36-річний Євген Кононов із Запоріжжя — військовий капелан 111-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, яка виконує завдання на Лиманському напрямку. До Дня військового капелана, який відзначають 12 жовтня, він розповів Суспільне Донбас про віру, ставлення до зброї, найважчі втрати та мрії про мирне життя.
До повернення у військо Євген був служителем церкви Євангельських християн-баптистів. Він проходив строкову службу, а у 2014–2015 роках служив за мобілізацією в Національній гвардії. На початку повномасштабного вторгнення Росії Євген був списаний із військової служби за станом здоров'я. Згадує, як разом із дружиною молився про можливість повернутися до війська.
«Ми з моєю дружиною стали на коліна і помолились: «Господи, якщо ти вважаєш, що я маю принести користь у війську, хай мене мобілізують», — розповідає Євген.
За словами капелана, відповідно до закону про Службу військового капеланства, військовому капелану військової частини не видають зброю. Для його фізичного захисту передбачена посада помічника військового капелана. Водночас сам Євген не дотримується пацифістських поглядів.
«Я вважаю, що згідно зі Святим Письмом абсолютно нормально для людей під час захисту своєї країни, під час захисту близьких використовувати зброю, і в цьому немає гріха», — говорить капелан.
Одним із найважчих моментів служіння для Євгена стало перше впізнання загиблого військового. Це був його хороший знайомий, із яким вони спілкувалися в підрозділі. Він також навчав капелана стріляти з гранатомета.
«Коли ти просто приїжджаєш у морг, відкривають мішок — і це він. І ти впізнаєш, а тебе співробітник моргу в робочому режимі запитує: "А за якими взагалі ознаками ви впізнаєте його?" Та за всіма, бо я ж його знав особисто», — згадує Євген.
Поховання військових Євген називає однією з найважчих частин капеланського служіння. Згадуючи загиблого знайомого, говорить і про власні переживання.
«І особливо, хоч це, можливо, і неправильно казати, але важче ховати тих, кого ти знав. Я думаю, що це для всіх так, і для мене так само. Це дуже важко — бачити, що Господь на мою молитву про цю людину відповів не так, як я просив, м'яко кажучи», — розповідає військовий капелан.
Євген розповідає, що з роботою на рівні бригади побільшало спілкування з військовими та родинами загиблих, а разом із цим — відповідальності, втоми й виснаження.
«Відновлюємось відпочинком, намагаємось спати просто. Намагаємось, бачити родину, спілкуватись. Для мене є великою підтримкою, коли є люди, з якими я можу просто поспілкуватись про те, що я відчуваю. Це інші капелани і воно десь і тебе переключає, і ти працюєш якби помагаєш в цей час іншої іншій людині. Кіно дивлюсь, книжки читаю, тому все як в людей», — каже Євген.
Після завершення війни чоловік мріє про мирне життя.
«Як і кожен військовослужбовець, ми мріємо просто про мирне життя, просто бути з родиною, якийсь час взагалі відпочити від будь-якого служіння, просто приділити час собі, своїй сім'ї», — говорить Євген.
Водночас переконаний, що капелани матимуть багато роботи й після закінчення бойових дій.
«Війна завершиться, все одно у нас буде багато роботи як у капеланів, як у священнослужителів у нашому народі — продовжувати допомагати нашим хлопцям, дівчатам, сім'ям їхнім. Тому плануємо і служити Богу, людям, і зайнятися більше десь і своїм життям. Дасть Бог, побачимо ці часи», — каже капелан.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України», є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
