Французькі учені скасували синій. Як наше уявлення про кольори міняється із часом

Французькі учені скасували синій. Як наше уявлення про кольори міняється із часом

Французькі учені скасували синій. Як наше уявлення про кольори міняється із часом

Так було завжди, бо так було завжди — і крапка. Ще динозаври вдивлялися в небесну блакить, ще неандертальці складали вірші яскраво-синім волошкам, а коли Земля була пласка, вона стояла на синіх китах. А потім приходить розумник Мішель Пастуро, відомий французький історик, і каже: наше уявлення про кольори разюче міняється із плином віків — наприклад, синього кольору довгий час просто не існувало. І в очах від такого повідомлення зненацька синіє.

Очевидно, в природі синій колір існує і шанується, але відтворювати його люди навчилися найпізніше з усіх базових кольорів, та й те вимагало неабияких зусиль. Синій заявляє про себе тільки в пізньому Середньовіччі. А це ж ми говоримо про найпопулярніший нині колір! У Європі так точно. На Близькому Сході синій колір мали тканини, в Єгипті синій був ритуальним кольором. Природні фарбники: індиго, лазурит там-то були доступними. Давні греки і римляни синього тримались осторонь, бо цей колір полюбляли варвари (а ще він був дорогий у виробництві). Утім, давні мови не дають підстав стверджувати, що синій колір тоді відрізняли від сірого, бурого чи зеленого. ХІІ століття — от момент народження синього. Синій ніколи не потрапляв до переліку кольорів богослужіння. Натомість він став офіційним кольором Діви Марії та королівським кольором Франції. Чому? Бо в Європі навчилися культивувати вайду, природний барвник.

Кольори — не так природне явище, як соціальне, ми для себе кольори конструюємо, коли вчимося їх відтворювати і називати.

Читайте також: "Стівен Гокінґ як майстер Йода. Огляд серії книжок про хлопчика Джорджа у космосі"
Французькі учені скасували синій. Як наше уявлення про кольори разюче міняється із плином віків

Мішель Пастуро

Мішель Пастуро давно вивчає кольори. Крім праці, що присвячена історії того ж таки синього, у нього є дослідження про червоний, чорний, зелений і абсолютно прекрасне — про смужки як винахід диявола. (На жаль, ці книжки нині не перекладені українською.) Щоб зрозуміти, як із плином часу мінялися кольори, Пастуро робить такі собі "модельки" спільнот різних історичних періодів: чи важив тоді цей колір, як його називали, як добували фарбу та в який спосіб фарбували речі (і які саме), чи існував одяг такого кольору і хто мав право його носити, чи використовували його в інтер’єрі, чи полюблявся він художникам, якого символічного значення цьому кольору надавали в релігійних і світських ритуалах, які сталі асоціації він викликав. Страшно складно, страшенно захопливо.

Тоді, коли синьому круто не пощастило, був один альфа-колір та його панування тривало тисячоліттями. Червоний. Історики кольорів досліджують насамперед тканини й одяг (коли є що дослідити), потім ужиткові речі. Перші червоні артефакти стосуються кінця четвертого тисячоліття до нашої ери. Натуральних барвників для червоного було безліч: від кори дерев до молюсків. "Пофарбувати" протягом багатьох століть означало "пофарбувати в різні відтінки червоного". Навіть давні мови зберегли у словах "пофарбований" і "червоний" однакові корені. Що нам це дає? Наприклад, ми знаємо, звідки в культурі на суто символічному рівні протиставлені червоний і білий, червоний і чорний, чому ми вважаємо, що вони при цьому перфектно поєднуються. Червоний — пофарбована тканина, дорого. Білий — чиста непофарбована тканина, прийнятно. Чорний — брудна непофарбована, зубожіння. І вже на ці суто побутові речі ми наростили символіку на кшталт червоний — колір вищого світу, сонця, чорний — колір черні, темряви. Червоне — то любов, а чорне — то журба, розумієте.

Французькі учені скасували синій. Як наше уявлення про кольори разюче міняється із плином віків

А поєднання "загальмованого" синього з "акселератом" червоним аж до середини ХХ століття вважалося несмаком.

(О, я сильно спрощую біографії синього і червоного, за повною версією подій вам треба звернутися до Пастуро.)

Кольори мають свою історію, а Мішель Пастуро — один із її літописців. Тепер його маленький шедевр є й українською.

Книжка "Кольори наших спогадів" дещо незвична для доробку Пастуро, либонь, з неї і треба починати з ним знайомитися. Хроматичний щоденник це зветься. Спогади про кольори, кольорові спогади, спогади, актуалізовані кольором.

Ми не бачимо кольори такими, якими вони були в момент фарбування поверхні, ми їх бачимо такими, якими вони збереглися. Ми здебільшого не маємо гадки, якого освітлення потребував колір і в якому світлі його розглядали тоді. А ще є уже викривлення модерних часів. От ми, скажімо, звикли бачити античність мармурово-білою, позаяк фарба зі скульптур давно стерлась. Але всю історію, саму Історичну Пам'ять ми уявляємо чорно-білою, натренувалися-бо вивчати минуле за чорно-білими фото. Навіть досі саме чорно-білі фото засвідчують особу і подію (документи), кольори здаються легковажними, якщо треба бути свідком історії. Для того, щоб індивідуальний спогад та історична пам'ять стали забарвленими, мусить ще кілька генерацій змінитися. Власне, хроматичний щоденник Пастуро намагається повернути кольори у спогади, розфарбувати їх. Наші спогади ж насправді кольорові. Чому тоді Історія має бути безбарвною?

