Колекція українських строїв з вишитими сорочками та іншими елементами одягу — давніми й відтвореними за світлинами — зібрала жителька Бахмута Донецької області Світлана Кравченко. Вивезти з міста під час евакуації на початку повномасштабної війни змогла не всі: шість строїв, говорить, — втрачено. Ті, що вціліли, — показала на виставці у Самарському міському краєзнавчому музеї імені Петра Калнишевського на Дніпропетровщині. З-поміж найпромовистіших експонатів, говорить, — стрій "бахмутської нареченої", який зібрали з окремих, але автентичних елементів, сорочка, яку передали з окупованого Донецька, сорочка з села під Бахмутом, яку врятували українські військові, тощо. Цю колекцію Світлана збирала 10 років і доповнює й досі.
Про найцікавіші взірці своєї колекції, вишиті візерунки Бахмутщини, а також про те, чому важливо спростовувати міф про неукраїнський схід, — майстриня й колекціонерка Світлана Кравченко розповіла Суспільне Донбас до Дня вишивальниці, який відзначають, за народним звичаєм, на Варвари — 4 грудня.
Цю виставку назвали "Про Бахмут мовою українських строїв".
"Саме виставка ця розповідає про український Бахмут, про його глибоке національне коріння. І Бахмут не зруйнований. Поки живуть люди, які пам'ятають про це", — каже Світлана Кравченко.
Один з строїв, розповідає, Світлана Кравченко, демонструється вперше. Його передала жінка з Бахмута у травні 2022 року.
"Уже повним ходом Бахмут обстрілювався, люди виїжджали. Отаку жилетку, це десь 50-ті роки, тому що ось вона пошита, а потім вишита. Людина, як могла, так це зробила. І фартух. Він, напевно, давніший або ровесник у цієї сорочки. Дивіться, як гармонійно підібраний стрій", — говорить Світлана.
Вишивка білим по білому. Перша сорочка — конопляна
Колекція переселенки з Бахмута Світлани Кравченко почалася з конопляної сорочки вишитої конопляними нитками, яку їй передали військові у 2015 році з селища Парасковіївка Бахмутського району.
"Вони мешкали у хаті, де бабуся жила, господиня цієї сорочки. І бабуся розказувала про те, що ця конопляна сорочка була виготовлена там, в селищі Парасковіївка. А вона вишита також конопляними нитками, як кажуть, техніка білим по білому, але конопляні нитки вимочені у конопляній олії. Я думаю, що їй більш як 100 років по всім показникам", — говорить Світлана Кравченко.
"З цієї сорочки все почалося та виникла ідея створити колекцію, яка б демонструвала те, що на Донеччині, в Бахмуті, в Бахмутському районі носили українські строї".
Повністю колекцію врятувати не вдалося, шість строїв втратила, проте більшу частину вивезла з нині окупованого Бахмута і продовжує поповнювати, говорить жінка.
"Є речі, які передані у 2022 році з Бахмуту, і ми доробляємо строї під них і будемо демонструвати".
Світлана Кравченко показує весільний стрій, який поміж собою назвали "бахмутська наречена".
"Тут три речі автентичні, саме з Бахмуту. Це сорочка, у якій виходила заміж жінка, яка жила в Бахмуті у 1920 році. Це дівочий взір, тому що окремі квіточки, одинокі. Не парні, а саме одинокі. Також тут весільна хустка — шовкова натуральна хустка, якою пов'язували маму нашої майстрині. І фартух. Це фартух з цілої колекції, яку я придбала у дівчини, на ім'я Юлія з Бахмуту. І там був посаг її прабабусі. Ми зібрали цей стрій і зробили його повним", — розповідає Світлана.
Одна із сорочок передана з окупованої території, говорить жінка.
"Дуже класно вишита, дуже дрібний хрестик, але основне те, що вона передана з окупованої території у 2017 році. Коли ми почали демонструвати свою колекцію, на окупованих територіях в Макіївці, в Донецьку, побачили це все. І через Людмилу Родіонівну Огнєву передали нам в колекцію — декілька речей. Сорочку з Макіївки, вона зараз на іншій виставці, і сорочку з Донецька. Тут витвір мистецтва. Звісно, вона буденна, але вишивка надзвичайно тендітна", — говорить жінка.
Ще одна вишиванка допомогли відтворити образ зі світлини 1913 року.
"На цій світлині зображені дівчата, от в такій точно сорочці, фартух, спідниця. І цікавим у цьому строї є ремінь часів Першої світової війни — солдатський. Тобто одяг завжди несе у собі відбиток часу", — каже Світлана.
"Є світлини, де, наприклад, дівчина одружується вже у 50-ті роки нашого сторіччя, і на ній з Полтавщини керсеткатрадиційний український жіночий верхній одяг без рукавів, який одягається поверх сорочки, плахтастаровинний український поясний жіночий одяг, що являє собою незшите полотнище з вовняної клітчастої тканини там Чернігівщина, "Західноукраїнська Запаска"фартух або спідниця, властива для західних територій України. І це все — Україна".
"Не збереглося речей у родинах, бо був голод, бо була війна, бо було багато втрат, але люди хотіли бути українцями. Вони хотіли бути українцями завжди! Навіть у 2014 році, коли бабусі виходили на вулиці у жахливих вінках з китайських маків — в Бахмуті. Але це була не невихованість культурна. Це була демонстрація українства в місті, де було дуже небезпечно бути українцями".
