Людям, які не перебували в окупації, не зрозуміти, наскільки складним стає життя, говорить жителька села поблизу тимчасово окупованого Вовчанська Ольга (ім'я змінено на прохання співрозмовниці). Після понад 3,5 місяця в окупації на початку червня їй вдалося виїхати разом із дітьми до однієї із західних областей України.
Про те, як Вовчанщина зустріла війну, зрадників та життя в інформаційному вакуумі, Ольга розказала Суспільному.
"Знала, що нормального життя у прикордонному з РФ районі не буде"
24 лютого у Вовчанську та селах довкола почалося з гучних вибухів, Ольга згадує — з території РФ окупанти стріляли в напрямку Харкова. Вовчанськ розташований на північному сході від Харкова, трасою до кордону з РФ з центра міста — майже 13 км.
"До вторгнення ми не вірили, що це можливо, не заглиблювалися в цю тему, на роботі не говорили про це. 24 лютого з Бєлгородщини якраз летіло на Харків. 23 лютого ми пізно дивилися новини про те, що оголосили надзвичайний стан, було моторошно. Вже вранці прокинулися від звуків вибухів", — згадує Ольга.
"Того, що Харківщину почнуть бомбити, я не допускала, але усі ці 8 років я знала, що нормального життя у прикордонному з РФ районі не буде, у мене село розташоване дуже близько до кордону. Сказати, що у Вовчанську було до війни багато прихильників "руського міра", я не можу, але радше люди були лояльні. Для нас війна, тобто події ще 2014 року, були чимось далеким. Переселенців в нас майже не було", — каже жителька Вовчанщини.
За словами співрозмовниці, у жителів Вовчанщини у лютому була змога виїхати й нею користувалися: Ольга каже, надалі виїжджати ставало складніше.
"Багато моїх знайомих виїхали в перші дні, переважно ті, чиї чоловіки служили в АТО. Ті, хто 2+2 зробив, і дійшов висновку, що зараз буде. Спочатку у місті було не так багато російських військ, і, переважно, це були саме росіяни. Вже пізніше серед військових почали з'являтися жителі невизнаних республік, буряти тощо. У житті я з ними не спілкувалися, хіба що один раз на блокпості, коли мене ледь не загребли до "славнозвісного" заводу", — згадує Ольга.
"Колаборанти у місті є"
Вперше про те, що на агрегатному заводі у Вовчанську окупанти організували тюрму, наприкінці квітня розказав голова Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов. За його даними, обладнання заводу вивезли до РФ, а у приміщеннях утримують та катують місцевих. Ольга каже, до початку вторгнення РФ завод працював та забезпечував роботою багатьох жителів Вовчанська та сіл довкола.
"24 лютого люди на завод не поїхали, завод вже не працював, хто його відкрив для окупантів, не знаю, колаборанти у нас є. Про катівню знали з чуток. Пам'ятаю розповідь, що одна жінка розшукувала свого чоловіка-військового, що він там десь", — згадує Ольга.
Співрозмовниця каже, у місті, де були росіяни, безпечно себе не почувала.
"Безпечно почувалася лише вдома. Я розуміла, що за свою українську теж можу опинитися там", — каже.
"На кордоні війна ніколи не ведеться"
Місцева влада довго не комунікувала з людьми про те, що відбувається, та як себе поводити: "Зрадник Степанець (Анатолій Степанець — міський голова Вовчанська, прокуратура оголосила йому про підозру у держзраді у червні — авт.) вийшов в ефір лише 26 лютого, говорив ні про що, люди не знали — ми вже в окупації чи повз нас просто пройшли, що робити ми не знали".
Без інформації про те, що відбувається, було складно, говорить Ольга.
"Ми були у вакуумі. Мене тільки віра в Україну й тримала, були такі люди, які казали, що про нас забули, нас покинули, у тому числі люди, в родинах яких є військовослужбовці. Мене підтримували слова моєї колеги про те, що на кордоні війна ніколи не ведеться, мовляв, досить фейкам вірити. Хоч були й такі люди, які казали, що це Україна вимкнула світло, не лагодять — така інформація поширювалась", — каже Ольга.
