У 2014 році із початком російської агресії на Донбасі Сергій Перебийніс разом із сім’єю вимушені були покинути дім і почати нове життя у Києві. У Бучі їх жило шестеро — Сергій, його дружина Тетяна, син Микита, донька Аліса та дві собаки породи йоркширський тер’єр — Кекс та Бенс. Приблизно 3 березня у місті стало чутно перші мінометні постріли.
“Спочатку удар на себе взяли крайні житлові комплекси, які межують із Бучею. Потім кілька мін лягло у приватний сектор. І дві міни прилетіли в наш житловий комплекс. Після цього дружина зателефонувала мені і сказала, що небезпечно тут перебувати: “Ми сьогодні йдемо ночувати у підвал. Будем готуватися виїжджати все ж таки”.
Самого Сергія не було вдома. 17 лютого йому довелось поїхати у окупований Донецьк — його мати захворіла на ковід і лікарі давали шанси 50 на 50, стан був важкий.
5 березня у Сергія відбулась остання розмова із дружиною. Говорили про план евакуації родини із Бучі на наступний день. Сергій порадив брати машину та по максимум речей, бо після переїзду з окупованого Донбасу знали, як це починати все з нуля. 6 березня Сергій побачив, що телефон дружини опинився в зоні мобільного інтернету.
“Ми використовували гугл-геолокацію, тобто всі члени родини були видні один одному. Відповідно десь у районі 8 години ранку я побачив, що геомітка дружини переключилась в онлайн. Зрозумів, що телефон у зоні дії інтернету. Але геомітка відображалась на Житомирській трасі, між Стоянкою та Києвом, що не логічно. Ще за пів години я побачив, що геомітка Тетяни світиться у 7 міській лікарні в Новобіличах. Я почав телефонувати, телефон працював, але ніхто не брав слухавку. Телефони дітей не відповідали зовсім”.
Ще через 15 хвилин Сергій побачив у Твітері першу фотографію з Ірпеня, де стався вибух на одному з перехресть. На асфальті лежали люди, обличчя були приховані.
"Я впізнав своїх дітей за одягом, за речима, за валізами і за переноскою, яка стояла з двома нашими собаками. Я подзвонив у Київ до друзів, людей, які їхали у лікарню. Сказали, щоб шукали її в лікарні. Але діти лежать там. Вони мертві".
Ще через 20 хвилин журналісти опублікували відео, на якому зафіксований момент падіння міни, тіла його сім’ї та крик його собак. Для Сергія все стало одразу зрозуміло.
"Можливо, їх смерть для когось — звичайна подія. Для мене — ні. Але я спробую дати максимальний розголос ситуації. Я спробую попросити про допомогу у тих організацій, які займаються розслідуваннями воєнних злочинів, щоб ця справа, ці матеріали передали в якісь міжнародні інстанції. Бо це не просто теракт. Це справжній злочин проти людей. Це буде моя місія".
Читайте також
"Буча, Гостомель, Ірпінь стають другим Донецьким аеропортом". Що відбувається у Київській області
Щоденник війни. "Місто залишають усі, хто може" — записки з охопленого боями Ірпеня
Псевдореферендум "ХНР", Волновахи фактично не існує. Війна. Головне за 12 березня
Russia invades Ukraine — live updates from Suspilne
Війна. Усі останні новини
