Спочатку Держкіно, тепер УКФ. Чи справді влада перетягує контроль над культурними інституціями

Спочатку Держкіно, тепер УКФ. Чи справді влада перетягує контроль над культурними інституціями

Спочатку Держкіно, тепер УКФ. Чи справді влада перетягує контроль над культурними інституціями

За період з 2014 по 2018 роки в Україні створили декілька державних культурних інституцій. Більшість з них працює таким чином, щоб унеможливити вертикальний контроль з боку міністерств та інших органів влади.

Проте після зміни керівництва Держкіно та Наглядової ради Українського культурного фонду (УКФ) культурна спільнота заявила, що з боку влади є тенденція перевести державні грантові інституції у режим ручного управління.

Журналіст Суспільне Культура Олексій Бондаренко прослідкував хронологію подій, поспілкувався із гравцями ринку, членами Наглядової ради УКФ, керівниками інших культурних інституцій та спробував визначити, чи влада свідомо намагається перетягнути на себе контроль за культурними організаціями.

Передісторія

2014-2018 роки стали часом розбудови українських інституцій: деякі — формувалися з нуля, а деякі – стали результатом перебудови структур, які вже існували.

Серед них:

  • Український Культурний Фонд (УКФ) – грантова підтримка культурних проєктів.
  • Український інститут книги (УІК) – підтримка українського книговидавництва, промоції читання та промотування української літератури за кордоном.
  • Український інститут – популяризація культури України за кордоном.

А також переформатовані Державне агентство України з питань кіно (Держкіно) та Національний центр Олександра Довженка (Довженко-Центр).

Формування інституцій та вибори їхніх голів постійно провокували різні скандали та бурхливе обговорення в культурній спільноті.

Результати діяльності кожної з інституцій можна знайти на їхніх сайтах. Зокрема, тут звіти роботи Українського інституту за 2018 та 2019 роки. Фінансові показники та результати роботи Довженко-Центру за останні п’ять років. Діяльність Держкіно за Пилипа Іллєнка доволі детально проаналізовано, УІК звітує про свої проєкти, а детально прочитати про його роботу можна в матеріалі Суспільне Культура.

Каталізатором обговорення ризику дискредитації роботи інституцій стали вибори нового директора УКФ.

Під час співбесіди, яка транслювалася онлайн, рівень окремих кандидатів обурив представників креативної спільноти, зокрема, директора Довженко-Центру Івана Козленка. Після цього представники індустрії (півтори тисячі осіб на момент публікації статті) підписали відкритий лист, який підготувало PEN Ukraine на захист культурних інститутів. У документі наголошено, що у тих процесах, що відбуваються прослідковується системний підхід. У листі згадується, що про це свідчить те, як рік тому під час конкурсу на посаду голови Держкіно кандидатку Юлію Сінькевич відсторонили на останньому етапі.

"Таку небезпеку ми побачили, передовсім, під час конкурсу на посаду голови Держкіно минулого року та цьогоріч – під час проведеного з порушеннями конкурсу на визначення складу Ради з державної підтримки кінематографії, сформованої з учасників телеринку, наближених до влади", - зазначено у листі.

Держкіно і Кудерчук

Перший скандал був пов’язаний з обранням нового складу Ради з питань кінематографії (Рада кінематографістів) та виборами нового директора Держкіно.

У 2014 році Держкіно очолив Пилип Іллєнко. За 5 років його роботи було профінансовано 173 фільми: від авторських проєктів "Мої думки тихі", "Коли падають дерева" і "Атлантида" до касових блокбастерів "DZIDZIO. Перший раз", "Скажене весілля" та "Я, ти, він, вона" та чисельних фільмів, які провалилися в прокаті, на кшталт "Червоний" та "Сквот32". Саме він запровадив систему пітчингів та впровадив заборону кількох російських та копродукційних фільмів та серіалів.