Пастуро відтворює якісь моменти зі свого минулого, але суто з позиції сприйняття кольору. І навіть якщо ми нічого не знаємо про цю людину і погано пам’ятаємо ті часи, які він згадує, це буде цікаво.

Читайте також: "Котики рулять, або Заявка на український бестселер"
Французькі учені скасували синій. Як наше уявлення про кольори разюче міняється із плином віків

Скажімо, він розповідає, як узявся досліджувати, коли саме червоний колір став означати небезпеку і його почали використовувати на дорожніх знаках. Довго і марно шукав інформації, подався у спеціальну бібліотеку для транспортників і в розпачі звернувся по допомогу до бібліотекаря. Пастуро сором’язливий, це йому зробити було нелегко. Бібліотекар же перепитав, чи той насправді досліджує червоний колір, зробив довгу паузу, покрутив пальцем біля сконі і посунувся подалі вбік. Нелегко бути істориком кольору, плутають з міськими божевільними. А з тим червоним на світлофорі справді дивна ситуація. Червоний і зелений історично не були протиставленими кольорами. І навіть коли Ньютон відкрив спектр і кольори поділили на базові й додаткові, то зелений (природно) постав додатком до червоного, а не опозицією. Тобто спочатку зелений-"іди" був тільки альтернативною рекомендацією до червоного-"стій", це уже згодом він став наказом. (Звучить як притча буддистська якась, красиво.)

Або ще така історія. Про джинси і денім. Юність Пастуро припала на 70-ті, тоді джинсами вважалися штани тільки певного відтінку синього, за всі інші молодь просто цькувала однолітків-дальтоніків. Він довго розказує про те, як фарбувалася джинсова тканина і денім, про те, коли і чому джинси почали носити молодь і жінки, як на них повісили ярлик "одяг бунтівників". І він щиро здивований цьому, адже і сам отримав неабияку дозу остракізму за неправильно вибраний колір джинсів (так собі вольниця), і синій колір сам по собі не є символічно кольором бунту, бути ним не може в принципі. Джинси — максимально нейтральний одяг робітників. Те, яка їм випала доля в історії моди, є непередбачуваним казусом.

Бо справді, історично одягом опору був чорний (уявіть!). Якось у XVIII столітті заможним, але не сановитим чоловікам заборонили яскраві кольори. Вони ж на знак протесту стали вдягатися в чорне, але могли собі дозволити пофарбування найвищої якості, тож виглядали круто. Так почалася мода на чорне, з класової ненависті. Пастуро от від чорних костюмів відмовився на користь темно-синіх, він не любить бунтівників.

Не любить він і переможців, точніше, не зносить вимоги "перемагай хоч би що!". Згадує, як тринадцятирічним робив публіку батькові, коли той хотів подарувати йому велосипед. Просто машина була жовтого кольору. Жовтий — це колір "майки переможця" у велоперегонах, тому Пастуро ним бридився. Жовтий у ХХ столітті вважали найпримітивнішим із базових кольорів, хоча ще за Античності то був дуже шанований колір релігійних ритуалів. Протягом століть жовтий закріплявся за символікою "зраджених сподівань". Чому майка лідера Тур де Франс жовта? Такого відтінку був папір, що на ньому друкували газету, яка була генеральним спонсором перегонів. А батько розізлився на Пастуро за його дивацтва щодо велосипеда.

Французькі учені скасували синій. Як наше уявлення про кольори разюче міняється із плином віків

А ось цей анекдот зовсім приватний. Пастуро — товстун, і був ним переважну частину життя, через що нервує та комплексує. Вдягатися доводилось у магазинах для "великих людей". І далі він описує кольорову гаму, що вона — як усі переконані — "не повнить": чорний, сірий, темно-синій, жовтаво-бежевий і у смужку. Та вдягнену в такий спосіб людину видно за триста метрів! Пастуро має теорію: колористику чоловічого одягу великих розмірів розробляє худий-як-тріска-фетфоб.

А чули про монохромні бенкети? Це коли весь декор і всі страви витримані в одному кольорі. Ця традиція існує (з перервами щоправда) від 17 століття. Чорний обід ще сяк-так можна уявити (мак, кав’яр, кров’янка, каракатиця), а от тепер уявіть собі синій — з вином і десертом (ні, блючіз не рахується). Пастуро бідкається: часто його запрошують на звані обіди і, як фахівцю-колористу, роблять буцімто приємність — монохромну вечірку. Пастуро бентежиться: він ненавидить це. Такі страви зазвичай погано смакують разом, а колір та смак — різні відчуття, їхня взаємодія сильно перебільшена.

Насправді дотепні замальовки. І в кожній з них міститься інформація з історії кольорів, яка корегує чи доповнює приватний спогад найвідомішого дослідника кольорів у світі. Про колір кілька століть міркували як про матерію, тисячоліття — як про світло. Пастуро — історик: він пише про колір як про задокументований факт. І охоче сам стає таким документом.

А наостанок — ще про війну синього і червоного з бездонних криниць Пастуро. Коли синій почав набувати сили, на ринку фарбувальників почалася паніка: торговці мареною і торговці вайдою перегризали одне одному горлянки. Тоді у Тюрігії торговці і виробники червоної тканини приплатили церковникам, щоб на всіх вітражах чорти були зображені в синьому одязі. Тепер це туристична пам’ятка.

Мішель Пастуро. Кольори наших споминів / Переклад Андрія Рєпи. Київ: Ніка-Центр; Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2020. 232 с.

Читайте також: "Як читати комікси, якщо не відрізняєш Флеша від Аквамена"
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди