"Ми знали, куди йдемо": черкащанин пригадав дні оборони Донецького аеропорту

"Ми знали, куди йдемо": черкащанин пригадав дні оборони Донецького аеропорту

"Ми знали, куди йдемо": черкащанин пригадав дні оборони Донецького аеропорту
Колаж Суспільне, фото Віктора Черниша та Суспільного

У сильний мороз, з водою із талого льоду та під постійним прицілом противника. Так черкащанин Віктор Черниш разом із іншими добровольцями тримав оборону Донецького аеропорту у грудні 2014 року. 22 січня 2015-го вцілілі бійці залишили зруйноване летовище. Як тримали оборону та що допомагало триматися "кіборг" розповів Суспільному.

"Квиток в одну сторону"

Що піде захищати країну, вирішив на початку липня 2014 року, розповів чоловік:

"Побачив як біля ВСПВійськова служба правопорядку «вигружаються» хлопці, які повернулися з фронту — молоді, в порваному одязі, брудні. І зрозумів, що я теж маю там бути. Пішов у військкомат, подав документи. Про це ніхто не знав, навіть мамі й дружині не сказав".

Чекав півтора місяця викликали на збори, а після розподілу потрапив у 90-й окремий десантно-штурмовий батальйон, додав пан Віктор.

"24 серпня був збір у військкоматі на шосту годину ранку. У мене вже навіть був готовий рюкзак із речами, взяв і пішов. Поїхали в Житомир, там була підготовка. А у жовтні виїхали на місце постійної дислокації, у Костянтинівку на Донеччину", — розповів він.

Наприкінці листопада вирушили у селище Піски, що неподалік летовища.

"Вночі 30-го ми заїхали в Донецький аеропорт і змінили хлопців. Коли заїхали, йшов мокрий сніг. А вже в наступні дні вдарив сильний мороз, під 26-28 градусів. Грітися там не було де, користувалися газовим пальником".

"Ми знали, куди йдемо": черкащанин пригадав дні оборони Донецького аеропорту
Суспільне Черкаси

Вежу обороняли 26 людей, розповів Віктор Черниш.

"У новому терміналі був як «бутерброд»: один поверх займали ми, інший — сепаратисти, і так далі", — додав він.

Від вежі до двоповерхової будівлі був лише один перехід:

"Постійно працювали кулеметник і снайпер, треба було перебігати швидко і пригинатися. Вихід по суті був тільки звідти. В іншу сторону ми все після себе мінували. Як кажуть, квиток в один бік".

"Поспав на п'яту добу"

Із 30 листопада по 4 грудня бої йшли постійно, зазначив Віктор Черниш. У своєму архіві він має фото, зроблені з диспетчерської вежі, втім, у ті дні, розповів, було не до знімкування:

"Десь на п'яту добу побратими вклали мене спати. Хлопці з «Правого сектору» нам на ходу перекинули якісь шоколадки, ото їх і їв. Воду добували з льоду, розтоплювали його".

На думку черкащанина, аеропорт відтягував велику кількість військ:

"Проти нас були російські війська, професіонали, це було помітно. З вежі ми бачили обсерваторію, а поруч був монастир. Там вони і збиралися, змінювалися кожні три дні".

Добре запам'ятав Віктор Черниш Ігоря Брановицького,Ігор Брановицький (1976 — 2015) — український військовик, кулеметник 90-го окремого десантного штурмового батальйону "Житомир", учасник війни на Сході України, захисник Донецького аеропорту. Герой України, лицар Ордену "Народний Герой України" (посмертно).Учасник Революції Гідності. За повідомленнями очевидців, після тортур і знущань у полоні над побратимами добровільно визнав себе кулеметником, якого розшукували бойовики. Після катування був застрелений двома пострілами у голову російським терористом Павловим ("Моторола"). У березні ідентифікований серед загиблих, яких вивезли з Донецька.Похований 3 квітня на Берковецькому кладовищі Києва (ділянка 86, ряд 11, місце 3). якого в полоні убив сепаратист "Моторола":

"Коли хлопців взяли у полон, сепаратисти почали їх допитувати, катувати — шукали кулеметника. Він усе взяв на себе і його застрелили".

У роті, де він служив, було майже вісім десятків бійців, і лише близько десяти вціліли, інші — вбиті або були поранені, додав черкащанин.

Серед добровольців, додав він, були різні люди — миротворець, далекобійник, колгоспник, один хлопець із Черкас до цього співав у церковному хорі. Був також ізраїльтянин.

"Ми знали, куди йдемо": черкащанин пригадав дні оборони Донецького аеропорту
Фото Віктора Черниша

"Філософії як у фільмах у нас не було, довгих полемік теж, ми знали, куди йдемо і за що воюємо. У кіно атмосфера зовсім інша, художня, а там усе бачиш і сприймаєш інакше. Коли їхали туди, ми вже знали один одного, роззнайомилися, бо зустрічалися на полігоні, на злагодженні", — розповів чоловік.

