Ексклюзивний матеріал Суспільне Спорт про одного з лідерів збірної України.
22-річний Олександр Окіпнюк - український лижний акробат, один з членів чоловічої збірної України. У сезоні 2019/20 він дебютував на змаганнях рівня Кубка світу, а в сезоні 2020/21 - уперше потрапив до топ-6 на етапі Кубка світу.
Трапилося це в американському Дір-Веллі - Окіпнюк показав найкращий результат серед українців, вийшов до суперфіналу, що і дозволило йому фінішувати на шостому місці.
Але спортивна кар'єра Окіпнюка - не така проста, як може здатися. Ще у юному віці в Україні на його спортивних перспективах поставили хрест через травму спини. Якби не мама (за сумісництвом перша тренерка) та лікування в Угорщині, кар'єра фристайлера могла б закінчитися, так і не розпочавшись.
Великий профайл Суспільне Спорт про 22-річного Олександра Окіпнюка, одного з претендентів на місце в олімпійській збірній України. Уже на початку березняСереда, 10 березня він змагатився на головному старті сезоні, чемпіонаті світу з лижної акробатикиПройшов кваліфікацію, фінішував 12-м..
- Про перші тренування та маму-тренерку
"Моя мама - тренерка з лижної акробатики, вона моя перша наставниця. Саме вона доклала дуже багато зусиль, щоб я займався та піднявся на такий рівень: з дитинства тренувала мене, довела до подвійних сальто. Тобто, як тренер-початківець, довела мене до юніорів. Моя справа полягала в тому, щоб показувати результат, а її - довести, що я той спортсмен, який на це здатен.
У нас в Берегове були трампліни, я маленький бачив, як з них стрибали. Але сам не встиг спробувати, бо в 2011 році їх демонтували і все. Були кошти і нам мінімально відновили тренувальні зали. Плюс з базою складна ситуація, раніше це була база олімпійського резерву, а потім її розформували. Я особливо не занурювався в стан справ. Але дуже шкода, що зараз вона не в найкращому стані. Тобто сумна історія з Навчально-тренувальною базою Закарпаття”.
- Про умови тренувань в Берегове
"Нам у гімнастичну залу поставили боксерський ринг, бо немає іншого місця для нього. До того ж батут, на якому ми тренуємось, не стоїть постійно стаціонарно, кожного разу ми повинні його складати та виносити із зали. Тобто ми ділимо зал із заняттями тенісом, гандболом та футболом.
Якби батут стояв стаціонарно, діти могли б частіше займатися. Якщо взяти навіть наші умови в басейні, то вони гірші, ніж на комерційних базах відпочинку. Але сама лікувальна вода, найкраща на нашій базі. У нас постійні суди, щось ділять, звичайно, все питання у коштах. Тобто йде боротьба за ці лікувальні джерела".
___________________________________________________________________
Містечко Берегове знаходиться на кордоні з Угорщиною, тому це ще один фактор відсутності великої кількості спортсменів. За словами Олександра, батьки через ситуацію в Україні забирають дітей та виїжджають закордон. Молодь отримує громадянство сусідньої країни і теж їде.
___________________________________________________________________
- Про мотивацію і думки закінчити зі спортом
"У 2015 році я зазнав травми спини: впав і пошкодив хребці. Уже правильний діагноз і не пам’ятаю. Мене дуже підтримували батьки та казали, що необхідно сподіватися на краще. Усе так і сталося — я зміг повернутися. Займатися потроху я почав наприкінці 2016 року. Коли я зазнав травми та проходив реабілітацію в Україні, то мені сказали, що я більше зможу займатися лижною акробатикою.
"Звісно, я був засмучений і тривалий час не міг себе знайти. Потім мені допомогли виїхати на реабілітацію до Угорщини. Я був у лікарів в Будапешті, а трохи згодом у спеціалістів в місті Кішварда. Саме там мені дали добро на повернення до тренувань. Я потроху відновлювався, витративши рік на це. Їздив до санаторіїв: ставили крапельниці, робив відновлювальні вправи та на дошці Євмінова займався. А вже після цього підтягнув фізичну підготовку і знов повернувся до стрибків. Більша частина витрат була з сімейного бюджету, трохи допоміг Центр олімпійської підготовки Закарпатської області. Мені оплатили санаторій вже під час відновлення в Україні".
___________________________________________________________________
На Олімпіаді-2018 у Пхьончхані, де "золото" в лижній акробатиці здобув Олександр Абраменко, Україну в цьому виді дисципліни представляли лише два спортсмени - безпосередньо Абраменко та Ольга Полюк, яка посіла 16 місце. Після Ігор головний тренер Енвер Аблаєв почав формувати нову команду, в яку вливалась молодь: Дмитро Котовський, Максим Кузнецов, Володимир Кушнір. Пізніше з декрету повернулася Анастасія Новосад, відновили кар’єру Надія Мохнацька та Микола Пуздерко. Чому у цій команді не було Олександра Окіпнюка — пояснив сам спортсмен.
