Він дивиться відео з Карпат і плаче. Щоб триматися ментально підписався на сторінку української антарктичної станції. Розмови з оточенням — виключно побутові, життя зосереджене на допомозі хворій матері та виживанні. Так розповідає про себе Валерій (ім’я змінене з міркувань безпеки – ред.) з тимчасово окупованого Харцизька. Чоловік через сімейні обставини виїхати не зміг, тож 11 років терпить зросійщення міста. Зараз, говорить, у містечку, яке і раніше було депресивним, все краще, що було від України, — зруйноване: продукти неякісні, водопостачання нерегулярне, вода брудна, зв’язок нестійкий, пропаганда скрізь. Лікарів з Росії, яких тут влаштували окупанти, все одно не вистачає. Військові росіяни привезли свої родини, зайняли "вільні" квартири, стали сусідами.
Як змінилося місто за 11 років окупації, що із медициною, чи працюють заводи й як живеться в Харцизьку тепер — читайте в матеріалі Суспільне Донбас.
Як для вас прийшло усвідомлення окупації?
Спочатку не замислювався над тим, що відбувається, бо бігала собі якась купка навіжених, волала "Росія памагі!". Ну, загострення весняне у психів, з ким не буває. Жартували з колегами, що знов на Бажанова двері не закрили (Макіївська міська психіатрична лікарня, що на вулиці Бажанова, — ред.). А потім почали завозити росіян. Тоді прийшло усвідомлення, що скоро буде як в Криму.
Пам’ятаю, як йду я на завод, а на вулиці якісь тіпи мутні, не можуть зрозуміти, що і куди. Заходять в супермармаркет невеликий і ледь не втрачають свідомість. Приїхали ці косорилі, очі повилупляли. Господи помилуй! Ходять, дивуються. А це ж вони ще навіть до Донецька не дійшли, а вже таке ошелешення від супермаркету. Не знаю, звідки їх принесло, що наше містечко, яке все життя було депресивним, такий подив викликає.
Ввечері ці "спасуни" вже валялися п’янючі недалеко від магазину. Потім чув, як вони дивувалися, що в нас пиво смачне і таке різноманітне. А щоб ви розуміли, вони пили "Сармат" (Донецький бренд пива, — ред.), який хіба алкашня на опохмєл бере. Це я вже потім зрозумів, чого вони такі захоплені були, бо як перестали возити українські продукти, а позавозили все з Росії, то довго не міг звикнути до того, що в них їжею та алкоголем зветься. Алкоголь то взагалі якесь пойло, а пиво як сеча на смак. "Сармат" в порівнянні з російським пивом, то просто вершина пивоваріння.
Ви сказали про продукти, а як ще змінилося місто з приходом Росії? Наприклад, доступ до медицини, як працюють лікарні?
Лікарні є, деякі навіть відремонтували для картинки. Але рівень послуг…
Для розуміння, у нас було до 2014 року десь 60 тисяч населення, зараз може, трохи менше, але на початку року казали про 58 тисяч. Росіян певно порахували, інакше — де вони такі дані взяли.
Так от, щодо медицини. До 2014 року, якщо тобі не можуть допомогти в місті, то лікар дає направлення або в Макіївку, де краще лікарні, або ж в Донецьк. А там тобі на вибір: лікарня Калініна, онкологічна лікарня, Вишневського, ОЦКБ (обласна центральна клінічна лікарня, — ред.). Та навіть в найближчу міську якщо поїхати — приймуть, обстежать, вилікують.
Якщо випадок геть запущений, що донецькі не справлялися, то на Київ везли. Але лікарні в Донецьку були такого рівня, що туди не те, що з інших міст, з інших країн приїжджали. Один опіковий центр чого вартує. У моїх друзів на початку двохтисячних малий на себе баняк з варенням з плити перекинув. Там опіки були жахливі, швидка одразу на Донецьк повезла. Не знали, чи буде жити. Так там його врятували і шкіру пересадили. Після того він в медичний поступив, щоб рятувати життя. Але не склалося з Донецьком, в Запоріжжя вони поїхали 10 років тому, бо ставало гірше.
А у мене мати лежача після інсульту вже давно. Ноги відмовили. То раніше лікар без проблем приходив додому, давали направлення, візок видали. На реабілітацію возив її. Може б і пішла… Але ж ті потвори понапхалися сюди. Лікарі виїжджати почали, їх заарештовували навіть, бо вони Росію не підтримували. Коротше! Безлад почався.
Якщо перші пару років все трималося, то потім дупа повна настала. Вже і лікар додому не прийде, навіть на таксі відмовилися їхати. І такі: "а что ви хатєлі, она уже старєнькая!". Або сам вези в лікарню, або як хочеш так і виживай.
Ото лікарка з поліклініки на пенсію пішла — і всім кварталом в неї рятуємося: прийде, допоможе, медсестричок своїх попросить за гроші приходити ставити уколи з крапельницями.
Приватні лікарі є, але грошей на них в більшості немає. І в Донецьк їхати тепер не особливо є сенс. А зараз понавезли лікарів з Росії, але ж їх — шиш, не вистачає.
Мовчу вже про "корону". Думав вмру там, якби знайомі не підсуєтилися і мене в Макіївську лікарню не перевели, то хтозна, чи вижив би. То такий жах був. В палаті і чоловіки, і жінки, майже щодня хтось вмирав, клали інших, бо кисню мало було, в першу чергу молодих рятували.
Мені 46 було, викарабкався. Але вже важку фізичну працю не стягнув. То потім вдалося електриком в жилконтору влаштуватися, бо жити треба і за мамою доглядати. Вона тепер повністю лежача. Бо пенсіонерів не поспішають лікувати.
