"Ніби в суді збираю докази": блогер Віталій Гордієнко про свої дослідження пропаганди в російському кіно

"Ніби в суді збираю докази": блогер Віталій Гордієнко про свої дослідження пропаганди в російському кіно

Ексклюзивно
"Ніби в суді збираю докази": блогер Віталій Гордієнко про свої дослідження пропаганди в російському кіно

Авдиторія ютуб-каналу "Загін кіноманів" за час повномасштабної війни збільшилася в півтора рази — до автора каналу Віталія Гордієнка доєдналося більше 100 тис. нових користувачів. Причиною цьому стало, зокрема, дуже успішне відео, в якому Віталій цілу годину розбирає приклади пропаганди в російському кінематографі.

Як розповів Віталій, це було не легко — у якийсь момент він на собі відчув, як починає "плавитися" й що йому потрібно відновити в пам'яті деякі історичні факти.

Журналістка Суспільне Культура Олеся Котубей поговорила з блогером про цей експеримент із випробуванням на собі пропаганди, про те, якими шляхами боротися з зомбуванням та в цілому про зміни українського ютубу під час війни.

Якщо нас читають люди, які жодного разу не чули про "Загін Кіноманів" — розкажи для них, про що цей канал?

Це мій авторський проєкт, у якому я розповідаю про кінематограф. Спершу про світовий, потім я зрозумів, що варто зосередитися на українському, бо він як ніколи потребує підтримки.

Я український актор, тому мені легше знайти цікаві виходи на український кінематограф, взяти інтерв’ю в режисерів, у інших акторів.

Але з часом я почав переформатовувати проєкт в інші види. Наприклад, коли прийшов коронавірус, припинилося повністю виробництво кіно, треба було шукати якісь інші цікаві теми. Я почав розповідати про телебачення, про те, як показують Україну у світі, в різних культурах, зокрема в кіно, в аніме, іграх і тому подібне.

Зараз із початком війни я вирішив, що такий великий канал (на час написання цього матеріалу канал "Загін кіноманів" має 266 тис. підписників, – ред.) й інформаційний ресурс мусить бути спрямованим на те, щоб наближувати нашу перемогу і доводити людям, чому росіяни нам не брати, чому нам треба порвати з ними культурні відносини. Усі мої відео, в принципі, заточені на це.

Одне з відео на каналі Віталія — документальний фільм про таємниці проголошення незалежності України

Стосовно відео про те, як Україну показують у російських фільмах. Воно набрало вже 1,6 мільйона переглядів. Чи планував ти таке відео знімати до війни?

Так, я дуже хотів зробити це до вторгнення, бо я розумів, що тема гаряча і тоді воно би дуже сильно допомогло людям. Тому намагався поспішити, але в мене було дуже багато інших відео і тем, я ніяк не міг взятися.

Але тоді я хотів зробити це радше в гумористичному форматі, додати сценки, "обстібати" їхній кінематограф. А зараз вийшло так, що я зробив відео у серйозному ключі, таку собі дослідницьку роботу, з якої вивів висновок про зомбування росіян засобами кінематографу і прищеплення українцям синдрому меншовартості.

Зараз це відео має найбільше переглядів на твоєму каналі?

В одному відео так, це найбільше. Раніше тільки відео про старий канал QTV збирало 900 тисяч.

Для якої аудиторії ти планував відео про російське кіно? Коли я подивилася, то перше, що я зробила, – це надіслала відео своїм батькам.

Мабуть, я не думав про те, на яку аудиторію це відео. У першу чергу я робив для своєї вікової категорії, бо я рефлексував зі своєї точки зору, а мені 23 роки. І, відповідно, люди цього віку найбільше мене розуміють, бо вони, як і я, дивилися ці фільми в дитинстві.

Ніби в суді збираю докази: говоримо з блогером Віталієм Гордієнком про пропаганду в російському кіно
Сергій Бодров у фільмі "Брат". Фото: Imdb

Про перегляд російського кіно — чи було щось таке, якийсь момент, який тебе прямо шокував?