Спочатку Держкіно, тепер УКФ. Чи справді влада перетягує контроль над культурними інституціямиФейсбук

Пилип Іллєнко, колишній голова Держкіно

Для того, щоб збалансувати думку експертів Держкіно 2017 року вирішили створити Раду з питань кінематографії, але Кабмін затвердив її лише 2019 року, ще до президентських виборів. Головою Ради став Андрій Дончик, який до того змагався з Іллєнком за посаду голови Держкіно.

Першим за участі Ради кінематографістів став 11 пітчинг. Тоді розподілили понад 1,5 млрд грн на 101 проєкт. Іллєнко заявив, що процедурних порушень не було.

Тодішній міністр культури Володимир Бородянський був незадоволений роботою Ради з питань кінематографії та вимагав скорочення бюджету. Активну участь брав у цьому й майбутній міністр Олександр Ткаченко, який на той момент був головою Комітету гуманітарної та інформполітики. Після втручання мінкульту Рада кінематографістів дійсно скоротила кількість фільмів, які отримали фінансування: зі 101 до 46 проєктів.

Це був останній пітчинг за каденції Іллєнка. У серпні 2019 року він звільнився за власним бажанням.

Конкурс на посаду нового директора проводило Національне агентство з питань державної служби (НАДС) (а не Рада кінематографістів, як можна було очікувати). Передостаннім етапом відбору була співбесіда з кандидатами у Національне агентство України з питань державної служби (НАДС), а останнім – співбесіда в міністерстві культури.

Спочатку Держкіно, тепер УКФ. Чи справді влада перетягує контроль над культурними інституціями

Юлія Сінькевич

Серед основних кандидатів називали Олексія Кірющенка (режисер "Сватів" та "Слуги народу") та Юлію Сінькевич (на той момент — голова Одеського міжнародного кінофестивалю). Сінькевич єдина пройшла всі етапи аж до співбесіди, але в останній момент НАДС їй відмовили.

"У них була шкала, за якою оцінювалися мої професійні навички. І згідно з тодішніми правилами (які зараз уже ніби змінили), якщо я отримувала менше за 0,5 балів від когось із НАДС бодай по одному з критеріїв – вони могли зняти мене з конкурсу. Так і відбулося", – розповіла Суспільне Культура Юлія Сінькевич.

Вона отримала незадовільно за "управління ефективністю і розвитком людських ресурсів", хоча мала за плечима понад 10 років досвіду керівництва кінофестивалем та організації заходів.

Ця ситуація розбурхала спільноту кінематографістів, що вилилося в обговорення і заклики підіймати КіноМайдан.

Було оголошено повторний конкурс, на який Сінькевич не подавалася. Зате подалася Марина Кудерчук – маловідома на той момент учасниця. До конкурсу вона була заступницею очільника Запорізької облдержадміністрації. Все що її пов’язувало з кіно: з березня 2017 року по 2019 пані Кудерчук обіймала посади заступниці директора, а потім — директорки кіноконцертного залу імені Довженка в Запоріжжі.

До етапу співбесіди разом з Кудерчук дійшли директор кінотеатрів Сергій Зленко та продюсерка Ольга Бесхмельницина. Вони отримали більше балів за свою конкурентки. Але за результатами співбесіди у Міністерстві культури, яку проводив особисто Володимир Бородянський, директором Держкіно обрали Марину Кудерчук.

Спочатку Держкіно, тепер УКФ. Чи справді влада перетягує контроль над культурними інституціямиФейсбук

Марина Кудерчук, голова Держкіно

За каденції Кудерчук відбулося три пітчинги Держкіно. Перші два — спокійно: 12 (34 проєкти перемогли) та 13 пітчинг (23 проєкти). Після них МКІП запропонував змінити правила проведення пітчингів та більше уваги звертати на досвід режисерів та продюсерів, а також — економічну успішність фільмів.

14 пітчинг, хоча й проходив за старими правилами, супроводжувався скандалом. Після експертного відбору Рада з питань кінематографії значно змінила результати конкурсу: підтримані проєкти сильно розходилися із думкою експертів. Голова Ради Андрій Дончик прокоментував, що оцінка експертів – це необов’язкова рекомендація, а Рада змінила правила просто тому, що вона це може.

