Костянтин Діденко з-під Бахмута Донецької області вишиває вже понад 40 років. Захопився рукоділлям парубком, коли йому було 23. Перші його роботи — ікони. Загалом збереглося шість картин, які митець створював на Донеччині: серед них — портрети батька та Тараса Шевченка. Близько 60 робіт лишилися у Бахмуті. До Дня вишиванки, який в Україні відзначають 15 травня, — історія вишивальника.
Костянтин Діденко — 30 років є членом національної спілки майстрів народного мистецтва. У тому, що захоплення вишиванням традиційно асоціюється з жінками, не вбачає нічого дивного. Каже, це мистецтво підкорюється посидючим — жодних гендерних особливостей.
"Улюбленою роботою для мене лишається моя перша ікона. Я її привіз з Донеччини. Раніше я вишивав на замовлення. Зараз — ні. Хочу знайти музей в Україні, якому залишив би свої роботи. Так їх споглядатиме не одна людина чи родина, а багато українців", — ділиться художник.
Як війна вигнала чоловіка з дому
У Бахмуті Костянтин Діденко працював пожежником. Чоловік каже, що йому подобалося приносити користь громаді. Згодом родина переїхала у сусіднє село Оріхове-Василівку, там вони завели господарство та зайнялися фермерством.
"Три корови, 20 свиней, кінь. Трактори, бо землю обробляли. Свіже повітря, немає сусідів — захотілося усамітнення. Бахмут за 7 кілометрів — їздили туди три рази на тиждень на ринок, возили продавати молоко", — розповідає Костянтин.
24 лютого 2022 року у селі лунали вибухи, згадує чоловік. Свиней продали, корів роздали сусідам. Вся техніка лишилася у дворі.
"Все залишилося. Одну корову військовим на м'ясо віддав. Деяку техніку намагався заховати чи прикопати, бо сподівався, що повернемося. Не думали довго, чи виїжджати, коли прилетіли ракети, діти злякалися — боялися самі в хаті лишатися. Від вибухів двері відчинялися, вікна лопалися і дзеленчали", — розповідає Діденко.
Наприкінці березня 2022 року родина з Донеччини виїхала в напрямку Дніпропетровщини. Відтоді велика сім'я живе у прихистку в Кам'янському.
"У мене багатодітна родина — четверо дітей. Старший — в ЗСУ, але його мала дитина була в нас під опікою. До того ж я з собою забрав сестру і племінниць — усього нас дев'ятеро тоді було. У дитячому садку живемо вже четвертий рік. Я там весною газони стрижу", — розповідає переселенець.
Коли та чому почав вишивати
Як розповідає Костянтин Діденко, його змалку тягнуло до творчості. З 7-8 років він хотів малювати, як його старший брат, який навчався в художньому університеті. Він виходив з ним на пленериПленер (з французької “en plein air” — “на відкритому повітрі”) — це художня техніка, що полягає у створенні творів мистецтва просто неба, безпосередньо у природному середовищі. Художники використовують природне світло та оточення, щоб передати реалістичні кольори, тіні та текстури..
"І я ото сяду там, теж малюю. Він натюрморт малював — ставив хлібину, чашку, яблуко. Кажу: "Навчи мене". На що він говорив: "От сідай, дивись і малюй". Мій брат на 10 років старший за мене", — згадує Діденко.
Потім ходив до нього в майстерню, де придивлявся до різних митців — з чеканки, різьби по дереву, ліпки. Зрештою зупинився на вишивці гладдю.
"Це пошук нових ідей, матеріалів. Тим більше мати й бабусі — всі займалися вишивкою. Раніше в кожній хаті дівчата, жінки по селах вишивали. Я десь з сьомого класу почав збирати ікони. Деяким було понад 100 років. У колекцію назбирав до двохсот", — розповідає художник.
Одна з таких — ікона "Благовіщення", її він відтворив нитками на тканині.
"Вона була давня, вже зіпсована. Там були тільки фрагменти. І я з тої ікони зробив вишивку. Довго вишивав, три місяці. Воно ж ще голку в руках треба навчитися тримати. Наступні роботи вже вишивав швидше", — ділиться майстер.
Дорошенко, Виговський, Сагайдачний, Мазепа, Данило Апостол — загалом 15 портретів. Серію українських гетьманів у 2002 році у нього купила Людмила Янукович, розповідає Костянтин Діденко.
