"Той, хто першим іде на вогонь, не має страху". Яким був білорус "Тур", загиблий у боях під Києвом

"Той, хто першим іде на вогонь, не має страху". Яким був білорус "Тур", загиблий у боях під Києвом

"Той, хто першим іде на вогонь, не має страху". Яким був білорус "Тур", загиблий у боях під Києвом
Фото з родинного архіву "Тура"

Його називали друг “Тур”. Білоруський доброволець Олексій Скобля воював за Україну ще 2015 року на сході. Загинув 13 березня 2022-го біля Києва. Не дожив до дня народження — 14 березня йому було би 32. “Тур” був сміливим, серйозним здорованем, який не мав страху. Таким згадують його побратими, рідні і друзі.

"Всі, хто знають Тура, скажуть про нього тільки хороше"

Білорус Ян Мельников познайомився з “Туром”, коли той приїхав у розташування 5 батальйону Української добровольчої армії. Ян тоді саме повернувся з Пісків — селища біля Донецького летовища.

“Мені кажуть: тут приїхав іще один білорус. Я вийшов подивитися і побачив такого здорованя, — пригадує Мельников. — Ми з ним одразу знайшли спільну мову. Я йому сказав: “Живе Білорусь!”, а він відповів: “Живе вічно!”, і я зрозумів: наш”.

Олексій Скобля приєднався до тактичної групи “Білорусь”, яка воювала в складі “Правого сектору”. Перший виїзд на позиції. “Він проявив себе як хоробрий хлопець, — каже побратим “Тура”. — Стояв на позиції за кулеметом. Завжди рвався вперед”.

Перша ротація була в червні, друга — в липні. Тоді Ян із Олексієм стояли на шахті “Бутівка”. На заході сонця двоє військовослужбовців ЗСУ, які розташовувалися поруч, полізли на ствол копальні чіпляти синьо-жовтий прапор. Їх побачили вороги і почали “насипати” з усіх видів озброєння. Мельников дав відповідь із гранатомету. “Ми накрили противника щільним вогнем, трохи стемніло, стрілянина з боку ворога затихла. І потрібно було лізти знімати військових. Було незрозуміло: вони взагалі живі чи ні. “Тур” був першим, хто зголосився лізти за ними. Тобто, він одразу себе проявив як той, хто першим іде на вогонь, хто не має страху”.

У 2016, коли фронт фактично стояв, а іноземці отримали можливість служити в ЗСУ, Скобля “легалізувався” у 8 полку Сил спеціальних операцій (ССО). “Він і там показав себе як справжній воїн. Брав участь у серйозних виходах. В одному з них вони взяли полоненого. Потрапили на міну. Іще одному побратиму-білорусу відірвало частину стопи. “Тур” надав пораненому допомогу — він проходив курси парамедицини”.

“Той, хто першим іде на вогонь, не має страху”. Яким був білорус “Тур”, загиблий у боях під Києвом
Фото з родинного архіву "Тура"

Ян каже: в Олексія мав закінчуватися контракт. 13 березня група спецпризначенців працювала біля Києва. І потрапила в засідку. Скоблю поранили. “Він не попросив, аби йому надали допомогу чи евакуювали. По суті, в грубій формі наказав хлопцям, щоб вони відступали, а сам залишився прикривати групу. Тобто, урятував всіх ціною власного життя. Як він проявляв себе з перших днів героєм, готовим підставити під вогонь себе заради інших, так і закінчив. Всі, хто знають “Тура”, скажуть про нього тільки хороше”.

"Він був справжнім спецпризначенцем"

“Тур не тікав від режиму Лукашенка та не був затятим активістом, але він вже тоді усвідомлював, що необхідно допомогти Україні боротись з “руським міром”, — говорить волонтерка Ольга Гальченко, яка дружила зі Скоблею. — І що якщо Україна буде вільною, слідом звільниться і Білорусь. Він добре розумів історичний момент та важливість битви за Україну. Цікавився історією, був реконструктором, захоплювався боями минулих століть. Часто згадував знакові поразки руських армій, як то битва під Оршею, коли спільне військо України та Білорусі — тоді ще в складі Великого князівства Литовського, розгромили московське військо. Тож в нашій сучасній епосі теж хотів бути причетним до перемоги та вклався в оборону нашої країни”.

