Події останніх місяців дали потужний поштовх для творчості українським музикантам. MamaRika написала кілька пісень ще до війни, але зізнається, що зараз вони набули зовсім іншого сенсу. Про вимушену евакуацію, важливу функцію музики на війні та майбутню Перемогу MamaRika розповіла Ксенії Івась у "Вікенді Нової Музики" на Радіо "Промінь".
У шоу "Селекція" ти говорила, що пісню "Як ти там живеш" ти написала ще рік тому. А ти можеш пригадати, кому її присвятила?
Навіть півтора року тому. Писали її разом із саундпродюсером Ваньком Кліменком. Я б навіть сказала, що то він її написав, а я якісь нюанси додала від себе.
Цього разу Ваня створив пісню конкретно під мій настрій. Взагалі, мені здається, що він пише якісь пророчі пісні, тому що і "Сину", і "Як ти там живеш" були написані до 24 лютого. І бачиш, якось так склалося, що зовсім іншого змісту набули ці композиції, і дуже доречно, вчасно вони побачили світ.
У пісню "Як ти там живеш" від початку ми вкладали інший зміст. Колишні, завжди є що згадати, де посумувати й навіть інколи, можливо, написати: "Як ти там?"
Я, згадуючи своїх колишніх, розумію, що ні за ким не сумую.
А я вважаю, що можна залишатися і гарними друзями, і спілкуватися. Це те, коли ти там пишеш: "З першим снігом!" А враховуючи те, що тепер ми ледве не щодня пишемо своїм близьким, рідним "Як ти?", і це слова, які дорівнюють любові, хвилюванню, турботі. "Як ти?" – ці слова зараз замінюють усі ці почуття, і пісня стала сприйматися зовсім по-іншому. Вона також і про те, що ми переживаємо зараз. Я думаю, кожен знайде в ній щось своє, якусь свою емоцію.
У кліпі на пісню "Як ти там живеш" ти співаєш у центрі Києва, неподалік від нашого офісу. Що саме ти хотіла зафіксувати цим відео?
Коли почали знімати, навіть не дуже розуміли, що вийде. Ми зняли один дубль – від початку до кінця. Я просто стояла в центрі Києва і співала пісню. Одним дублем, без жодних склейок. Стояла на Хрещатику, за мною ходили люди – така самотність в юрбі. Але потім, коли ми побачили, які кадри виходять в інших локаціях, ми просто почали гуляти Києвом і знімати все, що бачили.
Ми зрозуміли, яке гарне в нас місто, який Київ сумний і особливий в цей жахливий час. І вирішили, що не будемо давати тільки той один дубль, а додамо усі матеріали, що назнімали. І змонтували таку відеокартку на згадку про те, що зараз відбувається. Зафіксували мить. Місто саме направляло, куди йти, що знімати.
Там навіть якісь "пасхалочки" є. Якщо дивитися уважно – побачите. Потім, коли монтували, у нас аж мурахи йшли. Ми проходили повз театр – а там фраза Лесі Українки: "Я в серці маю те, що не вмирає". А ми навіть не бачили, що я пройшла повз той постер. Було багато плакатів про Маріуполь. Всюди є невеличкі "пасхалки", які відображають наш час. Це було все не заплановано, але це відображає той час, в якому ми зараз живемо.
Ти виїжджала в евакуацію?
Так. Перші кілька днів після вторгнення ми прожили у Києві. Це були жахливі три доби під обстрілами. Потім ми всі разом поїхали до Одеси, а вже звідти я одна з малюком якимось дивним і важким маршрутом – через Молдову та Румунію – добиралася в Польщу. Півтора місяця я була у Варшаві, і 2 травня повернулася в Україну. Я не витримала більше. Я вирішила, що моє місце тут.
Скільки разів на день ти дзвонила своєму чоловіку?
Занадто багато. Коли ми поруч, ми звичайно, теж виїдаємо мізки одне одному. У нас в плані емоцій взагалі італійська родина. Але коли ти далеко і ти злишся на себе, на ситуацію, ти не можеш нічого передбачити, нічого проконтролювати. Чим далі ти від дому, тим більш ти нервовий.
