Яким було волонтерство українців у XVIII столітті
Яким було волонтерство українців у XVIII столітті
Колаж на заставці Катерини Бруєвич, використано зображення акта 1754 року з Оксютинців, МІСТ

Від початку повномасштабної російсько-української війни в Україні з'явилося багато волонтерських ініціатив, що покликані збирати допомогу для українських військових та цивільних. Старший науковий співробітник Національного музею історії України Максим Яременко розповідає, як українці волонтерили ще у XVIII ст.

У ці надзвичайно складні, але епохальні для України дні світ вкотре дивується самоорганізації нашого суспільства. Дієва праця українців на різних напрямках задля спільної перемоги захоплює. Та не варто думати, що почуття відповідальності за громадську справу притаманне лише сучасникам і тільки в критичних ситуаціях. Навпаки, залучення кожного члена громади до опіки про спільне добро, уявлення про важливість участі кожного в житті спільноти характеризує українців здавна.

Навіть у становому суспільстві, де роль та можливості людини значною мірою визначалися від народження її соціальним статусом, наші предки-простолюдини, не кажучи вже про еліту, могли декларувати важливість власного голосу у вирішенні справ усієї громади.

У домодерний час важливою частиною життя локальних спільнот була опіка над людьми без житла та з інвалідністю. Також дбали про місцеву церкву, її благоустрій, забезпечення причету. Громади організовано будували чи ремонтували храми, школи, шпиталі, збирали необхідні кошти та контролювали витрати, а також спільним рішенням обирали кандидатів на священнослужителів, яких лише після такої ухвали, засвідченої необхідними документами (зокрема, контрактом із викладом обов’язків та фінансової відповідальності сторін) висвячував єпископ.

Низка актів, що ілюструють давні, як зараз ми їх назвали б, громадську діяльність та волонтерство на теперішній Сумщині, зберігається в Національному музеї історії України – МІСТ. Так, 1754 року жителі села Оксютинці на Роменщині обрали та клопоталися про висвячення парохом до місцевої Свято-Троїцької церкви колишнього студента Київської академії Герасима Григоровича.

Акт 1754 року з Оксютинців. МІСТ
Акт 1754 року з Оксютинців. МІСТ.

У тому ж році 62 господарі-дворовласники села Калинівка (теж на Роменщині) очікували санкції вищої церковної влади для спорудження на новому місці Покровського храму. Для цього жителі всі разом зібрали половину необхідної суми, а іншу пообіцяв надати значковий товариш Григорій Яковенко.

Акт 1754 року з Калинівки. МІСТ
Акт 1754 року з Калинівки. МІСТ.

Варто ще раз наголосити – залучення до справ громади не обмежувалося статусом чи рівнем освіти людини. Тож під відповідними клопотаннями бачимо імена і козацької старшини та урядників, і посполитих, себто простолюду-селян, котрі не лише власноруч підписуються, а й підтверджують свою позицію "божественним хрестом" (вказівка на неписьменність).

До речі, село Оксютинці існувало до початку 1970-х, а тоді було приєднано до села Пустовійтівка. Саме під Пустовійтівкою, за даними медіа, 1 березня українські захисники знищили ворожу російську техніку.

Матеріал створено у партнерстві Суспільного Культура та Національного музею історії України (МІСТ).

Читайте також

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІншеПрограмиРозклад