Повністю без газу, частково — без електрики, з технічною водою в кранах та з 20-годинною комендантською — так живе прифронтове місто Мирноград на Донеччині. Працюють деякі продовольчі крамниці та аптеки. Лікарні, банки, поштові відділення — зачинені. Станом на 7 вересня в громаді залишається 2 030 людей. Місто — за чотири кілометри від фронту, територія громади — за два, розповідає керівник МВА Юрій Третяк.
Чому люди не хочуть виїздити з прифронтового Мирнограда – репортаж Суспільного Донбас.
В багатоквартирному будинку Наталії Кузіної залишилося двоє — вона та сусідка. Інші — евакуювалися. Газу немає, з крана тече технічна вода, та виїздити з міста жінка не збирається.
"Мені що тут квартиру покинути, яку я наживала? Батьки тут поховані. Покинути місто, яке люблю? Я не поїду. Я піду у підвал жити."
Жінка каже виросла та все життя працювала на шахті, саме чекає, аби із нею розрахувалось підприємство.
"Я тут народилась, тут виросла. Ви поїдете звідти, де ви народились та працювали? А жити на що? Я інвалід другої групи. Я попитала. Квартири — це нечувано. У мене пенсія за 46 років — 2 980 гривень. А квартира в Дніпрі коштує 17 тисяч", — говорить жінка.
Жінка вже готується виживати за відсутності газу та світла: "Будемо ставити цеглу, ламати дрова і варити їсти. А іншого виходу немає. Є з запасів — гуманітарка та сама робили трохи тушкованки. Ото і все".
Сусідка Наталії Ольга – продавчиня в крамниці. Говорить, працюють без вихідних, чотири години на добу — як дозволяє комендантська година. Харчі – підвозять, покупці є. Виїжджати наміру не має.
"А куди? На нас ніхто не чекає. Вдома! В місті дуже багато старих, які приходять за хлібом, молоді, яка робить покупки", — говорить Ольга.
Житель Мирнограда В’ячеслав також каже, виїздити не буде: "Куди? Кому ми потрібні? Ми триста років нікому не потрібні. Землянку викопаю, буду жити".
Евакуаційник Владислав вивозить людей з Покровського напрямку, 6 серпня евакуюав дванадцятьох. Серед них — родини з дітьми. Троє людей, за словами Владислава, – з Мирнограда.
Зв'язок слабкий, вивозити все складніше, говорить волонтер.
"Ми сьогодні були і в Селідово, і в Курахово, і в Цукурино, і Мирнограді, і в Покровську — звідки є заявки. Проблема в тому, що немає комунікації. Немає звязку. Вони не знають про нас, ми не знаємо про них. І "сарафанне радіо" допомагає: вони на нас виходять, ми домовляємося і їх вивозимо", — пояснює Владислав.
У Мирнограді є кілька районів, закритих з міркувань безпеки на в’їзд для цивільних. Як розказав Суспільне Донбас в.о. начальника міської військової адміністрації Юрій Третяк, там залишається близько трьох сотень людей.
За словами керівника адміністрації, російські окупаційні війська майже щодня обстрілюють Мирноград з артилерії або дронів.
"Певна кількість людей все одно залишиться. Ми знаємо. Це досвід інших громад. Аргументи в них різні. Скоріше — надумані, аніж логічні. Ніяк вже не можна переконати. Неодноразово з ними розмовляли, і поліція, і соціальні працівники, поки були в місті. Це люди такі: «Ми тут народилися, все життя проживемо і тут помремо». Або: «Куди нам їхати?». Але таких людей вже набагато менше, з такими аргументами", — розповідає Третяк.
З 5 вересня у Мирнограді з міркувань безпеки припинили подавати газ, у кранах містян вода — технічна, бо фільтрувальна станція не працює. За словами посадовця, звʼязок у місті є, хоча нестабільний: вежі стільникового зв'язку пошкоджені обстрілами.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.