Шкіряну основу прикраси коня з Гюнівки за радянських часів реконструювали на чорному тлі замість автентичного синього, уникаючи синьо-золотої комбінації кольорів. "Шапка" із золотим декором виявилася кубком, а зрозуміти це допомогла інша знахідка археологів.
Скіфський меч із золотим оздобленням руків’я та піхов виявили під час контрольної зачистки катакомби, яку дослідники вважали розграбованою вщент. Такі цікаві деталі про знахідки з виставки "Скіфське золото" у Національному музеї історії України — МІСТ розповів археолог Віталій Отрощенко.
Основна тема досліджень пана Віталія — зрубна спільнота доби бронзи (18—13 ст. до н. е.). Проте в 1975—1976 і 1978—1987 роках він очолював Запорізьку новобудовну експедицію Інституту археології Академії наук УРСР, яка дослідила десятки скіфських курганів і знайшла сотні унікальних предметів. Найяскравіші знахідки зберігаються у Скарбниці Національного музею історії України (філія МІСТ) і нині представлені на виставці "Скіфське золото". Як шукали їх та інші історичні коштовності — у спогадах Віталія Отрощенка. Далі його пряма мова.
Матеріал опубліковано у партнерстві Суспільне Культура та Національного музею історії України (МІСТ).
Чому археологам вдалося зробити багато знахідок
Моя історія в археології пов’язана з великим новобудовним бумом, що почався наприкінці 1960-х років. Тоді розгорнулися масштабні розкопки в зоні спорудження меліоративних систем на півдні України. Багато курганів потрапляли в зону зрошення та заважали поливальній техніці. За тодішніми законами, якщо територія новобудови охоплювала об’єкти культурної спадщини, будівельні організації повинні були виділити кошти на їх дослідження. Так і почався цей наймасштабніший в Україні археологічний проєкт, що тривав до початку 1990-х.
Мої вчителі — археологи Олексій Тереножкін, Олександр Лєсков, Василь Бідзіля. З їхніми іменами пов’язані перші та найбільші знахідки часів УРСР у курганах, зокрема Скіфії. Коли я отримав диплом Київського державного університету (нині КНУ імені Тараса Шевченка. — Авт.), то за розподілом був направлений до Інституту археології Академії наук УРСР і так потрапив до Херсонської експедиції Лєскова.
Відпрацював там три польові сезони. Потім — армія. Після цього опинився у Північно-Рогачицькій експедиції (згодом — Запорізькій) і вже там мав керувати розкопками. Експедиція працювала в зоні меліорації, це Північно-Рогачицька зрошувальна система. Там я остаточно визначився з курганним профілем наукових пошуків та досліджень.
Мене цікавили насамперед кургани доби бронзи, проте ми мусили копати всі земляні насипи, які потрапляли до зони меліорації. 1972 року я розкопав прекрасний могильник Степний, що складався із 13 курганів. Завдяки йому я отримав вагомі підстави для виділення білозерської культури доби фінальної бронзи (12—10 ст. до н. е.). Далі довелося копати інші могили, зокрема скіфські. І тоді зʼявилися блискучі знахідки.
Голівка богині, яка прикрашала намисто
Підвіску у формі жіночої голови знайшли 1972 року в одному з великобілозерських курганів (тоді Запорізькою експедицією керував Василь Бідзіля, — авт.). Прикраса лежала у ґрунтовно пограбованій скіфській усипальниці. Ми вже завершували роботу з нею, добирали вхідну яму і знайшли підвіску буквально в останніх грудках землі. Коли розкололи грудку, побачили золоту цятку, яка і виявилася тією прикрасою.
Це частина разка намиста, кольє. Позаду голівки є три отвори для закріплення на нагрудній прикрасі. Кольє, найімовірніше, забрали грабіжники, а ця голівка випала. Вважається, що найдосконаліші художні скіфські речі є роботами грецьких ювелірів на замовлення скіфів, із урахуванням духовних запитів останніх. Ця голівка має вигляд античної речі. Існують різні інтерпретації того, чий то образ. Серед них — версія, що це богиня Деметра.