Так, є один момент, після якого прямо не знаю, я якийсь звук видав. Це був звук захвату від того, що я спіймав – типу "вау!", чи "ого! Нічого собі".

Це був серіал "Біла гвардія", фраза героя Порєчєнкова коли він зарубав курку, яка кричала "Петлюра". Друг його питає: "А чого ж ти зарубав курку?", а він каже: "А чого її хазяїн вивчив її слову "Петлюра"? Треба і хазяїна зарубати, і курку".

Його товариш каже: "Ну так можна і пів України вирубати". Він каже: "Треба буде – вирубаємо".

У цей момент я все – в такий шок впав. Але водночас я тішився від того, що я це зможу показати людям. Я такий: "Цього ніде не було, цього ніхто не показував, а от я зараз вам це покажу".

Дуже тішився, коли знаходив такі моменти, бо це прямий доказ. Я відчував, ніби я в суді збираю докази про вину підсудного.

Це прямий доказ їхньої вини і цього насичення мас їхніми наративами через кінематограф.

Загін кіноманів Віталій Гордієнко
Михайло Порєчєнков у "Білій гвардії". Фото: Imdb

У кінці відео ти говориш, що навіть на тебе ця пропаганда певною мірою почала діяти. І якщо б не твій історичний бекграунд, то, можливо, ти би задумався про те, що ти неправий, а вони праві. Розкажи про це – як це відчувалося, які саме думки приходили, опиши свій психоемоційний стан після споживання концентрованої російської пропаганди.

Я дивився "Білу гвардію" (8 серій по 45 хвилин) і це було найважче, бо я почав без підготовки, без розгону. Я спершу подивився "Білу гвардію", потім почав "Брата".

"Брат" набагато легший. Перший фільм узагалі не має ніяких посилань на Україну, це просто кіно і ти можеш його оцінити. А "Біла гвардія" – це тупо пропаганда в чистому вигляді. Плюс це пропаганда, яка культивувалася ще Булгаковим, тобто ще Булгаков був страшним українофобом у своїх творах. Вони там чисто брали цитати з нього і вставляли в серіал.

Я був шокований тим, як вони перекручують історію. І коли ти дивишся це вже 8 серій підряд… Не дві години фільм, а це 8 на 45 помножити... Виходить дофіга годин. Я дивлюся і розумію, що потроху-потроху думаю: "Так, мені треба поповнити запас історичних знань про цей період, бо я починаю сумніватися".

Що, може, я неправий, може, реально це так і було, і денікінці були в Києві головними, і Петлюру ніхто не чекав у Києві, і взагалі Петлюра – кат.

Враховуючи те, що деякі з українських істориків теж не дуже добре відгукуються про Петлюру, ти починаєш трохи плавитися від цього. Ти кажеш собі: "Це через недостатню кількість фактів ти починаєш сумніватись".

Ніби в суді збираю докази: говоримо з блогером Віталієм Гордієнком про пропаганду в російському кіно
Кадри з фільму "Біла гвардія". Фото: Imdb

Потім були ще фільми, наприклад, "Ми з майбутнього 2". В образах українців там — люта ненависть до всіх росіян. Ти дивишся і розумієш, що в принципі зараз це десь так і відбувається. Образи українців у фільмі чимось подібні на образи українців зараз.

Ти думаєш: "Блін, може, ми реально так по-ідіотськи виглядаємо, може, ми реально такі тупі, як на екрані... А ми цього не усвідомлюємо". Але ти згадуєш, що стоп, це 2012 рік – у 2012 ніхто так до них не ставився". Треба розуміти причиново-наслідкові зв’язки. Ці персонажі не просто злі чи убивці, не просто злі на росіян, вони ще й тюхтії. Вони мало того, що харяться, а ще й нічого зробити не можуть. Тоді ти розумієш, що це не про нас — ми зараз активно воюємо.

Є схожі риси, але у 2012 пред’явити подібні речі було дуже важко. Якщо і були такі люди, то дуже мінімальний відсоток. Таких персонажів на пальцях рахувати можна. Ось так, коли ти бачиш якусь реальну схожість на українців, але яка висвітлена в абсолютно негативному ключі для росіян, ти починаєш сумніватись.