З комуналкою як? Бо багато скарг на воду і опалення, як з цим в Харцизьку?
Знов матюкатися почну… Вже і по графіку майже немає. Ми в двоповерхівці живемо, коли дають воду, то там такий слабенький напор, що не набереш нормально. Тут же ще вода жахлива, брудна, смердюча з іржею. Бо хто ті труби ремонтував. Зато розповідають з усіх кутів, як вони то подолають, яка погана Україна воду не дає. Так хто ж фільтрувальні станції порозбивав?
Виявилося, що без України — руки з дупи, побудувати не можете то водогін? Вибачте, я тим такий обурений. Це вже схоже на якусь третьосортну трагікомедію, а не на нормальне життя. З телевізора одне, а перед очима геть інше. І жахливо, що світла в кінці тунелю немає.
Харцизьк свого часу був промисловим містом, що зараз з заводами?
"Сілур" (сталепроволочно-канатний завод, — ред.) працює, хай і не на повну, але вони то садочок відремонтують, і людей набирають. Я б може там працював, але здоров’я вже не дозволяє. Звісно то вже не той рівень, який був, але справи там ніби непогані. На Росію зараз працюють. Ну і робочих звідти на завод приїжджає достатньо.
Трубний ще в 2017 віджали (був частиною холдингу "Метінвест", — ред.) туди зайшли росіяни. Він працює, але якось частково. Ніби труби для водогонів роблять. Ще б ти труби з водою побачити.
Але то вже не порівняти з тим, що було. Не ті обсяги, не та якість, та і йде все в Росію, а куди воно там далі — невідомо. Я б сказав, що місто ще якось тримається завдяки заводам, бо здебільшого їх на металобрухт вирізають і розпродають обладнання. А тут прям навіть працюють якось.
Ви сказали, що з Росії людей привезли, якось у Харцизьку це видно? Кого зараз більше місцевих чи ні? Людей похилого віку чи молоді?
Військових багато, вони сім’ями переїжджають, бо житло ж можна легко отримати. Людина поїхала, а в її квартиру вже "спасуни" з виводком оселилися.
Більше людей за 50, ясно що і молодь є, і діти, але стареньких більше. Я вже так і не скажу, кого там більше, понаїхавших чи наших. Воно ж знаєте, спочатку масово поїхали, потім верталися. Разом з тим військові з Росії іхали, до них — сім’ї. Хтось тут одружився і дітей народив. Будівельники та робочі приїздять, вчителі. А коли воно так вже 12-й рік поспіль, то все в одне зливається. І я вже перестав звертати на то увагу. Люди і люди, аби мене не чіпали.
Ви спілкуєтеся про війну зі знайомими?
Ай! Та про що спілкуватися? Ті, хто незгодні все одно прямо не скажуть, бо бояться. А ті, хто "за" — про що з ними розмовляти? Їх все влаштовує. А знаєте чому? Бо при Україні ніфіга не вчилися і працювати не хотіли, все вони схеми якісь кримінальні мутили.
Погано жилося їм, довбням. А зараз то все добре в цих імбецилів. Українську мову вчити не треба, всю інформацію їм з "ящика" ллють у вуха, а вони і радесеньки. Республіка процвітає! А навколо страшний світ, який мріє їх захопити. Захопили там тільки мізки пропагандою. Ціни ростуть, якість ніяка, роботи нема високооплачуваної, зато російською говорити можна. Ага, можна! Мовчати в тряпочку можна і радіти, що геї до них не приставатимуть (сміється).
Коли вже заговорили про пропаганду, то де берете інформацію, особливо в умовах блокувань сайтів та месенджерів?
Та мабуть як і всі, поставив VPN, та й читаю і дивлюся. Щось друзі з вільної України підкидають, щось сам шукаю. Мені подобається, що є сайти, які розповідають, як ті блокади обходити, де краще писати і дзвонити. За це прям подяка велика, дає розуміння, що про нас не забувають і тримають зв’язок. Я так про Signal (сервіс для листування і дзвінків, який вважається одним з найбезпечніших, — ред.) дізнався. Бо коли "Тєлєгу" почали обмежувати в дзвінках, то я друзям почав дзвонити по "Сигналу".
Воно, знаєте, інколи хочеться втекти від цього дурдому, але у мене такі обставини, що не втечеш. Вмикаю собі на YouTube відео про мандри Україною і світом, стає трохи легше. Дивився нещодавно фільм про Антарктиду, і знаєте, так тепло стало. Там пінгвіни такі смішні! Аж підписався на сторінку станції академік Вернадський. Там в коментарях пишуть "це те, що тримає мою менталку", знаєте, мою теж.
Я не знаю, чи доживу до повернення України, але дуже хочу її ще раз побачити. До того не усвідомлював, як сильно її люблю. Але ті потвори приперлися і зруйнували все. Інколи думаю, що якщо мама піде, то я поїду звідси. Бо нічого не тримає. Все зруйновано і зросійщено.
Друзі влітку дзвонили по відео з Карпат, я ледь не плакав, наскільки там красиво. Вони там можуть поїхати кудись, спокійно говорити, дзвонити. Так обстріли, так світло вимикають. Але вони — вільні.
А я з місцевого мобільного навіть в сусіднє місто додзвонитися не можу, бо зв’язок жахливий. Ще й інтернет постійно перекривають і погрожують. І не скажеш нічого, бо невдоволених швидко кидають на підвал і вчать "родіну любіть". А там — люди вільні.
Чого вам найбільше не вистачає?
Нормального життя. Де вода є в крані, де можеш купити смачну їжу, піти до лікаря без черг і поглядів на тебе, як на лайно.
України не вистачає. Можете сказати, що я сумую за Україною? Хай скоріше повертається, я її чекаю.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
