Історія будинку “Слово” – центру відродження та терору української інтелігенції

Історія будинку “Слово” – центру відродження та терору української інтелігенції

Історія будинку “Слово” – центру відродження та терору української інтелігенції

17 червня відбудеться українська прем’єра фільму “Будинок “Слово”. Нескінчений роман” на фестивалі Миколайчук OPEN у Чернівцях. Це художня картина від режисера Тараса Томенка, який раніше зняв документальний “Будинок “Слово”. Журналістка Суспільного Марія Бліндюк поговорила з режисером і розповідає про роботу над фільмом навколо однієї з найбільших трагедій української інтелігенції.

Кадр із фільму "Будинок "Слово". Нескінчений роман"
Кадр із фільму "Будинок "Слово". Нескінчений роман". Надані командою фільму

Історія фільму “Будинок “Слово”. Нескінчений роман” бере початок ще за часів президентства Віктора Януковича. Тоді цей задум Тараса Томенка і сценаристки Любові Якимчук видавався продюсерам абсурдним і непотрібним. Проте автор і авторка захопилися ідеєю й, заглиблюючися в архіви, шукали необхідну інформацію.

Замисливши художній фільм, вони назбирали 400 сторінок матеріалу, і, поки тривала робота над сценарієм, випустили документальне кіно про свій предмет дослідження.

У 1930 році до харківського будинку “Слово” за адресою вулиця Культури, 9 (тоді – вулиця Червоних Письменників, 5) заселили людей до 66 квартир. Серед них – письменники та їхні родини.

План будинку "Слово" та скверу поряд
План будинку "Слово" та скверу поряд. proslovo

Будівля, спроєктована Михайлом Дашкевичем, мала би стати ідеальним місцем для кооперативу літераторів: квартири мали би бути оснащені друкарськими машинками, звукоізольовані (щоби не турбувати сусідів стукотом машинок), із дитячими садками, їдальнею, бомбосховищем та навіть соляріями на даху. Проєкт “фабрики” передбачав, що мешканці будуть віддані роботі, не відволікатимуться на побут – навіть кухні у квартирах були зовсім невеликі за площею, адже була загальна їдальня. Всі мешканці мали би поступово виплачувати вартість своїх квартир із авторських гонорарів.

План 4 поверху будинку "Слово"
План 4 поверху будинку "Слово". proslovo

Насправді ж так радянська влада намагалася структурувати суспільство. Створивши будинки вчених, лікарів, письменників тощо, НКВС полегшила собі роботу, контролюючи життя прибічників УНР та проукраїнських комуністів.

20 січня 1931 відбувається перший арешт – репресовано акторку й письменницю Галину Орлівну. До 1938 року арештували мешканців понад 40 квартир із 66, 33 людей стратили.

Тарас Томенко пояснює, що вони не показували розстріли у фільмі: “Навпаки, ми хотіли оживити їх. Ми підбирали акторів, щоб вони були схожі портретно. Ми розкопали креслення проєкту Дашкевича й за ним відновили 3D-модель будинку”.

Кадр із фільму "Будинок "Слово". Нескінчений роман"
Кадр із фільму "Будинок "Слово". Нескінчений роман". Наданий командою фільму

Сам будинок зараз непридатний до зйомок. Окрім того, що 7 березня його обстріляла російська армія, Тарас розповідає, що його вигляд був змінений раніше: “Кернес психонув, коли дізнався, що ми знімаємо, і змінив вікна на металопластикові. Ми приїхали і побачили старі вікна на подвір’ї – в мене не було слів”. Тому для зйомок будували декорації, створюючи будівлю наново за спогадами, фотографіями та кресленнями: “Я хотів, щоби глядач відчув цей запах, цю атмосферу, в якій творили ці письменники. Воно в нас навіть зображально передається, коли під кінець бракує цього повітря, в кінці фільму задихаєшся”, – каже режисер.

У 1930-х роках за мешканцями будинку “Слово” майже безперервно слідкували. Головні двері були перекриті, агенти НКВС чергували надворі. Письменники припиняли писати романи і починали писати доноси. Зокрема цим займалися члени Всеукраїнської спілки пролетарських письменників Іван Кириленко, Іван Кулик, Іван Микитенко, яких згодом теж було репресовано.

Кадр із фільму "Будинок "Слово". Нескінчений роман"
Кадр із фільму "Будинок "Слово". Нескінчений роман". Наданий командою фільму

Художній фільм має насамперед показати вплив радянської влади на геніїв: “Показати, наскільки влада зацікавлена в таланті, зацікавлена його переламати та змусити автора працювати”, – ділиться Тарас Томенко. Відтак у сюжеті поєднували прототипи справжніх жителів будинку з літературними героями творів, які ці жителі писали.

Чи не головним символом фільму став “нескінчений роман” Миколи Хвильового, про який він згадав у своїй передсмертній записці до доньки: “Свій нескінчений роман, між іншим, вчора я знищив не тому, що не хотів, щоб він був надрукований, а тому, що треба було себе переконати: знищив – значить, уже знайшов у собі силу волі зробити те, що я сьогодні роблю”.

Кадр із фільму "Будинок "Слово". Нескінчений роман"
Кадр із фільму "Будинок "Слово". Нескінчений роман". Наданий командою фільму

Самогубство Хвильового 13 травня 1933 року називають початком руйнування ідеї націонал-комунізму. Його записка до друзів починалася словами: “Арешт Ялового – це розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію”.