Читайте також: В окупованому Вовчанську на Харківщині українських підприємців змушують працювати на РФ
"Інтернет у Вовчанську пропав майже одразу, у перші дні у банкоматах ще були гроші, ми з батьком години три стояли, щоб зняти гроші. Після вторгнення РФ світло пропадало на декілька днів, з 7 квітня вже ані зв'язку, ані світла не було. Були проблеми з водопостачанням. Дзвонили через роумінг, на кілька днів світло пропало, але півтора місяця ми жили більш-менш. Коли світло зникло, було важко з водою. На початку окупації у людей забирали іномарки, деякі люди ховали свої машини, сільгосптехніку, все пересіли на дешеві старенькі машини", — згадує жителька села під Вовчанськом.
Люди почали привозити з РФ продукти й торгувати ними: "Привозили найдешевші продукти, продавали їх з великою націнкою: якщо там купували хлібину за 7 рублів, то тут продавали за 35-40 гривень".
"Діти злякалися обстрілу"
Ольга каже, на початку червня росіяни обстріляли місто, були влучання по житловій інфраструктурі.
"Моя колега одного дня каже: "Ми завтра виїжджаємо". Я одразу сказала, що їду з нею. Розмови про евакуацію ми в родині вели за дні три до цього, але це дуже складне рішення, бо там залишилися рідні. Їхати через Росію для мене було неприйнятним, це відчувалося як зрада, до того ж у мене діти проукраїнські", — згадує Ольга.
Про можливість понеділками евакуюватися через дамбу у Печенігах, жінка дізналася від колеги.
"Родич колеги вивіз нас, а за тиждень чи два сам виїхав — машину покинув по той бік дамби. Ми на блокпості нічого не платили. Бензин був, його привозили з Куп'янська. Ми були у 7-й машині на блокпосту, чекали, коли пройшли дамбу, нас підвозили автобусом частину дороги волонтери, тоді почався обстріл. Волонтери вчасно зреагували, кинули нас на землю. Діти мої злякалися", — каже співрозмовниця.
Читайте також: Пропаганда РФ та тиск на бюджетників: як живуть окуповані Куп'янськ та Балаклія на Харківщині
"Життя в окупації інше: ми бачили, як винищувачі летять, ракети випускають, останні дні перед виїздом нашим, окупанти на вертольотах контролювали всю територію, пролітали буквально над хатами. Зараз вони цілими днями літають, стеля сиплеться, худоба лякається, кажуть рідні", — говорить евакуйована.
За словами Ольги, жити в окупації морально складно, люди, які не мають такого досвіду, ніколи не зрозуміють, як це: "Ті, хто залишилися, їм дуже складно".
Що відомо
- Вовчанськ розташований поблизу кордону з РФ та перебуває у тимчасовій окупації з 24 лютого. З адміністративних будівель Вовчанська 22 березня російські військові зняли українські прапори та замінили їх на триколори.
- 20 березня з Харкова до Вовчанська, Рогані та Малої Рогані погодили відправити продукти та медикаменти, пізніше стало відомо, що з гумконвоєм, який виїхав до Вовчанська на Харківщині, втратили зв'язок і він, ймовірно, захоплений. У складі гумконвою — п'ять водіїв та лікар. Конвой зупинили у Кутузівці, вантаж забрали, люди, які супроводжували вантаж, йшли пішки понад 6 км.
- Анатолію Степанцю 65 років. Народився у смт Білий Колодязь у Вовчанської громади, живе у Вовчанську. Був головою Вовчанської районної ради, у 2020 році його обрали міським головою, балотувався від "Опозиційної платформи — за життя".
- 4 березня у коментарі Суспільному Степанець казав, що відмовився роздавати допомогу від російських військових жителям Вовчанська: "Коли зайшли, відібрали прапор з кабінету та зняли з міськради. Але серце ж в мене не вирвали й совість не забрали. Ми були й лишаємося проукраїнськими".
- 24 квітня голова ОВА Олег Синєгубов повідомляв, що російські окупанти вивезли з Вовчанська підприємство й облаштували у будівлі тюрму.
