Саме сьогодні у Званівці б мали тривати останні приготування до найбільшого фестивалю різдвяних вертепів на Донеччині. Але зараз село знаходиться за кілька кілометрів до лінії фронту. А головні організатори фестивалю — родина Тимчаків виїхали з села: Юлія з дітьми на заході України, збирає та відправляє гуманітарну допомогу односельцям, а Андрій — у медичній роті ЗСУ служить на Донеччині.
Про те, як святкує цьогорічне Різдво на війні, чого не вистачає на фронті та про плани на після перемоги Андрій Тимчак розказав Суспільному.
"Ситуація дуже печальна..."
Крайній раз у Званівці Андрій, каже, був у листопаді минулого року: відвозив гуманітарну допомогу людям, яку зібрала його дружина Юлія.
"Ситуація дуже печальна. Десь пару місяців тому я привозив у село гуманітарну допомогу. Там було близько 200 людей, зараз, думаю менше. Десять відсотків будинків повністю зруйновані, ще десь 15% — пошкодженні. Магістральна дорога розбита. Замість неї колія з землі та глини глибиною метрів 30", — розказує Андрій.
Різдво на передовій
Попри обстріли з боку російських окупантів Андрій та його побратими святкуватимуть Різдво.
"Сьогодні в нас і вечеря буде: варимо кутю, хлопці вареники ліплять, заспіваємо колядок. Наша бригада добре тримає лінію, не відступає ні на сантиметр, навіть вдається відвойовувати позиції", — розказує Андрій.
Армія змінює
На фронт Андрій пішов добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення, одразу як вивіз родину у безпечне місце. Каже, що за ці десять місяців дуже змінився:
"Армія міняє. Якось з хлопцями обговорювали цю тему, як хто змінився за ці 10 місяців. Зміни є, бо ти до цього турбувався про роботу, зарплату, ремонт якийсь затіять, ще щось там зробить. А зараз цього немає. У нас хороше матеріальне забезпечення, я спокійний за свою родину – карточка у них є, у мене карточки немає (сміється). В цьому відношенні — це робить тебе більш спокійним. Ти просто виконуєш свої обов'язки і намагаєшся робити їх найкраще. Держава повністю забезпечує всім", — каже Андрій.
Також його підрозділу допомагають і волонтери, які привозять харчі, медикаменти та автівки.
"Є волонтери, які привозять продукти, а є які привозять щось інше. Будь-що дороге для нас. Я служу по медицині — тож це техніка евакуаційна, як швидко виходить зі строю через обстріли та погані дороги", – розказує Андрій.
Єдине, чого зараз не вистачає, – це клопотів з організації різдвяного фестивалю, який проводили щороку у Званівці. Туди — з'їжджались колядники з усієї Донеччини.
"Я зараз страждаю від того, що у мене немає отих різдвяних клопотів. Так би я ще місяць назад почав би займатись підготовкою вертепу. І вже б завтра у мене був основний день. 7-8 січня колядували б. Всім, хто до мене приїжджав, я казав: ну все, дівчата, тепер два місяці відпочиваю, ніхто нічого робить не буде. Так у мене було кожного року. А зараз все не так", — каже він.
Вірю, що він живий...
"На фронті познайомився з одним хлопцем з іншої бригади — він розвідник у Часів Ярі. І на другий день його не стало… Обірвався зв'язок з ним. Це розвідка …. І коли буває, що приходиться випивати, завжди треба третю стопку підіймати за загиблих. Я це роблю з думками, що він живий… Ось так… Тіла його не знайшли. І мені здається, що він живий… І хочеться дожить до того, щоб почуть, що він живий, був в полоні і його звільнили".
Про плани на після перемоги...
До лютого 2022 року родина Тимчаків постійно їздила у сусідні міста на різні фестивалі та зустрічі.
"Коли ти живеш в селі, ти їздиш по містах. Для нас це були — Лиман, Сіверськ, Слов'янськ, Лисичанськ, Краматорськ. Зараз у Лимані 50% інфраструктури зруйновані, Бахмут – центр весь знищений, Соледар – теж знищений, від Сіверська нічого не залишилось. І от як приїдеш туди... Якщо будинок залишиться цілим, що ти там будеш робить? Як будувать плани? От завтра війна закінчилась: доріг нема, мости зірвані, як таких планів немає...
Куди ти будеш їздити, якісь центри, інформація, зустрічі – якесь життя… Це одна з причин, яка примушує тебе змінювати своє світобачення.
Думаю іноді, може, на заході собі якийсь будинок купити і побудувати. Я сам будівельник — за літо все зроблю. Але не хочеться. Бо все своє життя прожив у Званівці. Людина за життя наживає собі авторитет. І приїхати в якесь село, де тебе ніхто не знає, — як ти там будеш? Бо я не зможу сидіти, щоб просто було що поїсти та поспати, — буду щось робити. А хотілось би це робити у себе вдома…"
Читайте також історії військових добровольців, які боронять Донеччину та Луганщину
Рішення піти служити прийняла за годину. Історія військової медикині з Бахмута Аліни Мироненко
"Я знав, що буде жорстко" Франківець "Магнат" про оборону Луганщини та Донеччини
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