Перстень із брязкальцем
Масивний перстень 5 ст. до н. е. знайдений в одному з курганів біля села Велика Знам’янка 1982 року (тоді Запорізькою експедицією керував Юрій Рассамакін, — авт.). Того року ми розкопали цей могильник, а потім докопували в 1984-му, і він дав прекрасні серії знахідок. Усередині перстня міститься камінець або крапелька металу. Якщо його потрусити, лунає звук. Вважається, що це брязкання відганяло злих духів. Імовірно, цей перстень чоловічий.
"Золотий пісок" із сукні
Могильник біля села Велика Знам’янка датується 5 ст. до н. е. Це час, коли жив і писав Геродот, період скіфської архаїки. Тоді скіфська еліта здебільшого ховала своїх небіжчиків не в катакомбах, як у 4—3 ст. до н. е., а в підквадратних і квадратних ямах, де небіжчики лежали горілиць. У похованнях споруджували ніші для господарчих і ритуальних предметів.
Ми розкопали кілька курганів, і найяскравіші знахідки трапилися у триметровому кургані 13. Його пограбували, до того ж небіжчиків — майже повністю. Там було парне поховання чоловіка та жінки. Грабіжники потрапили до кургану тоді, коли одяг померлих зітлів. Мабуть, вони хапали найвагоміші речі. Сукня, розшита дрібними золотими ґудзиками, вже розсипалася. Прикраси залишились у грабіжницькому ході, ніби золотоносний ґрунт.
Нам треба було їхати на інший об’єкт, тому ми вивезли з поховання машину ґрунту і опрацьовували цей матеріал на новому місці. Промивка тих піщинок дала нам близько 9 тисяч дрібних золотих предметів. Кожен із них колись був дрібним ґудзиком або прикрасою.
Ритон і кубок
Найяскравіші знахідки з кургану 13 біля Великої Знам’янки — комплекс із ритоном зі срібними та золотими накладними пластинками, а також кубком. У кургані ми виявили три ніші. В одній, так званій ритуальній, було три дерев’яні посудини із золотим окуттям. Одна з них — окута платівкою із пробитим зображенням оленя. Друга ніша — так звана м’ясна або казанкова, оскільки там знайшли два казани. У великому казані лежали шматки розрубаного коня (це зрозуміли зокрема за кістками, — авт.), посудина зберігається в музеї Інституту археології. Інший був менший і, ймовірно, призначався для індивідуального користування.
Найцікавішими виявилися знахідки із третьої ніші, яку ми назвали розпивочною. Там стояло 18 амфор, переважно хіоських (Хіос — острів у Егейському морі, торгово-ремісничий і культурний центр Давньої Греції, — авт.). Вони дозволили датувати поховання 460—450-ми роками до Христа, за Сергієм Монаховим. Ця найбільша видовжена ніша розміщувалася під задньою стінкою поховання. Там знайшли амфори, бронзовий черпак для вина і ситечко, щоб його проціджувати, адже напій мав осад. Також лежав ритон, який належав знатному скіфу. Початково його повністю вкривали пластинки, проте на час знахідки срібло було фрагментоване, частина оздоблення зруйнувалася.
Чаша мала циліндричну форму. Дерево зотліло, проте золоте окуття дозволило зробити реконструкцію. На чаші, знову-таки, зображено оленя. Ця посудина допомогла зрозуміти призначення іншого експоната з Музею історичних коштовностей (нині — Скарбниця Національного музею історії України, — авт.) — чаші з Оситняжки. До нашої знахідки 1984 року вона експонувалася як головний убір, тобто догори дригом. Потім її "перевернули" відповідно до призначення.
Ймовірно, в цьому кургані похований представник середньої верстви. Можливо, командир великого підрозділу. Курган не дуже високий. Висота Товстої Могили — 8,6 метра, кургану Огуз — 23 метри, а тут — лише три метри заввишки.