Після курсів парамедицини та кількох років служби в ССО Олексій мав їхати вчитися у США. Але розпочалася пандемія коронавірусу.

Читайте також: Жінка, яка любила квіти. Спогади про Ірину Цвілу. Вона загинула, боронячи Київщину у війні проти РФ

“Він був амбітний, завжди прагнув більшого, шукав шляхи покращити свою майстерність та навчатись нового. Він був справжнім спецпризначенцем. “Тур” підтримував зв’язок з родиною та Білоруссю, хоч і подався на українське громадянство. Його мама приїздила в Київ, він їй показував місто. Пам’ятаю, що після декількох років добровольчої служби нарешті отримав першу зарплату в ССО і на ці гроші купив мамі в подарунок парфуми”, — розповідає Ольга.

Спершу, пригадує Гальченко, він справив на неї враження нетовариського мовчуна. “А потім ми подружились і багато реготали”, — каже волонтерка.

“Коли Росія напала на Україну, він сприйняв це так, наче на його дім напали”

2,5 роки різниці. Катерина Шабунь — молодша сестра Олексія Скоблі. Вони билися в дитинстві, як і більшість братів і сестер. “Він був людиною, яка дуже захоплюється. Якщо йому щось подобалось, віддавався цьому цілком. Читав багато історичних книжок, а підлітком пішов у клуб історичної реконструкції. Мені він нагадував безневинне ведмежа”, — сміється Катя. Це єдиний її сміх, коли ми говоримо про брата. Весь час вона схлипуватиме чи плакатиме.

Каже, Олексій був добрий і відданий друзям та близьким. Готовий був допомогти кожному. Одного дня, на початку березня 2015, він почав швидко пакувати речі — просто кидав їх у наплічник. Рідним сказав: їде на заробітки. “Похапав-похапав усе, зібрався і поїхав. Певна річ, ми писали-дзвонили. Спершу відповідав, а десь за тиждень із ним зник зв’язок. Звісно, почали переживати. Мама плакала. Я написала чоловікові, з яким він працював колись, а той сказав, що Льошу не бачив уже кілька років. Почали шукати далі. А потім я знайшла його товариша, який і сказав, де він. А тоді й Льоша вийшов на зв’язок. З’ясувалось, що він чи втопив, чи розбив телефон. І тоді він уже підтвердив, що в Україні. Батьки дуже просили його повернутися. Мама плакала і благала приїхати в Білорусь. Але він не послухав”.

“Той, хто першим іде на вогонь, не має страху”. Яким був білорус “Тур”, загиблий у боях під Києвом
Фото з родинного архіву "Тура"

Шабунь розповідає: брат називав українців братами-слов’янами. Як і поляків. Катерина пригадує історію із дитинства: вони вдвох були вдома, батьки — на роботі. У двері постукали. То був поляк. “Я, хоч молодша, казала: “Двері не відчинимо, поки з мамою не поговоримо”. Мені довелося поховати всі ключі, бо Льоша мало не бився, кричав: “Брати-слов’яни під дверима. Пусти!” У цьому був весь він. Тому, коли Росія напала на Україну, він сприйняв це так, наче на його дім напали”.

Олексій майже не розповідав рідним про війну, та з уривків розмов його друзів і побратимів Катя знає: він урятував багато поранених. Увечері 13 березня вона йшла вкладати сина, як подзвонила Олексієва дружина.

“Я вже тоді зрозуміла, що щось негаразд. Бо вона ніколи просто так не дзвонила, тільки як Льоша був поруч. Узяла слухавку, вона плаче. Сказала, що його не стало, я перепитала, вона повторила, я знову перепитала, вона сказала втретє, а я їй: “Іро, я тебе не розумію”. Тут бере слухавку її мама і каже: “Льоша загинув”, — плаче жінка.

Першим про загибель сина дізнався батько. Він разом із племінником мали сказати мамі. Але вона прочитала новину в інтернеті. “Сказала: мені вже нічого не страшно. Мені після цього вже нічого не страшно”, — схлипує Катерина.

Читайте також

Комунікаційниця, етнофотографка та співачка. Три історії жінок із Тероборони

"Хочеш миру — берися до зброї!": на Прикарпатті продовжують готуватися до оборони

"У мене власні рахунки з цими людьми". Колишні політв'язні Кремля воюють проти Росії

Що робити цивільним під час обстрілів — поради Міноборони, СБУ, ДСНС

На початок