Яким був "бог війни" Олег Чорноморець, полеглий на Донеччині

Яким був "бог війни" Олег Чорноморець, полеглий на Донеччині

Яким був "бог війни" Олег Чорноморець, полеглий на Донеччині
Фото: Анастасія Федченко

"Прізвище моє Чорноморець, ось тільки на Азовському морі служу", — говорив півтора року тому під час інтерв’ю Олег Чорноморець неподалік тимчасово окупованої Горлівки. 55-річний майор командував артилерією у 503 окремому батальйоні морської піхоти. Перед цим були Слов’янськ, Донецький аеропорт. На початку березня у бою на Маріупольському напрямку Олег Чорноморець загинув. Яким був "бог війни" (так називають артилеристів), згадує Анастасія Федченко, журналістка Суспільного.

Міцний, лукаво примружений і мудрий. Таке враження справив на мене Чорноморець. Після Хмельницького вищого артилерійського училища командував самохідною артилерійською батареєю калібру 122 мм — "Гвоздиками" у Німеччині. Там народилась і його старша донька. За три з половиною роки служби звільнився, працював на залізниці в Коростені на Житомирщині.

Читайте також: "Той, хто першим іде на вогонь, не має страху". Яким був білорус "Тур", загиблий у боях під Києвом

Потім старшого лейтенанта запасу Олега Чорноморця викликали на десятиденні збори до 95-ї тоді аеромобільної бригади. За кілька місяців навіть відправляли звільнятися, бо батько трьох дітей. Однак він так і залишився у війську.

В інтерв’ю для "Новинарні" він розповідав мені про перший обстріл біля Семенівки, що перед в'їздом у Слов’янськ, про те, як отримав завдяки зв’язкам зброю, якої не мало бути в мінометній батареї. І казав, що завдяки міномету тримали восьмий блокпост. І почувалися богами війни.

Яким був “бог війни” Олег Чорноморець, полеглий на Донеччині
Фото з архіву Олега Чорноморця

А в грудні 2014 у нього була зухвала операція біля Донецького летовища. Чорноморець тоді командував батареєю "Гвоздик" — САУ калібру 122 мм. Батарея була привидом: кочували, жили в полях, заправлялися паливом і боєприпасами за попередньою домовленістю: їм вказували точку, вони приїжджали заправитися і їхали далі. Єдина умова — постійно бути на зв’язку і відкривати вогонь по цілі у вказаний час. Офіцер ностальгійно казав: таке було можливим тільки в 2014-му.

Аж ось начальник артилерії АТО передав наказ Муженка. Потрібно було вибити з цокольного поверху нового терміналу росіян. "Задум був який? Під’їхати впритул на самохідці і напівпрямою наводкою вистрелити у вікно першого поверху, щоб розбити цоколь. Це була утопія, якщо дивитися з боку науки і бойових статутів, це було самогубство, але накази треба виконувати. Ми мали тихенько проїхати, це було дуже смішно, бо ну як тихенько можна проїхати на самохідці, а з іншого боку, дуже страшно", — розповідав Олег.

Читайте також: Жінка, яка любила квіти. Спогади про Ірину Цвілу. Вона загинула, боронячи Київщину у війні проти РФ

Зрештою їм усе вдалося. І таку авантюру вони робили двічі! У те ж вікно. І всі снаряди влучили в ціль.

Інтенсивність вогню була така, що троє заряджаючих угоріли від порохових газів. Людина говорить нерозбірливо, плаче, ані ходити, ані повзти не може або й узагалі непритомніє. "Я перед цим проконсультувався з лікарями, скільки в мене часу. Сказали, що якщо за 40 хвилин встигну довезти до реанімації у Костянтинівку, вони в принципі одужають. А якщо ні, у мозку відбуваються незворотні процеси, і людина гине". Чорноморцю довезти їх вдалося: "Вони не повернулися в батарею. Стали цивільними. Але ми встигли".

Яким був “бог війни” Олег Чорноморець, полеглий на Донеччині
Фото з архіву Олега Чорноморця

Я тоді ще запитала про відповідальність командира і як її на себе взяти. Олег помовчав мить і відповів: "Хочеш – приймай, хочеш – не приймай, але якщо ти одягнув погони, вона вже в тебе є. Коли я питаю в молодих офіцерів, яке в них завдання, і вони відповідають: "Нищити ворога", це означає, що людина нічого не розуміє. Треба наново вчити. Адже завдання — зберегти життя особового складу".

Завжди під час роботи на лінії фронту Чорноморець намагався бути максимально обережним, щоб не влучити у житлові квартали. "А якщо загине невинна дитина? Мети знищити населення Донбасу я ніколи не переслідував і не вважав, що це правильно і виправдано".

Читайте також: Дружину, дітей та собак вбили при евакуації. Історія Сергія Перебийноса, він втратив сім'ю в Ірпені

17 квітня 2015 чоловік демобілізувався, наступного дня вийшов на роботу, але — йому знову принесли повістку. Служив у Коростенському військкоматі, командував протитанковою батареєю у 43 артилерійській бригаді.

Про свою мотивацію бути у війську казав так: "Спочатку це було "Смерть ворогам", наше потрібно забирати. А потім… Чим більше втрачаєш, тим більш вмотивованим стаєш. Додаються злість, якась ненависть за загиблих. Відповісти ворог повинен за кожного нашого десятьма їхніми мінімум. Це нічого не міняє, від цього легше не стає, але хтось має заплатити за це".

Читайте також

"Якщо ти чуєш гул літака, значить, впаде дві чи три бомби," — історія сім’ї із Маріуполя

"Далі буде краще," — військовий психолог про підтримку психологічного стану під час війни

Місто-герой, місто легенд: як Чернігів місяць живе в блокаді

"Я пишаюся тим, що черга в нас не за гречкою, а за зброєю", — Андрій Хливнюк

На початок