Кудерчук опинилася й у центрі скандалу навколо Довженко-Центру. У травні колектив Довженко-Центру оголосив себе неплатоспроможним через те, що мінфін ніяк не може підписати подання МКІП про виділення грошей. Директор Центру Іван Козленко назвав причиною "саботаж керівництвом Державного агентства України з питань кіно своїх обов'язків у частині організації бюджетного процесу та подання в Мінфін занижених показників фінансування Центру", а також звинуватив в усьому некомпетентність Кудерчук та мінфіну.

Кудерчук відкинула всі звинувачення, і сказала, що питання треба задавати Мінкульту. Через два місяці фінансування було розблоковане.

За Кудерчук сформувалася нова Ради кінематографістів, до якої увійшли:

  • креативний продюсер, телеведучий та актор Юрій Горбунов;
  • кіно- та телевізійний продюсер Артем Колюбаєв;
  • режисер-постановник Анатолій Матешко;
  • продюсер Олександр Недбаєв;
  • виконавча продюсерка Маріанна Новікова;
  • продюсерка та кінознавчиня Поліна Толмачова;
  • актор та режисер Олексій Тритенко;
  • керівник адвокатського об'єднання "АРОУ" Микола Чиханцов;
  • продюсер Віктор Яриш.

Головою Ради Марина Кудерчук запропонувала Артема Колюбаєва, українського продюсера, серед робіт якого "Крути 1918", а також фільм "Правила бою", співпродюсером якого також був голова Офісу президента Андрій Єрмак.

Загалом рік роботи Кудерчук супроводжувався зниженням видатків на кіно (скорочено з 455 млн до 305 млн грн на рік через пандемію), втручанням роботи мінкульту в роботу Держкіно, боротьбою між Радою кінематографістів та МКІП, скандалом навколо фінансування Довженко-Центру і постійним конфліктом із кіноспільнотою. Ще в жовтні її відставки вимагали понад 200 кінодіячів.

"Коли стоятиме вибір між підтримкою медицини та здоров’я людей і підтримкою нашої галузі, це дуже болючий вибір, але ми готові на те, що якісь проєкти ми можемо трохи відтермінувати", — казала в інтерв’ю "Новому времени" Марина Кудерчук.

Наглядова рада УКФ у часи Юлії Федів

В момент створення УКФ головою Наглядової ради стала Марина Порошенко, дружина тодішнього президента Петра Порошенка, а зараз – голова фракції "Європейської Солідарності" в Київраді.

Виконавчою директоркою стала Юлія Федів, яка на той момент була керівницею Національного бюро програми ЄС "Креативна Європа".

Спочатку Держкіно, тепер УКФ. Чи справді влада перетягує контроль над культурними інституціямиwww.facebook.com

Юлія Федів, колишня виконавча директорка УКФ

УКФ кожного року звітує про результати своєї роботи. Тут можна почитати детальні звіти про результати роботи у 2018 році, 2019 році, та перші три квартали 2020 року.

УКФ є єдиною інституцією не з державним, а квазідержавним фінансуванням. Це означає, що Фонд може отримувати гроші не тільки платників податків, а й залучати спонсорські бюджети.

За 2018 рік УКФ розподіли близько 140 млн державних коштів на 293 проєкти. За 2019 рік – близько 500 млн грн на 432 проєкти. Звіт за 2020 рік ще не опубліковано, але протягом року фонд реалізував програму інституційної підтримки під час пандемії, в межах якої розподілив понад 500 млн грн. (Саме ця програма стала причиною конфлікту між представниками музичної індустрії та Фондом).

2021 року на роботу УКФ закладено 695 млн грн. Також цього року закінчилася каденція Юлії Федів – вона звільнилася 1 квітня.

Нова Наглядова рада

Поки Держкіно та Довженко-Центр існували від скандалу до скандалу, УКФ працював у штатному режимі. Єдиний гучний скандал був пов’язаний із намірами уряду позбавити культурні інституції (у тому числі й УКФ) фінансування через пандемію. Культурну спільноту обурив такий підхід на фоні того, що в європейських країнах навпаки культуру підтримували на період заборони масових заходів. Врешті-решт бюджети, нехай і в урізаному обсязі, вдалося відстояти.

