Чи заговорила Україна правду про Бабин Яр: авторська колонка

Чи заговорила Україна правду про Бабин Яр: авторська колонка

Чи заговорила Україна правду про Бабин Яр: авторська колонка Фото надане Меморіальним центром Голокосту Бабин Яр

Серед моїх предків ніхто не загинув у Бабиному Яру. Проте з дитинства від бабусі та батька, що пережили окупацію Києва, я чув про жахливе масове вбивство там євреїв.

Згадували, що розстрілювати та звалювати в ями німці почали з пацієнтів психіатричної лікарні, потім вбивали комуністів, партизанів, українських націоналістів, ромів, що жили у мандрівних таборах. Але масово, тотально - саме євреїв, провиною котрих була лише їхня національність.

Стан, в котрому перебувала територія найбільшої братської могили Європи, викликав обурення, нерозуміння, відчувався моторошним прокляттям, зрадою власної історії, пам’яті, міста. Спогади моєї тітоньки, яку школяркою 1946 року водили дивитися на шибениці з нацистами та поліцаями, не давав розради ані їй, ані мені. Адже та помста не змивала відчуття сорому від того, що про жертв можна говорити лише приватно, офіційно їх ніби не існувало.

Існував офіційний пам’ятник абстрактним “жертвам фашизму” - поняття, яким розпорошувалася сама суть расистського жаху, кульмінації антилюдяності, яким був Голокост. Сталінський антисемітизм, що постав з параної “вождя народів” часів його боротьби за владу з Левом Троцьким, вкорінився в радянській ієрархічній системі. Але попри науку забувати, якої радянську людину навчали репресіями, голодоморами, залякуванням, проста людська емпатія, пам’ять про близьких, друзів, сусідів серед киян не зникла.

Повернувшись з евакуації, родичі тих, чиє життя обірвалося в Бабиному Яру, ходили туди самі та з дітьми, носили трикутні вінки, з яких можна було скласти зірки Давида. Їх переслідувала міліція, вінки прибирали. Письменники Анатолій Кузнецов, Віктор Некрасов, літературознавець і критик Іван Дзюба та інші діячі культури піднімали питання про необхідність гідного вшанування загиблих.

Замість того на кістках замордованих зводили житлові будинки, башту українського телебачення, облаштовували спортивні майданчики, тири, шашличні. На рік проголошення незалежності України прийшлося 50-річчя трагедії у Бабиному Яру. Тоді в ньому встановили пам’ятний знак - менору і вперше вшанували жертв Голокосту на високому міжнародному рівні. Ізраїльський історик і журналіст Шимон Бріман згадує промову Леоніда Кравчука, в котрій тоді ще голова Верховної Ради України визнав, що “частина українців брала участь у злочинах гітлерівців” і попросив за це вибачення перед єврейським народом.

“Нова пострадянська епоха починалася прямо тут – серед чорних лісистих ярів і алей найстрашнішого місця Києва. Фактично, усі державні заходи до 50-х роковин трагедії Голокосту в Бабиному Яру стали демонстрацією Заходу і всьому світу нової України – незалежної, вільної від старих стереотипів, відкритої новим ідеям і готової брати відповідальність за своє минуле і своє майбутнє. України, яка засудила антисемітизм”, - пише Бріман.

Але масштаб трагедії та елементарний борг поваги до жертв вимагав чогось набагато більшого, ніж пам’ятний знак. І тисячі праведників народів світу, українців, що ризикуючи життям рятували євреїв від нацистських переслідувань, не загоюють болю від реальності аду Бабиного Яру. Бо людські життя - не цифри статистики, їхня вага і вартість більші, ніж це можна уявити на перший погляд.

Один із творців радянської водневої бомби Андрій Сахаров став на шлях правозахисника, зрозумівши, яку непередбачувану кількість загроз для мільйонів життів у майбутньому несе випробування ядерної зброї. З цього він виводив, як науковий факт, а не лише гуманістичне переконання, що насильство над окремою людиною, порушення її прав так само має безпосередній руйнівний вплив на розвиток людства, як популяції. Тим більше - насильство масове.

В останні роки тема комеморації жертв Бабиного Яру в українському суспільстві визиває жорстку полеміку. Чимала кількість представників культури наполягає на необхідності єдиного державного історичного наративу та контролю за ним. Що в самій суті заперечує можливість наукового дослідження, яке не може існувати в заздалегідь окреслених рамках.