Меч, який сховали від грабіжників
Меч із золотим оздобленням руків’я та піхов із Великобілозерського кургану 30 має зображення кабана. Культ цієї тварини пов’язаний із верховним божеством скіфів. Для нас така знахідка стала несподіванкою. Другий меч із таким окуттям у 1830-х роках виявив француз Дюбрюкс у царському скіфському кургані Куль-Оба (поруч із Керчю, — авт.).
То був грандіозний 20-метровий непограбований курган. А курган поблизу Великої Білозерки — один метр заввишки, розораний. Імовірно, це було поховання скіфського "офіцера", керівника військового підрозділу. На лобі кабана, зображеного на виступі піхов меча, містився прошкрябаний напис, який читають як "пор" або "іпорі".
А на мечі з Куль-Оби на тому самому місці було вилито золотом напис "порнахо". Ці слова мають спільний корінь "пор", тобто "поркус", що, ймовірно, означає "порося". В Куль-Обі знайшли річ царського штибу, а меч із Великої Білозерки міг бути царським даром за військовий подвиг. Він датований останньою третиною 4 ст. до н. е.
Найцікавіше те, як знайшли цей меч. Поховання було в катакомбі, пограбоване. Там знайшли уламки списів та іншої зброї, розкидані людські кістки, майже жодних інших речей. Ми все розчистили та зафіксували те, що залишили грабіжники.
За правилами, коли дослідники копають скіфські катакомби, після завершення робіт виконують контрольний прокоп. Це вже незайманий материк, там немає нічого, крім хіба що кротовин — а землерийні тварини можуть затягти туди якісь речі. Під час такого прокопу в далекому кутку щось чиркнуло і зблиснуло золото, з’явився верх руків’я меча зі стилізованими очима.
Ми почали діставати знахідку. Цей меч, розміщений вертикально, буквально увігнався в материкове дно. Можливо, була зроблена вузька щілина відповідно до його розмірів, а, можливо, люди вколотили його у ґрунт. У такому сховку меч перебував 2300 років. Скіфи грабували свої кургани, тож люди намагалися будь-що вберегти цінності, покладені у поховання.
Синьо-золота прикраса для коня
Прикраса голови коня зі сценою полювання походить із кургану поблизу села Гюнівки. Цей курган був 2,5—3 метри заввишки, тобто невеликий. Його пограбували, проте поховання коня грабіжники оминули — там 1976 року ми і знайшли цю прикрасу кінської вузди. Дослідники вважають, що таку річ розміщували на загривку. Це досить пізня робота, перша половина 3 століття або кінець 4 століття до Христа. Саме в цей час був поширений використаний у оздобленні ажурний стиль.
Предмет мав шкіряну основу, яка не збереглася, проте на мить розкопок вдалося зафіксувати червоний колір квітів і блакитний колір тла. 1977 року знахідку вперше опублікували в російському виданні "Кур’єра ЮНЕСКО", і там відтворили такі кольори підкладки. Згодом у музеї така комбінація синього і жовтого, можливо, не влаштовувала ідеологічно, тому підкладку зробили чорну, так би мовити, на політично нейтральному тлі. Добре, що нині повернулися до археологічно правильних, автентичних кольорів.
Залишається питання, особа якої статі сидить на коні. На мою думку, це вершниця. Якась Артеміда, Аргімпаса (одна з богинь скіфського пантеону, — авт.) або хтось іще. Обидві ноги перекинуті в один бік, а скіф-кочовик не сідав так на коня. Також у цієї людини немає бороди. Проте є дослідники, які вважають інакше. Серед їхніх аргументів — те, що ніс вершника завеликий як для жінки. Але, на думку антропологів, розмір носа не є статевою ознакою.
Поховання, знахідки з якого не потрапили до музеїв
1974 року Запорізька експедиція під керівництвом Василя Бідзілі працювала з курганом Казенна Могила. Там було бічне жіноче поховання, а також пограбоване центральне, його дослідити не вдалося. Глибина шахти в центральному похованні становила 16 метрів від рівня поля. Завадив пливун (насичений водою ґрунт, який під час земляних робіт може розпливатися, — авт.).