Ніби в суді збираю докази: говоримо з блогером Віталієм Гордієнком про пропаганду в російському кіно
Кадр з фільму "Ми з майбутнього 2". Низкою критиків фільм був оцінений як пропагандистський і антиукраїнський. З 16 лютого 2010 року фільм не рекомендований до показу в Україні.

Плюс, коли ти подивився 10 фільмів і в кожному є той самий наратив про "Росію, Росію, Росію, Київська Русь, козацтво – це Росія" — картинка їхньої світобудови, їхнього варіанту історії складається у тебе в голові. Ти пояснюєш для себе факти, які раніше здавалися незв’язними і незрозумілими. І тоді ти такий: "Стоп, стоп, стоп, це може бути правдою?".

Важко себе стримувати й постійно повертатися до того, що ні, хай що хочеш розказують, у нас є своя правда. От росіяни зараз не розуміють, що вони неправі. Вони кажуть, що українці неправі. Хтось же мусить помилятися. Ти починаєш сумніватися в собі.

Ніби в суді збираю докази: говоримо з блогером Віталієм Гордієнком про пропаганду в російському кіно
Михайло Боярський у ролі козака у фільмі "Тарас Бульба".

Що допомогло тобі повернутися на свої, проукраїнські позиції? Чи є якийсь рецепт, як протистояти російській пропаганді?

Важко сказати, що я прямо повернувся, типу скосився на ту сторону і взяв повернувся – ні, це не так. Це був постійний процес, коли ти ставиш собі питання і одразу на нього відповідаєш. "А може це неправда?", а потім: "Та ні, ні. Стоп, все те, що зараз відбувається, згадай трошки історії". І все одразу ставало на свої місця.

Плюс я через те, що зараз у Рівному (рідне місто Віталія, – ред.), і бомбосховище знаходиться в школі, там також перебувають мої вчителі історії, я з ними час від часу маю якісь діалоги і воно якось стає легше. Свідома людина, яка роками вчила це, і тебе в тому числі навчала, пояснює тобі, і ти такий: фух, все нормально.

Але зрештою якийсь такий присмак, осад розуміння, що історію не варто сприймати однозначно – він залишився.

Тобто після створення цього відео у мене немає такої віри в те, що наша історія свята і ми непереможні, і всі наші українці – супергерої. Це те, чого мені додало це відео. Мабуть, це не в сторону Росії, а більше в сторону саме своєї історії. Бо з іншої точки зору це може виглядати не так класно, як ми собі це бачимо. Але, мабуть, ця думка не на час війни.

Ніби в суді збираю докази: говоримо з блогером Віталієм Гордієнком про пропаганду в російському кіно
Віталій Гордієнко.

Банально треба подивитися, що відбувається зараз, побачити фактаж подій, усвідомити, що не ми постійно нападаємо на Росію, а вона приходить до нас, і вона всі ці роки готувала цими фільмами підґрунтя для вторгнення. Вони створювали такий продукт, а ми в той час не демонізували їх жодним чином, це треба врахувати.

Це була одностороння гра, вони чисто били в нас і все. Розуміння цього допомагає свідомо дивитися на речі.

Плюс, після виходу відео, аудиторія завжди допомагає. Коли ти бачиш, як це надихає багатьох, то ти такий: "Фух. Я все правильно зробив, я був правий".

Ти говориш про фільми лише до 2014 року. Чи буде друга частина цього відео?

Звісно, буде. Я ще не сідав її готувати, вирішив поки інше відео зробити. Друга частина обов'язково буде, з 2014 по 2021 рік.

Там буде дещо інший акцент через те, що до 2014 року ще точно не було зрозуміло, що Росія нам ворог. Для багатьох людей ми були друзями. Я хотів показати, що вони були для нас друзями, типу "братами", але в той же час бачите, що вони готували. А з 2014 по 2021 роки треба знайти якийсь інший ключик.