___________________________________________________________________
- Про непотрапляння в основну команду України одразу після Олімпіади-2018
"На той час я тренувався під керівництвом іншого тренера - Юлії Фоміних, яка під час Олімпіади-2018 року була держтренером. Вона дуже вплинула не мене таким чином, що я був негативно налаштований щодо команди та тренерського штабу під керівництвом Енвера Аблаєва. На той час у досить юному віці я не зміг ще оцінити ситуацію з усіх сторін. Тобто ми були розділені на два табори. Моя мама як тренер хотіла, як краще для мене і теж була під цим впливом.
Але все що не робиться, то на краще. З часом ми зрозуміли, хто є хто. І я подорослішав, почав сам оцінювати ситуацію, в якій опинився і зрозумів, що перспектив там для мене немає. У певний момент на зборах у Фінляндії була неприємна ситуація, яка остаточно вплинула на наше рішення перейти до команди Аблаєва. Я прийняв рішення повернутися до складу національної збірної та тренуватися разом з ними. Мій особистий тренер Ольга Іванівна (мама) переговорила з Енвером Назімовичем, я вибачився, і мені дозволили повернутися. Зараз у нас в команді все дружно, усі один одного підтримують. Давно такого не було, мені дуже приємно тут знаходитись. Якщо чесно, то навіть додому не хочеться їхати. Я б так і катався по зборах. Звісно, інколи хочеться побачити батьків, але в основному хотів би бути на зборах".
- Про вихід на новий рівень
"Перед спортсменами ставлять завдання щодо виконання стрибків. Вони дозволять бути конкурентноздатними на стартах рівня Кубка світу, чемпіонату світу та Олімпійських ігор. Ми взяли це за мету і тренували, відточували такі стрибки влітку.
Позаминулого літа я почав стрибати потрійні сальто. Я обкатався на Кубках світу, пройшов три етапи у сезоні 2019/2020. Для мене це були перші змагання з потрійними сальто, тому морально ще було складно. А вже цього сезону відчував себе й психологічно, й фізично набагато легше.
Шосте місце на Кубку світу — це ще не такий результат, до якого йду, прагну більшого. Потрібно бути психологічно стабільним. Як, наприклад, я потрапив у топ-12 і побачив, що це таке. Тоді мене переповнювали емоції.
Але як каже наш тренер: “Емоції потрібно видавати, коли ти вже на п’єдесталі”. Я все ж зреагував емоційно, а потім згадав його слова і заспокоївся. А коли потрапив у топ-6, то я переживав за елемент, який я робив, це гвинт — два гвинти — гвинт. Я його навіть не робив на розминці та й цього сезону лише чотири рази стрибав.
Тобто ми відточуємо один елемент, а потім переходимо до другого. Саме його я настрибував на зборі в Парк-Сіті [перед чемпіонатом світу]. Плюс потрапляння в шістку — це зовсім інші емоції, переживання і відповідальність велика. Наступного разу я вірю, що буду готовий до цього".
- Завдання на найближче майбутнє
Звичайно, це підготовка до чемпіонату світу та сама світова першість. Це основний старт на даний момент. А також хочу потрапити на Олімпійські ігри в Пекін. Буду боротися за ліцензію. А ще планую поборотися за призові місця на заключному етапі Кубка світу в Казахстані.
Позаминулого року мене надихнув результат Аннамарі ДанчіВиграла "срібло" чемпіонату світу зі сноубордингу в паралельному слаломі - вона моя землячка з Закарпаття. Ми періодично з нею бачимось на подіях пов’язаних зі спортом та спілкуємось, наші мами давно знайомі. Дуже мотивує Саша Абраменко — його результат на Олімпіаді та чемпіонаті світу. Ми всі рівняємося на нього.
Звичайно, ловив себе на думці, що теж можу досягти таких результатів, якщо буду повністю віддаватися спорту. У мене стоїть мета, до якої я йду: бути першим на Олімпіаді. Не знаю, як це все буде, але я до того рухаюсь".
- Про зміну фінансового становища
"Звичайно, все помінялося на краще. Коли я тренувався поза основною командою, то мав не найкращі фінансові умови. Зараз можу сказати, що вистачає. У мене нема своєї сім’ї — допомагаю батькам. Але людина завжди хоче більшого, потрібно прагнути до кращих результатів, тоді й матеріально буду почувати себе впевненіше. Буду до цього йти. А якщо порівняти те, що було і зараз, то це небо і земля, як то кажуть. Потрібно було навіть екіпіровку випрошувати".
___________________________________________________________________
Паралельно зі спортивною кар'єрою Олександр є студентом 5 курсу стаціонарної форми навчання в Кам’янець-Подільському університеті імені Івана Огієнка. У планах закінчити магістратуру за спеціальностю тренер-викладач зимових видів спорту.
У вільний від тренувань та занять спортом час полюбляє дивитися футбол та слухати аудіокнижки. Нещодавно почав прослуховувати твір американського письменника Лі Керолла“Мандрівка додому”.
Читайте також: Які плани у збірної України з лижної акробатики на кінцівку сезону
