н.е.) і до правління Октавіана Августа (9 рік н.е.). нема, а я не так давно згадала, що добре знаю латину. Інші задуми вимагають роботи в архівах, а здоров’я не те, то вирішила сісти за Лівія".
Євгеній також розповів, що на момент розмови Наталя Миколаївна перекладала 29-ту з 45-ти книг "Історії від заснування міста", а буквально перед початком повномасштабного вторгнення підготувала до видання перші п‘ять книг.
"Вирішили, що з ними затягувати таки не слід. Хоч за це пані Наталя не переживає; трохи нервується через можливий дефіцит її сигарет. Обіцяв знайти.
Це мій стиль життя
Ми розказали пані Наталі про п'ять з половиною тисяч лайків під постом з її історією та про коментарі людей, яких вона надихнула. Зі своєї популярності у Facebook Наталя Миколаївна посміюється. Каже, чому стала такою натхненницею, не знає, нехай на це питання відповідають люди.
Наталя Миколаївна розказала, що цілком сконцентрована на перекладі праць Тіта Лівія. Але нещодавно погодилася взяти участь у дискусії про деколонізацію України, яку з Лондону організував її колишній учень, кембриджський докторант. На питання, чи завжди їй було властиво так занурюватися в роботу, відповідає ствердно.
"Це мій стиль життя. Я відсторонилася від актуальних подій ще після того, як перестала наживу викладати. Хоч я рахуюся на кафедрі, як консультант, але наживо я не викладаю у зв’язку зі станом здоров’я. Це сталося ще за два роки до війни.
Як не дивно, я її не забула, хоча прямо не перекладала всі роки після завершення університету. Я вибрала Тіта Лівія, як історик історика, й почала перекладати. Коли почалася війна, то вступило в дію це правило пошуку ніші, де ти можеш щось робити, відключаючись від того, що відбувається за вікнами твоєї кімнати. Я продовжую й далі перекладати".
Культурний бойкот
Наталя Яковенко повністю підтримує культурний бойкот Росії. Вона за те, аби не пускати по телебаченню російських фільмів, не перекладати їхніх теперішніх наукових праць, не поширювати їхніх робіт.
Науковцям, історикам, каже пані Наталя, варто відмовитися від будь-якого співробітництва з російськими істориками, навіть з тими, яких ми умовно називаємо "хорошими".
"Зовсім на днях через Facebook розійшовся лист Тетяни Таїрової-Яковлевої з Петербурга, де вона закликала членів редколегії одного журналу, який започаткували при Петербурзькому університеті, вийти зі складу редколегії. За її словами, наша присутність у складі редколегії цього журналу надає йому певної ваги. Він скопусівськийScopus — бібліографічна і реферативна база даних та інструмент для відстеження цитованості статей, опублікованих у наукових виданнях., ніби як поважний, зрештою, не такий поганий.
Я останнім часом за цим журналом не стежила, але, за словами Тетяни, він займає проросійську позицію.
Історіографія
Але, роздумує далі Наталя Миколаївна, саму історіографію й її досягнення, хай навіть вони російські, відкидати не треба.
"Що стосується самої історіографії, того, що мені ближче — я не знаю теперішньої російської історіографії наживо, останніх, теперішніх моментів, якихось її заяв. Історики, яких я знаю особисто і яких я поважаю, вони на такій позиції, як Таня Яковлєва в Петербурзі, — вони від цього (маються на увазі загарбницькі дії Росії, — ред.) відрікаються або вони просто виїхали ще давніше і тепер живуть за кордоном. Вони пишуть добрі праці, добрі історіографічні тексти. Що до них можна?
Чи так взяти гамузом і все скинути в смітник? Я думаю, що не варто так робити. Але, звичайно, відсівати до кореня зла зерно від сміття. Така моя позиція.
Довгу історіографію звичайно ми не повинні відкидати. Що історіографії від того, що сидить виродок при владі і зараз таке відбувається в Росії?"
Заполітизованість значно більше стосується новітньої історії, говорить Наталя Яковенко. Як фахівчиня з ранньомодерної історії, науковиця констатує, що й у цій ділянці є свої суперечки й давні дискусії.
"Хтось із російських істориків продовжував тенденцію, ідеї російської історіографії, які склалися ще в ХІХ сторіччі, які певною мірою містять колоніальний акцент з таким сприйняттям України, як чогось такого другорядного, приниженого.
Інші ж так не писали. Ті історики, які категорично відкидають ту нарвану, пряму, агресивну пропагандистську позицію, всі виїхали. У Росії я таких істориків на сьогодні просто не знаю. Вони всі повиїжджали ще тоді, коли почала утверджуватися влада Путіна й усі прикрі зміни, які призвели до війни тепер".
Щоб жевріла та жила іскра життя
У розмові зі Станісевичем на початку повномасштабного вторгнення Наталя Миколаївна "заповідала бути оптимістичними, "переключати тумблер", знаходити собі роботу", аби впоратися із викликами, перед якими всю Україну поставила війна. У нашій розмові додає:
Щоб жевріла та жила іскра життя в звичайному, поточному житті. Для цього кожен шукає сам собі заняття".
І, звісно, радить кожному провадити самоосвіту.
Наприклад, усе, що стосується новітньої історії, починаючи від визвольних змагань і далі – дуже добре представлено було в останні роки на екрані телебачення. Це найкраще для масового споживача. Там усе яскраво, видовищно, доступно представлено, доброю мовою, без академічних заворотів і мудрування.
Книжки читайте на здоров’я, які виходять. Зараз з книговиданням трошки гірше справи, але будемо сподіватися, що рано чи пізно це скінчиться".
Читайте більше про історію України й культурні феномени
- Розкручуємося: що читати під час війни
- Під обстрілами та в окупації: історія двох перекладачок, які перекладали Кортасара під час війни
- Як Терещенки стали головними колекціонерами мистецтва XIX століття, а потім майже все втратили через Росію
- Що таке геноцид і чи вчиняє його Росія в сучасній Україні? Говоримо з істориком Ярославом Грицаком
- Що прочитати, щоби краще зрозуміти російсько-українську війну
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