Наглядова рада УКФ, так само як і виконавчий директор, обираються на три роки. Цього року прийшов час переобрання.

Ще 2019 року Марина Порошенко звільнилася з посади голови Наглядової ради УКФ (через рік роботи), мотивуючи це тим, що "хоче запобігти тиску з боку чинної влади на членів команди Фонду".

Нового Голову Наглядової ради призначило МКІП, ним став Микола Захаревич – чинний художній керівник театру ім. Франка.

Склад Наглядової ради формується різними установами, щоб запобігти впливу одного органу. Двох членів призначає президент України. Ще двох делегує МКІП. А ще чотирьох визначає інтернет-голосування серед представників закладів культури та громадських об’єднань.

Від президента членами Наглядової ради стали:

  • Юрій Рибчинський – поет (Андрій Єрмак раніше працював адвокатом Євгена Рибчинського — сина Юрія).
  • Артемій Сурін – бренд-амбасадор України та засновник туристичної агенції ONE LIFE.

Від МКІП до Наглядової ради увійшли:

  • Олексій Кірющенко – режисер ТОВ "Кіностолиця", режисер серіалів "Свати" та "Слуга Народу".
  • Катерина Чуєва, генеральна директорка Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Від закладів культури:

  • Юрій Артеменко – голова Наглядової ради ТОВ "Стар Медіа Продюсерський Хаб" та колишній очільник Національної комісії з питань телебачення та радіомовлення.
  • Владислав Корнієнко, генеральний директор ДП "Національний цирк України".

Від громадських об’єднань:

  • Олександр Сусленський, директор Історико-меморіального музею "Героїзм і Голокост" та президент ГО "Єврейська Рада України".
  • Ігор Тулузов, перший заступник генерального директора ДП "Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В. Лисенка".

Наглядова рада грає принципову роль в роботі УКФ. По-перше, саме вона затверджує директора Фонду. По-друге, — приймає фінальне рішення щодо підписання грантових заявок. Навіть якщо заявка пройшла експертний відбір та отримала необхідну кількість балів, вона може бути заблокована її рішенням. Багато в чому функції Наглядової ради в УКФ схожі із функціями Ради з підтримки кінематографії в Держкіно.

Виборам нового директора УКФ передував скандал. Спілка концертної індустрії України (не зареєстрована офіційно — ред.), яку очолює Максим Шульженко (керівний партнер Stereo Plaza), звинуватила УКФ у недобросовісній видачі грантів інституційної підтримки, кошти на яку були направлені з "ковідного фонду" під час карантину минулого року.

Претензії спілки Шульженка підтримав голова фракції "Голос" Ярослав Железняк, який подав заяву в НАБУ про кримінальне правопорушення. Згодом вони зустрілися із директоркою УКФ — Юлією Федів та домовилися про врегулювання конфлікту, а Железняк написав листа до НАБУ, в якому попросив припинити кримінальне впровадження (є в наявності редакції — ред.).

У ході конфлікту між спілкою і Фондом МКІП не підтримало УКФ і випустило заяву, у якій зазначило, що Фонд подає неправдиві факти щодо ролі МКІП у процесі розподілу коштів.

Згодом звіт Держаудитслужби України дійсно підтвердив порушення під час видачі грантів та зобов’язав УКФ повернути близько 4 млн грн у бюджет.

Попри те, що Федів подавалася на вибори, за день до співбесіди вона зняла свою заявку та повідомила колегам, що звільниться 1 квітня.

До співбесіди із Наглядовою радою дійшло 8 кандидатів. Засідання велося онлайн. Голосування відбувалося в закритому режимі. Врешті-решт найбільшу кількість голосів – чотири – отримала Анастасія Рагімова. Для більшості не вистачило одного голосу, тож було оголошено повторний конкурс.

