2025-й рік для людей, що живуть на тимчасово окупованій території Донецької області, став продовженням "марафону на виживання" за базові права: право на житло, пенсію, медичну допомогу й майбутнє для дітей. На кінець минулого року, за офіційними даними обладміністрації, на Донеччині Росія захопила 884 населені пункти — це приблизно 68% від усіх в області.
Міжнародні організації у своїх звітах фіксують системні порушення прав людини, примус, обмеження свободи та тиск на цивільних. Рейтинг Freedom House у 2025 році визначає території під окупацією як "Not Free", де політичні права та свободи різко обмежені. Яким був цей рік для жителів окупованих територій — дізнавалося Суспільне Донбас.
“Стабільно погано”: рік бюрократії заради житла
Російські окупанти послідовно обмежують права українців на майно, що лишається на захоплених територіях. Цьогоріч ватажки, підконтрольних Росії, квазіутворень "ДНР" та "ЛНР" вводили нові правила щодо "безхазяйного майна", яке забирають і розподіляють потім на власний розсуд, а Кремль наприкінці року "узаконив"Законопроєкт № 1052810-8 в Росії ухвалили 10 грудня 2025 року право окупаційних адміністрацій і передбачив механізм вилучення житла українців на ТОТ, якщо власника неможливо встановити, або у разі відсутності дійсних документів
Тому для тих, хто залишився в окупації, 2025 рік став марафоном за право володіти тим, що й так твоє, розповідає Сергій (імʼя змінено з міркувань безпеки). Чоловік — з Макіївки, підбиваючи підсумки року, каже: все стабільно, стабільно погано.
"Яким був цей рік? Якщо не матом, то складний. Довелося витратити багато нервів на переоформлення документів на житло. Бо якщо не буде російських документів — не буде дому. А будинок у мене старий, ще від батьків. І українські документи вже були недіючі, бо після двохтисячних щось змінилося в законодавстві. А тут ще й нові правила.
Тепер сподіваюсь, що все вийде, бо документи мають бути готові в кінці січня. Вважай, з червня займався тими папірцями! То довідка не така, то немає згоди всіх, хто прописаний в будинку. А у мене дочка тут прописана, але живе на підконтрольній українському уряду території. Сказали: хай приїжджає і пише згоду. А як вона приїде? Щоб завернули на "Шеремєтьєво"(аеропорт в Москві, де проходить фільтрація для українців, що планують виїжджати на окуповані території, – ред.)? Морочили мені голову два місяці, зрештою виявилося, що її згода не треба.
Потім документи українські виявилися не такими. Вимагали переробити. Пішов до юриста. Сказали, що хай БТІ не вимахується і робить свою роботу. Потім довідки з ЖЕКу, технічні плани… Господи, та я півроку ходив по всім установам, щоб нарешті отримати все і подати документи! Ніби все нарешті підійшло і треба чекати.
А так, можна сказати, що рік такий самий складний, як і попередній. Аби новий був не гірший. Вже сміялися з дружиною, що витратили стільки сил і нервів, а як будуть готові папери, то нас звільнять і доведеться наново все робити", – розповів чоловік.
"Довелося брати паспорт з куркою": рік компромісу із совістю заради виживання
Цього року Росія поставила нові умови для громадян України, які "перебувають без законних підстав": вони зобов'язані були виїхати до 10 вересня 2025 року або ж "легалізуватися". Інакше люди втрачали доступ до медичних послуг, роботи тощо. Тож українці в окупації змушені отримувати російські документи — навіть всупереч власним переконанням.
Для Євгена з Волновахи 2025-й став саме тим роком, коли довелося піти на компроміси з совістю і взяти російський паспорт.
"Погрожували, що будуть депортувати всіх, у кого немає російського “аусвайса”. Потім закрутили гайки так, що не в лікарню, ні на роботу, ні допомоги хворому батьку. Ми до останнього пручалися, але потім татові стало дуже зле, і нам відмовили в медичній допомозі.
Я порадився з друзями, які виїхали, мені сказали не дуріти, а брати паспорти і собі, і татові, адже це питання нашого виживання і безпеки. Довелося брати паспорт з куркою, бо якщо мене через впертість кинуть на підвал, то про тата ніхто не подбає.
А виїхати в нас немає грошей доки, та і нема гарантій, що тато переживе дорогу", — розповів Євген.
“Пенсію російську брати не хочу”: рік боротьби за українські виплати і планів на виїзд
Українська пенсія стала для частини людей не лише доходом, а й доказом того, що вони не відмовилися від зв’язку з Україною. За інформацією, яку повідомили Суспільне Донбас у Пенсійному фонді України станом на грудень 2025 року, ідентифікацію для отримання української пенсії пройшли 320,9 тисячі людей з ТОТ.
Щоб зберегти це право, людям потрібно звернутися до ПФ або підтвердити, що вони не отримують російських пенсій, інакше українські виплати можуть бути припинені.