Ілюзія української ідеї в складі Радянського Союзу, у справдження якої так віддано вірили мешканці будинку “Слово” – чи не найбільш трагічна сторінка в українській літературі. “У них була надія, що це буде українська література, тому вони всі зібралися там. Вони творили українське мистецтво. До 1933 року вони були переконані, що це буде просто Україна у складі [Радянського Союзу, – ред.]. Вони вірили в “загірну комуну”, – роздумує Тарас Томенко.

Мешканці будинку "Слово", 1920-ті
Мешканці будинку "Слово", 1920-ті. proslovo

Микола Хвильовий пише в передсмертній записці: “Хай живе комунізм. Хай живе соціалістичне будівництво. Хай живе комуністична партія”. Режисер вважає, що він щиро вірив у це: “Я не думаю, що він пише це в записці, щоби зберегти життя Любистка й Уманцевої (доньки та дружини, – ред.). Я думаю, що він до кінця вірив”. Окрім того, Тарас Томенко каже, що самогубство Хвильового – це акція протесту, перфоманс у відповідь на побачений Голодомор і арешти: “Він зробив так, щоби це стало основною подією його життя. І розголос був величезний. Це був спосіб докричатися до світу про трагедію”.

Похорон Миколи Хвильового
Похорон Миколи Хвильового. proslovo

Про жах письменника від побаченого голоду в селах пише і Тетяна Кардиналовська, перекладачка й дружина Сергія Пилипенка: “Він повернувся, і йому розтлумачили, що все йде за планом, згідно з директивами партії. “Нагорі” все відомо, й ніякої помилки немає: зламати спротив селян неможливо ніяким іншим шляхом, як конфіскувати все зерно. Невдовзі після цього Хвильовий покінчив самогубством, і всі, хто його добре знав, казали, що головною причиною була саме ця подорож”.

Доноси починали писати дедалі активніше. За словами Тараса Томенка, багато доносів писали дружини, зокрема дружина Хвильового, Юлія Уманцева, та артистка Марія Данилова, дружина Володимира Сосюри: “Чому вони це робили? Я думаю, з вірою, що вони роблять краще, можливо, з вірою в порятунок”.

Микола Хвильовий із Юлією Уманцевою та Любистком
Микола Хвильовий із Юлією Уманцевою та Любистком. proslovo

Ба більше, мешканці будинку “Слово” не усвідомлювали, що їм нав’язують обвинувачення: приналежність до вигаданих організацій, “контрреволюційна діяльність”, звинувачення в “похмурості”, вигадування психіатричних хвороб, терористичні замисли – хвора фантазія НКВС не мала меж. “Вони просто вважали, що щось не те зробили”, – пояснює Тарас Томенко. Тобто влада Радянського Союзу вміло газлайтилаГазлайтинг – форма психологічної маніпуляції, метою якої є змусити жертву сумніватися в адекватності свого сприйняття навколишньої дійсності, ставлячи під сумнів власну пам'ять та розсудливість, – ред. своїх громадян, змушуючи їх сумніватися у своїх діях і переконаннях.

Кадр із фільму "Будинок "Слово". Нескінчений роман"
Кадр із фільму "Будинок "Слово". Нескінчений роман". Наданий командою фільму

Після арешту мешканця в його квартиру підселяли наступних. “Дружина Куліша пише, що в їхній трикімнатній квартирі вони вже жили тільки в одній кімнаті”, – розповідає Тарас Томенко.

Багатьох репресованих висилали в Соловецький табір особливого призначення або, як кажуть у народі “на Соловки”. В таборі колишні письменники працювали на лісозаготівлях, прокладали залізничні колії, будували Біломорсько-Балтійський канал. Лесь Курбас навіть заснував театр, де зміг поставити “Аристократів” Миколи Погодіна та “Учня диявола” Бернарда Шоу.

У період із 27 жовтня до 4 листопада 1937 року (9 днів) в урочищі Сандармох розстріляли 1111 осіб. Це зробив особисто Михайло Матвєєв (іноді з допомогою помічника коменданта Г. Алафера), розстрілюючи щодня 200-250 людей. “За успішну боротьбу з контрреволюцією” Михайла Матвєєва 1937 року нагородили цінним подарунком (радіолою з платівками). Він працював до 1949 року, після чого пішов на пенсію й помер у 79 років. Серед страчених були й мешканці будинку “Слово”: Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Валер'ян Поліщук, Олекса Слісаренко та інші.

Родина Крушельницьких, початок 1930-х років. Шістьох із них стратили в 1934-1937 роках
Родина Крушельницьких, початок 1930-х років. Шістьох із них стратили в 1934-1937 роках. https://uk.wikipedia.org/wiki/Розстріляне_відродження

Зараз у будинку “Слово” живуть здебільшого звичайні люди. За словами Тараса Томенка, серед нащадків там живуть родичі Трублаїні та Ольга Тичина. Але історія будинку поступово оживає. Окрім двох фільмів Тараса Томенка, є сайт, присвячений будинку та його мешканцям, настільна гра, реконструкція будинку у віртуальному ЛітМузеї, телеграм-канал, у якому актор_ки зачитують листи та твори мешканців “Слова”. А в самому будинку відбувалася літературна резиденція та різноманітні події.

Будинок "Слово"
Будинок "Слово". proslovo

Читайте більше новин і матеріалів про кіно та будинок "Слово"

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІншеРозкладКонцертиПрограмиПодкастиСПАДОК ТЕРЕЩЕНКІВARTИЛЕРІЯРадіо ПроміньРадіо Культура