Ніби в суді збираю докази: говоримо з блогером Віталієм Гордієнком про пропаганду в російському кіно
Російський актор Михайло Порєчєнков стріляє по українських військових з боку так званої ДНР. Фото: Kirweb / Вікіпедія

Ми вже цього не дивилися, наприклад, не дивилися фільм "Крим", який абсолютно пропагандистський, я думаю, його дуже мало хто бачив в Україні. Тому тут буде акцент на тому, чому росіяни зараз настільки жорстокі. Це ж не якісь бойовики, терористи чи тюремники, яких повипускали. Це саме їхня армія приходить і творить ці жорстокі речі.

Я хочу показати, що саме такими фільмами підводилася ця ненависть до фантастично високого рівня, що вони здичавіли просто, це по-іншому не можна назвати.

Ніби в суді збираю докази: говоримо з блогером Віталієм Гордієнком про пропаганду в російському кіно
Постери пропагандистського фільму "Крим" у Сімферополі, 1 жовтня 2017 року. Фото: Крим Реалії

Ну і, може, знайду в ході роботи ще якийсь сенс, зміст, який би хотів донести, це завжди в ході перегляду ти розумієш. Я знаю, про які фільми я говоритиму, але я їх ще не подивився. Бо це треба дуже сильно себе налаштувати, тому я вирішив взяти паузу і зробити інше відео зараз.

Про що воно?

Я кажу, що хочу відпочити від російських фільмів, але я вибрав таку тему, яка мене ще більше бісить, чесно кажучи. Це буде відео про трьох найбільших символів російського лібералізму: Дудь, Кац і Face. Відео буде про те, чому українцям не варто їх слухати, чому вони несуть негатив у майбутньому і зараз вносять деструктив у нашу державу, в голови наших людей. Чому їх варто позбутися і не виводити їхні відоси в тренди.

Але, чесно, я почав дивитися їхні відео і це, я не очікував, але це складніше дивитися, ніж російське кіно. Мені дуже, дуже важко. Це дуже прикро дивитися.

Бо кіно має якусь художню складову, а тут ти починаєш вливатися в їхній культурний простір, обговорення, починаєш слухати їхніх журналістів. Мені від цього стає дуже сильно сумно і я себе насильно намагаюся туди інтегрувати, щоб зрозуміти і вибрати звідти тільки те, на чому варто акцентувати.

З кіно дуже просто – ти дивишся, згадали Україну, ти хоп, закинув, розписав. А тут важливо уловити не лише те, що він згадав про Україну, а і те, як у цілому ця людина говорить, які наративи вона просуває про росіян.

На час написання матеріалу на каналі "Загін кіноманів" вийшло відео про Юрія Дудя

Як дослідник цієї теми, чи маєш ти рецепт, поради, як українцям вберегти себе від "руского міру" і їхнього культурного простору?

Є одна проста порада. Знайдіть українські цікаві, не те, що замінники і не те, що альтернативи — бо це якось дуже сумно говорити. Немає однакового продукту, але українською мовою. Є щось абсолютно інше, але наше.

І тому я просто раджу шукати щось в Україні, бо я вважаю, що у нас вже є всього достатньо, щоб бути чисто в нашому просторі.

Якщо ви все-таки не знаходите те, чого шукаєте (а я вважаю, що всі, хто не знаходять просто слабо шукають, бо я знайшов), але якщо зрештою таке стається, то є ще країни Європи. Дивіться, зараз є польська музика, є німецька музика, є їхня література, ютуб американський. Дивіться це, слухайте це, відкривайте для себе щось нове, щось свіже і насправді воно дуже легко витіснить російське.

Зрозуміло, що якщо люди дивилися якийсь контент, вони потребують замінити його чимось. Якщо вони просто відмовляться від російського, то вони опиняться напризволяще. Мені здається, український контент цілком зараз справляється з цією історією. Я. наприклад, не встигаю подивитися все, що є українського, що випускають мої улюблені українські блогери.

Тому раджу і вам, усім, хто це читає, знаходити цікаві, свіжі українські медіа-ресурси і контексти. Або європейські.

Якщо можна скоротити це все до однієї думки — то просто шукайте українське, воно є, ось і все.