Після меліорації ґрунтові води піднялися. Коли ми копали, на глибині 13—14 метрів пішов пливун. Закріпили ґрунт за допомогою металевих конструкцій і таки дійшли до дна. Це вже не розчистка — треба було якось вимивати, видобувати та піднімати знахідки із цієї жижі.
Люди, які працювали на розкопі, вийшли на обідню перерву. Через певний час вони почули страшенний тріск, щось ламалося. Люди підбігли до розкопу та побачили, що стінки прямокутної кріпильної конструкції сплющило. Після цього розкопки припинили.
Які загадки ще зберігають скіфські кургани
Скіфи вшановували кургани та святилища предків. Зводячи власний курган, вони могли задля економії використати курган бронзової доби. Але найкращі знахідки скіфських часів траплялися у власне скіфських курганах.
Проте великі скіфські кургани зазвичай будували поряд із довгими могилами (видовжені курганні споруди, — авт.) доби бронзи. От і нині стоїть 15-метрова Нечаєва Могила (цей курган не досліджений, — авт.), а поруч із нею — Довга Могила бронзової доби. Так само — біля Цимбалової Могили. Також скіфи влаштовували в таких місцях, пов’язаних із предками, святилища.
Скіфські могили, особливо великі, мали центральну та бічні могили. Грабіжники всіх часів зазвичай прямували до центру від найвищої точки. Вважається, що там найкоштовніші скарби. тій самій Товстій Могилі було розграбоване центральне поховання. Проте все-таки у бічному коридорі залишилася пектораль. Тож дослідники ретельно копають усі кургани, навіть пограбовані.
Центральні поховання зазвичай є чоловічими, іноді там поховані чоловік і жінка. Часто жіночі поховання містилися збоку, виявити їх було важче. Тому найбільша кількість золотих речей знайдена у бічних похованнях, які оминули грабіжники.
Під час будівельного буму від археологів іноді вимагали закінчити роботи швидше. Це шкодило розкопкам. Але ми намагалися працювати якісно, зазвичай встигали провести дослідження до початку будівельних робіт.
В Україні досі є кургани, які варто дослідити. Нині кургани руйнують і грабують на замовлення багатих колекціонерів. Свіжий приклад — курган біля села Скобелевого Миколаївської області. Проте при системному фінансуванні держави ми можемо отримати нову хвилю відкриттів та знахідок.
Про співрозмовника
Віталій Отрощенко — український археолог, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу археології енеоліту — бронзової доби Інституту археології НАН України, лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки (2002). Брав участь у розкопках Керченської, Каховської та Запорізької новобудовних археологічних експедицій у 1964—1974 роках. У 1975—1976 і 1978—1987 роках очолював Запорізьку експедицію Інституту археології АН УРСР.
Загалом дослідив понад 100 курганів у степах України, серед них — любимівські, гюнівські, великобілозерські, Чингульський кургани. В останньому розкопано найвідоміше непограбоване поховання половецького хана.
Серед наукових інтересів — проблеми культурогенези населення півдня Східної Європи у ІІІ—ІІ тис. до н. е., періодизація доби бронзи України, вивчення матеріальної та духовної культури племен бронзової доби, а також нещадна критика міфотворчості на ґрунті археології. Ключові дослідження присвячені історії племен зрубної спільноти доби пізньої бронзи.
Фото МІСТ, колаж на заставці Анастасії Пташинської.
Читайте також
- Як більшовики нищили культурні пам’ятки Києва 100 років тому
- Яким було волонтерство українців у XVIII столітті
- Що брав у потойбіччя скіфський володар: розповідаємо про особливості поховань у Товстій могилі
- Що ми дізналися про Золоту пектораль за останні 50 років: шлюбні коники та загадкові жерці
- Понад 40 днів в облозі: як рятували колекцію Чернігівського історичного музею
- Як жителі Козельця перехитрили московського царя та здобули магдебурзьке право
Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу
Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу
Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!