"Картини були на виставці у Донецькій торгово-промисловій палаті. Там вона їх побачила, і заступниця палати вмовила мене їх продати. Я не цінував свої роботи. В мене багато було таких картин, що попросили — зроби, я зроблю. На весілля колегам ікони вишивав, одному з керівників у пожежній — родинний герб".
Портрети на полотні та сорочка на честь УПА
Як розповів вишивальник, свою роботу він починає з ескізу. Попередньо малює олівцем на тканині, одразу враховуючи ту довжину, яку забиратиме нитка під час вишивки.
До тканини майстер не так прискіпливо ставиться, як до муліне. Каже, що обирає міцніші. Вузликів чоловік не лишає.
"Лице — для людини, виворіт — для Бога. Я не лишаю вузликів, хочу, щоб картина мала охайний вигляд з обох боків. Один стежок — один мазок. Це малюнок нитками", — зазначає Костянтин.
На одну картину, ділиться майстер, витрачає приблизно 12 мотків ниток різного кольору. Вишивка може зайняти до двох місяців. Однак, були й такі роботи, за якими він працював по 10 годин поспіль.
"Рушниками так міг захопитися, що по 10 годин сидів за вишивкою. Портрети також складно. Портрети Бандери, Яворницького — стилізованого під козака — це довгі роботи, складні. Але чим складніше, тим цінніше. Кольори та відтінки підбираю сам", — розказав автор.
Портрети для себе називає найскладнішим жанром у малюванні нитками. В колекції вже має: Лесю Українку, Степана Бандеру, Тараса Шевченка, Володимира Зеленського, Олександра Мацієвського.
"Складніше, бо потрібно передати нитками реалістичне зображення. Щоб відчувався характер, настрій".
На честь української повстанської армії Костянтин Діденко вишив собі сорочку. В орнаменті на комірцю вшита абревіатура УПА. Є контури герба і вишитий напис "Слава Україні! Героям слава!".
"Хочеться робити такі роботи, щоб майстри з цікавістю дивилися на них. А не так — прийде, майстриня скаже: "Та це дитячий садок". Колись на виставку до мене прийшла жінка років 65-70 вона захоплено сказала: "Все життя вишиваю, а такого не бачила". Це вона про Шевченка. Ці слова якось запам'яталися на все моє життя", — поділився вишивальник.
Натхнення до вишивки повернулося в евакуації
Як розповідає майстер, натхнення до нього повернулося в евакуації наприкінці 2023 року. Він вже давно не брав голку до рук, бо у селі не вистачало часу за польовими роботами та й зір почав погіршуватися.
"Зайшов у крамницю дрібничок для рукоділля. Але спочатку взяв не нитки, а бісер. Вишив зимовий пейзаж з церквушкою, однак та картина мені не сподобалася. Кожну бісеринку я окремо пришивав, не рівняв рядочки — вертикально, горизонтально, щоб вони сходились. Я набивав, набивав всі пустоти, отак вишивав — як малював на тканині", — поділився Діденко.
Але відтоді він знову почав вишивати. Так чоловік повернув собі не лише натхнення, а й покращив зір. Розповідає, що після кропіткої роботи з голкою став краще бачити.
Серед планів на нові картини, називає портрет Шевченка в молоді роки. Не виключає, що повторить серію гетьманів та намалює нитками стелу Донецької області.
"Якщо буде серія гетьманів, запропоную її музею гетьманства в Києві. Може деякі роботи окремо по різних музеях. Наприклад, у музей Шевченка — портрет Тараса Григоровича. Хотілось би, щоб галерея державна була — місце, де розмістити картини. Буде наступним поколінням, щоб подивитися. Життя коротке, завтра може вже й не бути", — ділиться Діденко.
Наразі вишивальник працює над серією картин "Війна". Відтворює на тканині бойові сюжети, військову техніку, українських воїнів та розбиті міста.
"Для життя я хотів би обрати Київщину, оселитися там. У Бахмут вже не повернемося, немає куди. Якби ж було все ціле, як раніше...".
Костянтин Діденко їздить містами України з виставками своїх картин. Уже був у Львові. Нині — в Києві. Під час таких подорожей він проводить майстерки для охочих та відвідує в музеях та галереях експозиції інших митців народної творчості.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
