За плечима 44-річного військовослужбовця Олександра на псевдо "Албанець" — понад десять років у війську, миротворчі місії в Іраку та бої в перші роки війни: Іловайськ, Дебальцеве, Світлодарська дуга. Під час повномасштабного вторгнення він провів 90 днів в оточенні на сіверськодонецькому заводі "Азот". Після важкого поранення отримав висновок "непридатний до служби з виключенням з обліку". Втім, каже, не зміг залишитися вдома — "діставав" ТЦК, аби повернутися у військо. Нині служить у 152-й окремій єгерській бригаді, яка боронить Покровський напрямок на Донеччині. Про шлях "Албанця" у війську — в матеріалі Суспільне Донбас.
Позивний "Албанець", розповідає Олександр, отримав ще у 2003 році під час підготовки до миротворчої місії в Іраку. У 2014 році він повернувся до війська та долучився до бойових дій на Донбасі.
Після поранення, згадує, отримав третю групу інвалідності та певний час був удома. Із початком повномасштабного вторгнення він знову прийшов до військкомату.
"Прийшов у військкомат, сказали: “У тебе 30 хвилин часу, їдеш у восьмий полк Сил спецоперацій”. Два роки там. Вінницький госпіталь комісував — “непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку”", — згадує військовий.
Втім, залишатися вдома не зміг і наполіг на поверненні до війська.
"Тягне назад. “Діставав” ТЦКшників — і назад. Де здибав, там їх діставав. Назад. Хочеться. Адреналіну треба! Там усе. Там я все знаю, все вмію. Там усе зрозуміло. У цивільному житті — нудно", — говорить військовий.
Свій бойовий шлях він починав із миротворчих місій в Іраку. Там провів дві ротації.
"Перша ротація була вісім місяців. Друга — п’ять. Ель-Кут… Так. Уже під час повномасштабної зустрічав побратимів, які вже один одного не впізнавали, бо роки пройшли…", — каже "Албанець".
У 2014 році він воював на Донеччині — Іловайськ, Дебальцеве, вся Світлодарська дуга, до Гранітного. За його словами, тоді більшість ішли воювати добровільно.
"Треба було боронити країну, всі йшли. В основному всі добровольці ми йшли", — згадує військовий.
Під час повномасштабного вторгнення Олександр служив у восьмому полку Сил спеціальних операцій і воював на Луганщині.
"Початок травня — до вересня 22-го року. Три місяці. 90 днів в оточенні на Сіверськодонецькому азотному заводі. Пішки. Мости були підірвані, техніка не могла за нами зайти, забрати нас. Виходили. Нічого, вийшли. Вся група вийшла, один тільки “трьохсотий” був", — розповідає Олександр.
На той момент він був командиром мінометного розрахунку та працював із мінометом БМ-37.
"Працювали на БМ-37БМ-37 — радянський батальйонний міномет калібру 82 мм, розроблений у 1930-х роках. Використовується для навісного вогню по піхоті та укриттях на відстані до кількох кілометрів. — батальйонному мінометі 37 року випуску, 82 калібру. Потім, як мій міномет підбили, ми стріляли мінами з РПГРПГ-7 — ручний протитанковий гранатомет, який застосовують для ураження бронетехніки та укріплень на близькій дистанції.. Був розліт осколків у РПГ — 7 метрів, а в міни — 20–25 метрів. Ураження більше, більше осколків. Крутилися, як могли", — говорить "Албанець".
Каже, сучасна війна вимагає постійного навчання та адаптації.
"Зараз і дрони, і наземні, і розвідувальні, штурмові дрони, зі "скидами" працюють. Тоді в нас такого не було, ніхто про таке не знав. Зараз ми більшість навчаємося нового, бо у противника багато нових технологій, і нам треба навчитися чогось нового, а те, що знаємо, — показати молодим", — говорить він.
Свій досвід він передає молодим військовим і пояснює, що найважливіше на позиціях.
"Все, що знаю, — розказую: що треба з собою мати. Йдеш на бойові — що треба, що важливіше. Найперше — БК і вода. Бо без води ніяк. І аптечка. Як влізе — скільки влізе. Бо зайти і вийти зараз дуже важко, і підвозити не зможуть — треба далеко ходити", — каже військовий.
Також, додає, військовий має бути готовим до будь-якого розвитку подій.
"24/7. Постійно повинен бути готовий до всього. Може бути і стрілецький бій, і ураження противника на відстані — бронетехніки, машин, піхоти. Все може бути", — говорить "Албанець".
Найважчим у війні називає втрати побратимів.
"Та це у кожного найважче — відправляти додому загиблих побратимів. Що тут розказувати? Ніхто не зрозуміє, поки сам так не пройде", — каже військовий.
Олександр родом із Кам’янця-Подільського на Хмельниччині. Там нині живе його сестра. З рідними він намагається підтримувати зв’язок, коли є можливість.
"Родився під Кам’янцем-Подільським, там сестра живе. Деколи зв’язуюся з рідними, всі питають, як ти, що ти. Кажу — все нормально, живий, здоровий", — говорить Олександр.
Зізнається, раніше не завжди говорив правду, що пішов боронити країни.
"Я казав, що я в Харкові на полігоні. Поки по телевізору мене не побачили. Потім отримав: “Сволоч, скотина, нащо брешеш?”. Я кажу: нащо воно тобі треба, де я. Все нормально", — каже військовий.
Каже, спілкування з рідними допомагає триматися.
"Поспілкуєшся — вже трошки легше. І рідні не так переживають", — каже військовий.
"Ззаду, за два метри від мене, рвонула ракета “УраганаУраган — реактивна система залпового вогню, яка використовується для масованих ударів по площинних цілях на великій відстані. ”, об стінку вдарило — сам собі кулаком зуби вибив. У мене просто “бонус-плюс”: одна сестра — стоматолог, а друга — зубний технік", — розповідає Олександр.
У мирному житті, розповідає, опанував багато професій.
"Газоелектрозварювальник, сантехнік, слюсар, фрезерувальник. Ще й на токарному працювати можу. По будівництву — каменяр, штукатур, плитку кладу. Життя змушує всього навчитися і все вміти", — каже "Албанець".
"Найближче майбутнє — закінчити війну. А там уже як Бог дасть… Головне — залишитися живим і здоровим. "Сестра тільки кричала: “Ти що, придурок, смерті шукаєш? Ну, куди назад пішов?" Я кажу: так треба, ніхто — крім нас"
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram.
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією “Незалежні регіональні видавці України”, що є частиною програми Voices of Ukraine, що входить до програми SAFE, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Проєкт Voices of Ukraine реалізується в межах Hannah Arendt Initiative. Проєкт не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить винятково погляди та інформацію, отриману редакцією.