Юлія (ім’я змінено в цілях безпеки) з Донецька 2025-й рік охарактеризувала саме як рік боротьби за свою пенсію.
"Для мене цей рік був напруженим. То мені заблокували пенсію, витратили майже 5 місяців на повернення. Дякую правозахисникам українським, які весь цей шлях пройшли зі мною, і навіть допомогли повернути виплати за ті місяці, що я не отримувала грошей.
Потім були страшні нерви через ідентифікацію від Пенсійного фонду: система вперто не хотіла мене реєструвати на відеоконференцію. Зареєстрували лише 24 грудня, буду проходити 3 січня. Сподіваюсь цього разу не зупинять. Бо моєї зарплати в дитячому садочку не вистачає. А пенсію російську брати не хочу.
Все ще сподіваюсь, що воно якось налагодиться. Мені, можна сказати пощастило, батько одного з моїх вихованців працює перевізником, то він не бере з мене комісію за зняття коштів. Знімає з картки гривні, міняє на євро і привозить. Я тут потім частину відкладаю, частину міняю на рублі.
Хочу назбирати на виїзд і переїзд звідси. З кожним роком стає лише гірше, а я не молодію. Шкодую, що так вперто трималася за свою квартиру. Тепер її не продаси нормально, щоб купити десь в невеликому місті однокімнатну", — розповідає жінка.
"В Україні світло тричі на день, а у нас вода раз на три дні": рік погіршення комунальних послуг на окупованих територіях
У 2025 році на окупованій Донеччині тарифи на комунальні послуги зросли більш як на 26%. Водночас водопостачання нерегулярні, ліфти зупиняються, транспорт майже не працює, вивезення сміття нерідко хаотичне.
Рік без води та надії на нормальне функціонування комунальної сфери, таким підсумував 2025-й Валерій з Донецька.
"В Україні світло є тричі на день, а у нас вода раз на три дні, якщо пощастить. Хтось бере в новий рік надію, а ми — проблеми. Тільки лінивий не розповів про наші проблеми з водопостачанням. Це настільки наболіла тема для Донбасу, що навіть ті, хто руками і ногами за Росію – незадоволені.
На верхні поверхи вода не доходить, треба ставити додаткові насоси, а це гроші. Не всі сусіди мають кошти, щоб скластися на обладнання. А сама вода жахлива. От я живу на сьомому поверсі, до мене та вода не доходить. Хіба інколи тоненькою цівкою щось покапає. Ходимо на вулицю, де вивели кран з підвалу і набираємо. Бо в бочках на вулиці вода закінчується швидко. А зараз ще морози почалися, то ті діжки розриває просто.
Але проблеми тут не тільки из водою. Ліфти старі і багато де вже не працюють. Нема за які гроші ремонтувати. У нас той ліфт день працює, тиждень відпочиває. Сміття – окремий біль. Якщо по центру вивозять, то у нас на околицях роблять звалища.
Транспорт ходить погано, автобуси старі. До мене на селище після 19 години вже не доїхати. З роботи біжиш одразу на останній автобус, бо не встигнеш – на таксі за всі гроші світу. Перетворили місто на комунальне жахіття. Боюсь уявити, що буде далі. Комуналка і так зросла, проте зарплатня — молодець — стоїть на місці", – описує комунальні проблеми чоловік.
“Запізніле прозріння”: рік, коли обрала майбутнє та українську освіту дитині
Для Олени з Донецька 2025-й став роком усвідомлення: в окупованому місті в її дитини немає майбутнього і освіту вона має здобути українську.
"У 2014 я особливо не вникала в усі ці політичні події. Перші роки ще було більш менш, а коли син пішов до школи, то я зрозуміла, наскільки все змінилося в гіршу сторону. Освіта щороку деградує все більше, замість корисних знань – патріотичне виховання, заклики вступати в "юнармію"(молодіжна російська мілітаризована структура, – ред.). Він зараз підліток, вчиться паралельно в українській школі онлайн. Боюся, щоб він ніде не почав сперечатися з вчителями і доводити їм, що вони брешуть.
Я постійно кажу йому, що треба приховувати плани про те, що він буде вчитися не в російському університеті. Будемо чесними, для молоді тут немає майбутнього. Їх готують лише як майбутніх солдатів. І я дуже зла на себе, що не вважала, що окупація то щось жахливе.
До мене надто пізно прийшло усвідомлення, і через мою недалекоглядність син зараз страждає, не може відкрито говорити про все, що відбувається, і ще й має вчитися за російською програмою. Знайомі, що виїхали одразу, або у 2022, навіть посеред війни, можуть вільно їздити кудись з дітьми, обговорювати те, що відбувається. А я вчу його мовчати, щоб був шанс у нього поїхати звідси", – розповідає жінка.