Що ти взагалі думаєш про “кенселінг” російської культури?

Таке питання несе в собі дві відповіді. Я його абсолютно підтримую, я дуже в цьому радикальний. Але з іншою боку я розумію, що цим методом скасування нічого не вийде. Так не робиться в демократичному ліберальному суспільстві. Відповідно, повертаємося до того, про що я казав – дати щось на взамін, аби люди змінилися.

Я виступаю за те, щоби люди на певний час відмовилися (від російського контенту, - авт.), насильно переступили через себе, бо зараз це зброя в руках РФ. Нам просто не можна дивитися в ту сторону, черпати щось звідти, ну не можна. Це війна.

Якщо ця держава хоче нас захопити, то чим більше ми заглиблюємо в голову в їхній простір, тим більше вони перемагають.

Я вважаю, що російська культура в принципі має бути, вона має право на існування в Україні. Але вона має не перевищувати інші культури світу, тобто основною, стрижневою має бути українська, довкола якої всі єднаються в Україні, яку всі люблять, знають. А далі має бути польська, литовська, російська. Не має бути такого, що всі захоплюються Достоєвським, але ніхто не читав Тютюнника, розумієте?

Ніби в суді збираю докази: говоримо з блогером Віталієм Гордієнком про пропаганду в російському кіно
Віталій Гордієнко.

Зараз, я думаю, держава має піти на трішки більш радикальні кроки в відстороненні України від російської культури. Бо зараз це підтримує суспільство, треба робити, поки є запит. Зрештою, я думаю це шлях – потрошку відмовлятися, навіть такими методами загальнодержавних квот чи заборон.

Я думаю, що російська культура — це культура пропаганди, і що дуже важливо, їхня країна зараз показала себе, як країна дикарів, вбивць, ґвалтівників і абсолютно аморальних людей.

То хіба логічно захоплюватися культурою дикунів, вбивць і аморальних людей? Мені здається, відповідь абсолютно очевидна.

Що б ти порадив тим людям, які мають якісь канали комунікації, але досі, наприклад, або не вийшли до своїх підписників, бо вони шоковані війною, або вони не знають який контент їм зараз створювати. Що порадиш робити іншим блогерам зараз? На що орієнтуватися? Можливо, якщо вони думають, що війна це не їхня тематика?

Я точно мушу сказати, що треба робити щось, треба створювати контент.

Бо зараз неймовірний шанс для україномовного контенту здобувати свою популярність.

Зараз дуже багато людей відмовляється від російськомовного контенту і, відповідно, всі люди, які мають хоча б якісь мінімальні канали комунікації — зараз для них неймовірний шанс для стрімкого стрибка по підписниках і переглядах. Я теж вагався, що може це не моя тема, я не можу говорити про війну, бо це канал про кіно.

Але я зрозумів, що зараз, коли ти маєш хоча б якісь інформаційний ресурс, то ти маєш його спрямувати на те, щоби ми пошвидше перемогли.

Грубо кажучи, щоб допомогти якось ним у цій війні. Тому, мені здається, немає чого соромитися, якщо у вас канал про автомобілі, а ви почнете розповідати про якісь історії з війни.

Є навіть такий кейс каналу "Зупини Лося". Раніше вони штрафували людей, які неправильно паркувалися, а зараз він (автор, – ред.) сидить, розповідає історію про хлопця, який їздив на машині і розповідав у сторіс, що ті, хто воюють (зокрема зі сторони України, – ред.) – це все гарматне м’ясо. Його зловили. Ця історія цікава, я готовий слухати цей контент від людини, яку я вже давно дивлюсь.

Так само і зі мною. Я теж попередив підписників, що зараз контенту про кіно як такого не буде, буде різне. Усі дуже підтримали цю ідею, бо зараз людям це важливо, саме ця тема. Тому важливо про неї говорити.

Війна — усі останні новини

Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Категорії
ТеатрАрхітектураДизайнІншеРозкладКонцертиПрограмиПодкастиСПАДОК ТЕРЕЩЕНКІВARTИЛЕРІЯ