Колишню замміністерку культури Ірину Подоляк обурив той факт, що Рагімова набрала таку кількість балів, бо за переконанням її та її колег виступ цієї кандидатки був найслабшим. До того ж сама Рагімова має неоднозначну біографію – 2014 року виступала на форумі Партії Регіонів у Харкові, її чоловік, за даними програми “Схеми” мав проблеми з законом (зокрема приховування від досудового розслідування 2017 року), а сама вона — мала балотуватися у Верховну раду від Слуги Народу, але незадовго до виборів була виключена зі списків.

Що каже Наглядова рада УКФ

Директорка музею Ханенків Катерина Чуєва та засновник тревел-агенції One Life Артемій Сурін розповіли, що результати голосування їх здивували.

"Члени ради мали, вочевидь, свої міркування. З огляду на результати голосування було очевидно, що думки розійшлися і консолідованого бачення немає. Наразі важливо забезпечити сталу роботу УКФ, робимо для цього все можливе", – поділилася думками Катерина Чуєва.

Юрій Артеменко розповів, що проголосував проти всіх, але прямого тиску зі сторони Міністерства культури чи інших владних структур, не відчував. За його словами певний вплив зі сторони влади присутній завжди, але від кожної людини залежить чи захоче вона на це реагувати.

Водночас Артеменко наголошує, що великою проблемою стала відсутність явного фаворита, через що членам Наглядової ради виявилося важко консолідувати зусилля. І саме він був ініціатором закритого голосування, щоб дати можливість членам Наглядової ради, які потенційно могли б перебувати під тиском, проголосувати за адекватного кандидата без остраху.

Олексій Кірющенко не захотів спілкуватися із журналістом Суспільне Культура та кинув слухавку. Олександр Сусленський сказав, що захворів і не може надати коментар. А Ігор Тулузов розповів журналістові Суспільне Культура, що не вважає правильним щось коментувати поки триває процес перевиборів. Михайло Захаревич, який головував на засіданні, розповів, що 4 бали Рагімової – це чиста випадковість, а сам він її не підтримував. Невдовзі після цього Захаревич склав повноваження голови Наглядової ради за станом здоров’я.

14 квітня було призначено нову голову Наглядової ради УКФ — нею стала Лариса Мудрак.

Чому так відбувається

Представники креативної спільноти побачили в ситуаціях з Держкіно та УКФ загрозу для прозорої роботи та сталості інституцій.

Іван Козленко заявив в інтерв’ю, що не планує подаватися на перевибори: "Основний мій аргумент – зважаючи на політичні та інші процеси, що відбувалися навколо Центру за останній рік, моя присутність на цій посаді може радше зашкодити інституції, аніж допомогти". Саме Козленко весь цей час був одним з найгучніших учасників спільноти, який підіймав питання дискредитації інститутів та захищав УКФ та Юлію Федів.

Сама ж Федів набагато стриманіша у коментарях, але зазначає: "Ми діємо в реаліях, які для нас створюють вищі органи, бо нормативно-правову базу розробляє Верховна рада, Кабінет міністрів формує політику, зокрема через профільні міністерства у сфері культури, а Український культурний фонд має працювати з тим, що створено іншими".

Спочатку Держкіно, тепер УКФ. Чи справді влада перетягує контроль над культурними інституціямиФейсбук

Іван Козленко, колишній директор Довженко-Центру

Ірина Подоляк розповіла журналісту Суспільне Культура, що більшість кадрових призначень в інституції робляться за прямого втручання Офісу президента та МКІП.

"Не було б проблем, якби ОП рекрутувала на конкурси у підпорядковані їм структури спроможних людей, але їм потрібні покірні залежні виконавці у всіх структурах, навіть у випадку, якщо голова ОП чи його заступники не мають до них жодного стосунку. Для них важливі не принципи, процедури, чи той соціальний капітал, який примножує інституція, а те, наскільки керівник чи керівничка лояльні до їх вказівок", — розповідає Подоляк, резюмуючи, що таким чином влада відходить від концепції самостійних ефективних інституцій до концепції "телефонного права"

Дмитро Шимків, який був заступником голови Адміністрації президента у 2014-2018 роках, ідеологом, лобістом УКФ та одним із творців закону "Про Український культурний фонд" каже, що МКІП та особисто Ткаченко, зацікавлені у тому, щоб дискредитувати УКФ. На його думку, мета міністерства — забрати під себе проведення конкурсів. Саме для цього репутацію Фонду намагаються підірвати скандалами.