В ситуації гібридної війни, нав’язаної Україні, Росія намагається прирівняти український визвольний руху до колаборантів з нацистами, а отже погромників і антисемітів. Відповісти на це можливо лише правдою - визнанням та засудженням фактів антисемітських злочинів, в яких брали участь наші предки, відмовою від глорифікації тих, хто піддався марі тоталітарних ідей або дикунських стереотипів минулого.

Як більшовизм, так і фашизм свого часу був захопливою для інтелектуалів ідеєю, коло його симпатиків у Європі виявилося широким - від британского короля Едуарда VIII, котрого через це змусили зректися престолу, до батька екзистенційної філософії Мартіна Гайдеггера. Вони не стали військовими злочинцями, не заплямували себе людською кров’ю, проте їм не ставлять пам’ятників, не називають на їхню честь вулиць. І український визвольний рух знає персон, що не співпрацювали з нацистами, наприклад, Василь Вишиваний й інші.

Аксіоматичним є те, що нацизм визнаний світом безперечним збоченням людської історії. Україна - одна з найбільш постраждалих від його агресії країн і одна з тих, що зробила визначний внесок у перемогу над ним. Статус УРСР, як однієї з держав-засновниць ООН - світове визнання цього факту, яке накладає відповідальність.

Цьогорічний фільм “Бабин Яр. Контекст” Сергія Лозниці є етапним для процесу нашого історичного самоусвідомлення. Він переконливо демонструє, як тоталітарні ідеології інтсрументалізують національне, об’єктивують цілі народи, перетворюючи їх на дегуманізовану масу.

Чи заговорила Україна правду про Бабин Яр: авторська колонкаФото надане Меморіальним центром Голокосту Бабин Яр.

Сергій Лозниця на меморіальних заходах в Бабиному Яру.

Чи через приниження і винищення, чи шляхом папуасизації під виглядом “титульних”. Ідеологія, що має цінності, вищі за людину з її життям, згубна і для національного. Бо перетворює його на карнавал поцяцькованих псевдонародних одностроїв з методичкою про правдиві традиції пращурів.

Меморіальний центр Голокосту “Бабин Яр” реалізував кілька масштабних проєктів до 80-х роковин трагедії - наукових, літературних, мистецьких. В павільйоні навколо Менори звучала 13-та симфонія Дмитра Шостаковича на вірші Євгена Євтушенка про Бабин Яр, “Кремерата Балтика” Гідона Кремера магнетизувала пристрастю та інтимністю єврейської мелодики, лунали промови очільників держав.

Чи заговорила Україна правду про Бабин Яр: авторська колонкаФото надане Меморіальним центром Голокосту Бабин Яр.

Гідон Кремер та "Кремерата Балтика".

Показ фільму Лозниці саме в Бабиному Яру став етичним катарсисом урочистостей. Емоційною і містичною кульмінацією події пролунав кадиш у виконанні нью-йоркського кантора Йозефа Маловані.

Вихоплений освітленням з темряви осіннього надвечір'я, на тлі золота розписів символічної синагоги, він не стримував сліз. Голос унікальної виразності, сили і драматизму розлився над Бабиним Яром, даруючи тисячам душ безневинно загиблих величне поминання.

Приголомшені присутні підвелись зі стільців. І здалося, ніби врешті розвіяні чари і вроки, прокляття мовчання і сорому. Урочистості відбулися, час роботи триває. Роботи над дослідженням трагедії в усіх її нюансах, відновленням імен всіх загиблих та їхніх катів, вивченням природи ксенофобії, расизму і геноциду, мистецьким осмисленням.

Змінюються технології, засоби та підходи до комеморації - вони мають відгукуватися в свідомості, опановувати увагу нових поколінь. Залишається головне: Україна нарешті говорить про Бабин Яр. Говорить правду.

Що відомо

  • У 2021 році — 80 роковини розстрілів у Бабиному Яру, де, за оцінками істориків, нацисти вбили 100 тисяч людей, з яких приблизно 70 тисяч — євреї.
  • Заходи до 80 роковин відбулися 29 та 30 вересня, а також 6 жовтня.
  • Сербська художниця Марина Абрамович створила в Києві інстялціяю "Кристалічна стіна плачу", також відбулася презентація українського перекладу книги "Благоволительки" Джонатана Літтеля та українська прем'єра фільму Сергія Лозниці "Бабин Яр. Контекст".

Читайте більше

Як українські та іноземні художники працюють з темою Голокосту. Розповідаємо про 5 проєктів

Як примиритися з провиною за нацистське минуле: історія німецької ілюстраторки Нори Круґ

Мистецтво після Освенцима: як художники працюють з темою війни, насилля та пам'яті

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше