Роман Артюх на псевдо «Зоря» — 25-річний військовослужбовець, командир екіпажу операторів FPV-дронів батальйону безпілотних систем «Сігнум» 59-ї окремої штурмової бригади Сил безпілотних систем. У війську — з 18 років. Нині працює на ударних дронах на оптоволокні, нищить логістику, бронетехніку та живу силу російської армії на Лиманському та Слов'янському напрямках. За словами Романа, цього року на його рахунку — близько 600 вбитих або поранених російських військових. Про рутину війни, польоти над місцями на Луганщині, де минуло його дитинство, командування екіпажем та плани після війни Роман розповів Суспільне Донбас.
Нині Роман командує екіпажем операторів FPV-дронів. Підрозділ працює на Лиманському та Слов'янському напрямках.
«Зараз живу в місті Слов'янськ. Дуже гарне, красиве теж місто, але, на жаль, КАБами криють дуже сильно, FPV-дронами, "Молніями", усіма засобами ураження», — говорить військовий.
Майже два роки Роман працює з FPV-дронами, близько півтора року — з дронами на оптоволокні. Серед уражених цілей згадує артилерію, САУАбревіатура від самохідна артилерійська установка, РСЗВАбревіатура від реактивна система залпового вогню, танки.
«Найкраща ціль — це особовий склад противника. А якщо з цікавих цілей, це там п'ять, можливо, одиниць РСЗВ «Град»БМ-21 «Град» (9К51) — це радянська реактивна система залпового вогню (РСЗВ) калібру 122 мм, призначена для ураження живої сили, техніки, артилерії та укріплень ворога на значних площах, до сотні гармат пошкоджених, всякі САУ. Танки, можливо, штук п'ять. Був перший танк — такий прикольний, бо зазвичай на танк іде від одного і до 20 дронів, а тут ми прилетіли двома дронами і зробили свою справу — танк згорів», — розповідає «Зоря».
За місяць, говорить Роман, його екіпаж уражає від 70 до 100 російських військових, не рахуючи логістичних та артилерійських цілей.
«Коли ми щось уражаємо вже зараз, коли у нас більше двох тисяч цілей, може, навіть більше, то вже немає такого, як було на перших: "Вау, клас, круто". Рутинна робота. Все, працюємо далі. Наступний дрон, наступний виліт, наступний ворог. І так по колу день за днем, рік за роком», — говорить військовий.
Ця рутина складається не лише з бойових вильотів. На позиціях військові стежать за стрімами, готують дрони, а у вільний час дивляться фільми та серіали, читають книжки. Роман, хоча як командир екіпажу і не зобов'язаний сам збирати дрони, продовжує це робити.
«Та в моїй роботі мені все подобається. Навіть намотувати дрон — я не зобов'язаний, але я включаю собі YouTube-канал про історію, щось воно грає на фоні, я збираю той дрон. І якщо успішне ураження цілі — дуже подобається», — розповідає «Зоря».
Трапляється залітати, говорить Роман, і на рідну Луганщину.
«Постійно працюємо там, де я безпосередньо був. Там якісь дитячі табори в Кремінських лісах, стадіон у Кремінній, де ми займалися. Так само стадіон у Сіверськодонецьку, в Рубіжному. Всюди літаєш і бачиш: от ти там ходив, "Кока-колу" купував, там ти у футбол грав, там ти в кіно ходив чи щось таке подібне. Дуже сумно, але що зробити», — говорить військовий.
На алеї міст, яких торкнулася війна, Романові на псевдо «Зоря» знайома не одна табличка. Зараз стоять в обороні Краматорська й Слов'янська, раніше — захищали Авдіївку та Волноваху. Але найбільш особливе місто — рідне.
«Сіверськодонецьк — моє улюблене місце, центр всесвіту взагалі. Дуже гарне місто було, дуже круте, дуже проактивна молодь була, але, на жаль, зараз окуповане. На жаль, якщо нічого не робити, будуть ще більше табличок тут з'являтися», — говорить «Зоря».
У Сіверськодонецьку Роман виріс та займався футболом. Серед місць, які згадує з дитинства, — стадіон «Хімік».
«Сіверськодонецьк взагалі дуже гарне таке місто було, яке розвивалося активно, все будувалося, місто зеленіло, процвітало, можна сказати. І мені як місцевому жителю дуже це подобалось. І, на жаль, прийшов наш сусід і все нам зруйнував», — розповідає військовий.
Будинок Романа у Сіверськодонецьку вцілів.
«Мій дім цілий, але це вже не мій дім. Туди прийшов окупант, захопив мій дім, захопив все, що нам було дорого, і це вже не дім. Поки що так», — говорить Роман.
Його родина нині живе у Києві, дівчина — у Кропивницькому.
«Мій рідний дім зараз — це батальйон, це мій колектив, це війна», — говорить «Зоря».
Нині Роман керує людьми — іноді вдвічі старшими за себе.
«Колектив у нас крутий. Ми дуже один одного підтримуємо. Є дорослі люди. Я от працюю з мужиками, їм по 50 років. Ми знаходимо спільну мову, ми працюємо. В мене була людина, у нього дитина старша, ніж я, і ми знаходимо спільну мову. Це навпаки: я от кажу, ці люди 53, 50, 45 років — у деяких випадках молодим дають фору, бо вони — у них мотивація, я не знаю, звідки береться, але супер круті. Саме в мене в екіпажі такі люди, що їм не треба командувати, як це звикли бачити цивільні люди. Вони все знають самі», — розповідає командир екіпажу.
Опісля війни, говорить «Зоря», він мріє повернутися до цивільного життя.
«Я дуже хочу повернутися до цивільного життя, побудувати сім'ю, побудувати власну справу, бо я не хочу ні на кого працювати в цивільному житті. Мені подобається взаємодіяти з людьми. Я б там сам працював», — говорить Роман.
А поки його мрії, зауважує, пов'язані з війною.
«Мрія у військового на війні — це просто стати найкращим по кількості уражених цілей. У мене це виходить, як я вже і казав, і я вважаю, що в цьому році це досить можливо. Я не знаю, ну це більше тисячі, мабуть, за рік. Зараз 60%, мабуть, за цей рік уже виконав цього плану», — говорить «Зоря».
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