"Дискредитація Фонду — це мета МКІП, бо МКІП не буде робити прозорих конкурсів, а УКФ — зобов’язаний", — каже Шимків.

Генеральна директорка Директорату з питань гуманітарної політики Офісу президента Вероніка Селега (6 квітня 2021 пішла з посади — прим.ред.) вважає, що для сталості інституцій змінювати директорів лише через три роки з моменту заснування організації — неправильно. І на посаду нового директора підтримувала переобрання Юлії Федів. Також вона розповіла, що ніякої спланованої кампанії з дискредитації інституцій немає.

МКІП поки не відповіло на інформаційний запит, який надіслала редакція Суспільне Культура.

Хто наступний

Перевибори директора УКФ відбудуться у кінці квітня чи на початку травня, а заявки приймаються до 16 квітня. Утім, члени Наглядової ради наголошують, що все залежить саме від наявності сильних кандидатів. Поки що виконуючим обов’язки директора УКФ виступає Ірина Осадча, колишня заступниця Юлії Федів.

Вибори нового директора Українського інституту відбудуться в серпні. Проте ця інституція знаходиться під керівництвом Міністерства закордонних справ, а не мінкульту, тож її директор Володимир Шейко поки не вбачає приводів переживати.

"Мене непокоять ризики недотримання процедур і втрати довіри до нових державних інституцій культури, бо це означатиме демонтаж того, що вони досягли за кілька попередніх років. Наразі я не маю підстав припускати, що Українському інституту загрожує аналогічна ситуація. Ми перебуваємо у сфері управління Міністерства закордонних справ, і я думаю, що МЗС зацікавлене в тому, аби майбутній конкурс на посаду генерального директора відбувся чесно і прозоро", — розповів Шейко.

На перевиборах Довженко-Центру перемогла керівниця та менеджерка освітніх програм Музею кіно при Довженко-центрі Олена Гончарук, яку висував колектив самого Центру.

Спочатку Держкіно, тепер УКФ. Чи справді влада перетягує контроль над культурними інституціямиФейсбук

Володимир Шейко, директор Українського інституту

Висновки

В оновлених складах Ради кінематографістів та Наглядової ради УКФ дійсно є люди, які мають професійні зв’язки із головою Офісу президента Андрієм Єрмаком. Також зв’язки із ОП можна знайти і серед кандидатів на посаду голови Держкіно. Утім, їхньої кількості недостатньо, щоб говорити про вирішальний вплив на рішення інституцій.

Протягом останніх двох років МКІП та особисто Олександр Ткаченко активно реагували та намагалися чинити вплив на роботу Держкіно та Ради кінематографістів. Рішення по пітчингах супроводжувалися активною протидією зі сторони мінкульту. Зараз МКІП активно просуває запровадження нових правил щодо фінансування кіно, яке буде відштовхуватися передусім від економічної успішності проєктів.

Спочатку Держкіно, тепер УКФ. Чи справді влада перетягує контроль над культурними інституціями

Андрій Єрмак та Олександр Ткаченко

Але не можна казати, що Офіс президента та МКІП мають змогу контролювати культурні інституції в ручному режимі. Держкіно, УКФ та інші організації продовжують працювати, а їхнє керівництво затверджується згідно з нормами закону. Проте між людьми, які будували ці інституції, та новим керівництвом немає жодного зв’язку. Про це говорить той факт, що попередні директори не йдуть на перевибори, а до складів нових Рад не входить жодної людини з попередньої каденції. Це становить загрозу для сталості процесів.

Всередині Наглядової ради УКФ немає єдності, тож лише перевибори та подальша робота Фонду зможуть продемонструвати, чи є приводи говорити про тиск "згори". Фонд приймає документи кандидатів до 16 квітня.

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше