25 маломобільних людей, що евакуювали з Мирнограда на Донеччині, чотири місяці мешкають у шелтері на Дніпропетровщині. Всі вони — підопічні Мирноградського територіального центру, вивозили людей з міста соцпрацівники. Прихисток для них облаштували у будівлі школи. П'ять кімнат, у двох із яких мешкають по восьмеро людей, загальна кухня та вбиральня. З тваринами — можна.
Як облаштувалися на новому місці люди — у репортажі Суспільне Донбас.
Жителька Мирнограда Ольга разом собакою Бусею виїздили з рідного міста в серпні цьогоріч.
"Буська і я, ми вдвох виїхали. Вона — йоркширський тер'єр. Зараз три роки їй", — каже переселенка з Мирнограда.
Ольга мешкає в одній кімнаті з сімома землячками. Ліжко та Буся — це, каже, все її господарство. Пересувається на кріслі колісному та палицях. Говорить: дуже сумує за домом.
"З ліжка не злізаю. Бо коляскою ніде не проїду у двері. А ногами не можу дійти. В мене в хаті як вікна повибивало (від обстрілу — ред.) — накрило, і пам'ять втратила всю. Вухо й досі болить. Чи повернемось, чи ні — є надія. Сподіваємось, що хоч, може, у руїни, в підвали приїдемо жити. Важко тут, важко", — говорить Ольга.
В іншій кімнаті шелтера живуть — восьмеро жінок.
Ганна показує свій, як вона говорить, "шифоньєр" — чотири коробки речей, які встигла взяти.
" Ці дві коробки в мене все з дому. І ще дві коробки, це — моє життя. Все цінне — зі мною. Життя моє — оце цінне", — каже переселенка з Мирнограда Ганна.
71-річна Ганна говорить: у Мирнограді під обстрілами жила до кінця серпня, доки в її під'їзді ще мешкали люди.
"Я нікуди не ховалася. Воно бахне — я сиджу чекаю, що буде далі. А воно нічого. Страх був, звичайно, був страх. В ковдру закутаюся і сиджу. Вже всі почали виїжджати, і я виїхала", — говорить Ганна.
Її сусідці по кімнаті Лідії — 81 рік. У березні в її квартирі в Мирнограді вилетіли вікна. Врятувалася, каже, дивом.
"Другий поверх магазину згорів повністю, і в школу поцілили, скло повилітало. І в нас — хвилею. Думаю: у вітальню піду. І добре, що пішла. Бо потім — раз, другий… Не пішла б — порізало б склом. Фіранку всю порізало склом", — розповідає переселенка з Мирнограда Лідія Монастирьова.
"А тут спокійно — оце найголовніше. Спокійніше", — додає 81-річна жінка.
У іншій кімнаті — теж Лідія живе вдвох із сином, він має інвалідність. Готують собі самі.
"Купують соціальні працівники пюре. І тушкованку відкриваємо. Кажу: "Сина, це — на чотири рази". Бо він у мене любитель м'яса", — ділиться Лідія.
З собою, говорить Лідія, вони з сином встигли взяти дві сумки речей. Та вже трохи облаштувалися.
"Багато дрібниць, потрібних в побуті, ножі, ще щось — все вдома лишилося. Всього ж не візьмеш. Довелося докуповувати, гроші нам давали. Секонд-хенд рятує, я в ньому. То шапочку, то курточку", — говорить жінка.
Разом з підопічними терцентру з Мирнограда евакуювалися троє соцпрацівниць. Одна з них — Юлія. Каже: серед 25 її підопічних — в основному люди з інвалідністю, середній вік — 70-80 років.
"Тим, хто не може готувати, ми готуємо, перемо, прибираємо в кімнатах. Хто може готувати — тим допомагаємо, якщо просять, з чимось іншим. Харчі, документи, все, що необхідно, — все робимо. Звичайно, краще тут і з роботою: допомагати нашим підопічним, не кидати їх. Наші бабусі до нас звикли, невідомо, як би вони тут були взагалі", — каже соціальна працівниця Юлія Турчина.
За словами заступниці начальника Мирноградскої міської військової адміністрації Тетяни Ситник, цей шелтер облаштували в будівлі сільської школи за гроші місцевої Царичанської громади. Вставили металопластикові вікна, закінчують ремонт.
"Роблять нові туалети, душові. Вони вже на стадії завершення. Там навіть є туалет для людей з інвалідністю, щоб краще було, поручні є. Додому в Мирноград ми не поїдемо, тому що там фронт — 500 метрів, менше кілометра, зруйновано все й жодна структура не працює. А їхати їм більше немає куди", — говорить заступниця начальника Мирноградської МВА Тетяна Ситник.
Як повідомили Суспільне Донбас у міській військовій адміністрації, у Мирнограді зараз залишаються ще близько 3 тисячі людей. Понад 45 тисяч — виїхали.