Коли я повернулася додому, незважаючи на всі жахи, постійні сирени, я тут набагато спокійніша, ніж коли я була в Польщі. Тому, перебуваючи в іншій країні, я дзвонила часто і мозок виносила. Я не знаю, як він це витерпів, тому що з першого дня я казала: я їду додому. І таки мене не втримали. Усі думали вертатися 9 травня, а я вже 2 травня була у Києві.
Коли ти зрозуміла, що точно повертаєшся?
У нас намалювався концерт у Замості. І я зрозуміла, що це знак, тому що це близько від кордону. І я сказала, якщо я буду там близько до кордону, то я його перетну. То був фантастичний концерт для наших вимушених переселенців. Ми тоді гарно і поплакали, і посміялися, і поспівали пісень. А наступного ранку ми з Давидиком вже побачили тата. Ми дуже швидко перетнули кордон і були щасливі.
Звичайно, важко – кожен день відбуваються в Україні якісь страшні речі. Сьогодні, наприклад, у нас цілу ніч вили сирени. Але ми маємо триматися, маємо вірити, маємо робити все, щоб наблизити день Перемоги.
У шоу "Селекція" ти казала, що плануєш багато фітів та пісень. Можеш про якісь розповісти?
Як не дивно, у такий важкий час відчувається потужний поштовх в українській культурі. Ми повертаємося до коріння, і все українське зараз – особливе. Багато чого українського зараз створюється, і ми, музиканти, також постійно пишемо нові роботи.
Натхнення є, всі емоції наштовхують на створення нового. І зараз музика передає твою лють, твою любов, твій неспокій, твій біль – все, що ти відчуваєш, ти викладаєш на ноти. Тому, звичайно, робіт буде багато. Планується кілька фітів з молодими музикантами. Я на правах артиста, який вже давно існує, хотіла би підтримувати свіже. Тому будуть несподівані, але класні фіти – я впевнена, вам зайде.
І, звичайно, будуть сольні пісні, кліпи. Я не маю права не створювати музику. Музика лікує, підтримує у важкий час. І це задача нашого музичного фронту – створювати контент, щоб люди хоч трішки відволікалися.
Але ти не назвала жодного імені? То буде фольк?
Не скажу. Я ще і сама не знаю. У нас є поки тільки заготовочки, якісь хукові моменти пісень, які треба дописувати та розвивати. Це будуть пісні про сьогодення, про те, що болить. Можливо, ми створимо ще щось – більш оптимістичне. Ми ще тільки на стадії створення, тому нехай це залишиться інтригою.
Ти дай нам інформацію, коли буде твій наступний реліз.
Ми тільки випустили "Як ти там живеш". Ми вибилися з нею в тренди Ютуба українського, подивіться цю роботу. На жаль, там ще багато російського шлаку, якимось чином ще пролізають артисти ворожої країни. Тому звертаюся до усіх – підтримуйте українське, не слухайте оркостанський двіж. Таким чином ви спонсоруєте війну. Будь ласка, слухайте тільке наше. А ми часом ми швиденько будемо створювати нові пісні.
Що ти зробиш після Перемоги?
Я буду плакати, хоч я і так постійно плачу. Я буду голосно співати на вулиці. Ми живемо в селі, тож я буду просто ходити до людей і співати українських пісень. Будемо тішитися і святкувати Перемогу. Голосно, гарно і зі сльозами на очах. І будемо робити все для того, щоб ніколи все це не повторилося.
Редакторки текстової версії – Світлана Берестовська, Міла Кравчук.
Підписуйтеся на “Радіо Промінь” у SoundCloud, щоб першими почути нові епізоди подкасту “Вікенд Нової Музики” та дізнаватися про найяскравіші новинки від українських артистів.
Більше про сучасну українську культуру
- Як росіяни 30 років формували залежність українського музичного ринку від Москви
- Чому українська музика 90-х така дивна (і така прекрасна)
- Alina Pash: "Ще багато роботи, щоб повернути повагу людей"
- Валерій Харчишин, "Друга Ріка": "Ми воюємо, збираючи на концертах гроші для ЗСУ"
- Чому українці масово слухають російські пісні та чи можна це змінити
Читайте нас у Facebook та Telegram
Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