"Погано, коли вже не відчуваєш страху"

Зв'язок тримали лише з рідними, розповів Віктор Черниш:

"Телефони заряджали від генератора, тому довго ними не користувалися. Ото сказали пару слів: «Живий-здоровий», та і все. Дружина навіть не знала, що я в Донецькому аеропорту. Я говорив, що на навчаннях".

По таких коротких дзвінках противник їх «засікав» і після цього бійцям приходили повідомлення, додав чоловік. Писали, що будуть сім'ї вирізати, вбивати, закликали переходити на їхню сторону.

"Там думаєш не про себе, а про тих хто поруч. Перші дві доби було дуже страшно, дві наступні доби — уже менше, а далі — вже як на роботу. Це і погано, коли вже страху не відчуваєш", — розповів черкащанин.

"Ми знали, куди йдемо": черкащанин пригадав дні оборони Донецького аеропорту
Фото Віктора Черниша

Підтримували бійці один одного, як могли, додав він. Були і жарти:

"Наприклад, дзвонили у Донецьк. У нас був телевізор, де показували їхні канали — «Оплот», «Новоросія». Там був рухомий рядок, де писали щось на зразок «Якщо ви стали свідками терористичного акту, телефонуйте...» То хлопці брали і дзвонили. Казали: «Тут якісь два дурні бігають з кулеметом, кричать "Слава Росії!"і стріляють в різні сторони, викличте поліцію». Відповідали, що туди «замовлення» не беруть. Бувало, що піцу в аеропорт «замовляли», це коли слабкіші бої йшли".

16-22 січня, додав Віктор Черниш, на летовищі було не до жартів. Сам він на той час звідти уже вийшов разом із побратимами, однак із розповідей товаришів знає, що після того, як рухнула вежа, під завалами загинули багато бійців.

"А багато хто підривав себе, щоб не здаватися у полон. Деякі хлопці з оточення виходили по три доби. Виходили, бо вже не було місця, де можна було б оборонятися — ні на вежі, ні у терміналі", — додав "кіборг".

"Ми знали, куди йдемо": черкащанин пригадав дні оборони Донецького аеропорту
Скріншот відео з ютуб-каналу Lidi Ya Films

"Хіба його зупиниш?"

Дружина Віктора Черниша пані Оксана розповіла: поки чоловік був на фронті, було складно.

"Коли він сказав, що йде на війну, я була проти. Але хіба його зупиниш? Він мені тоді говорив: «Ми не будемо в гарячих точках, не переживай». Ми весь час дивилися новини, бо з ним практично не було зв'язку. Той же аеропорт, ми знали, що є така точка, що хлопці там тримають оборону, але по телевізору це не було так страшно. Тоді які були зведення: «Один загинув, один поранений»,. Ніхто ж не казав реальну статистику", — переповіла жінка.

Хоча й заспокоював, що все добре, розуміла, що чоловік у небезпеці, додала черкащанка:

"Уже коли він зателефонував мені, я так зрозуміла, що прощатися, я по голосу усвідомила, що він може не вижити. Не знаю, як це пояснити: людина не каже, але ти розумієш, що щось не те. На той час була ще жива його мама, боліло серце і за неї. Ми намагалися не говорити їй, але хіба матір обманеш?".

На думку Оксани Черниш, добровольці, які пішли тоді воювати, були відчайдухами.

"Я гарно пам'ятаю, що тоді були сильні морози: на вулицю вийдеш у теплому одязі — і все одно холодно. А там же бетон всюди. Мало хто розповідає про це, але багато хто з них відморозив собі пальці там, на суглоби пішли ускладнення. Але була велика радість, коли вони повернулися живими".

Думку чоловіка не завжди поділяє, однак для себе вирішила, що прийме будь-яке його рішення, додала черкащанка:

"Багато сімей розпалися в той період, у когось навпаки — утворилися нові. Я ж для себе зрозуміла, що просто треба прийняти його рішення. Складно зрозуміти цих людей. Але я вирішила, що завжди буду на стороні свого чоловіка і навіть коли вважатиму, що він неправий, буду, як кажуть, підносити йому патрони".

"Ми знали, куди йдемо": черкащанин пригадав дні оборони Донецького аеропорту
Суспільне Черкаси

На питання як підтримувала чоловіка, жінка зауважила: всім, чим могла. Подружжя має двох доньок. Вірила: батько обов'язково до них повернеться, додала пані Оксана:

"Я молилася, мене це дещо заспокоювало. Дуже допомогли волонтери — не лише матеріально, а й морально. Я й до цього часу підтримую з ними зв'язок. Тоді це було безцінно, як тоненька «ниточка», що зв'язувала мене з чоловіком".

Що відомо

  • Бої за Донецький аеропорт тривали з вересня 2014 року до 22 січня 2015 року і стали одними з найзапекліших у війні на сході України.
  • Бої розгорнулися між українськими військами і бійцями добровольчих формувань з однієї сторони та силами проросійських збройних угруповань і окупаційних військ — з іншої, за контроль над Донецьким міжнародним аеропортом.

Повне відео:

Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України

Читайте також

Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди