В останню неділю серпня Донецьк відзначає подвійне свято: День міста і День шахтаря. Цьогоріч Донецьку виповнюється 156 роківДонецьку з моменту заснування селища Юзівка у 1869 році. Він отримав статус міста у 1917 році, а сучасну назву – у 1961 році.. З 2014-го, останні 11 років, місто — в російській окупації. Та містяни бережуть спогади про вільне життя та святкові дні: як на вулицях незнайомці вітали шахтарів, як вболівали на "Донбас Арені" чи ходили на концерти у центральний парк ім. Щербакова, як дивилися феєрверки з териконів або з "чортового колеса".
Яким запам’ятався останній мирний День Донецька у 2013 році його жителям та яким цей День Донецька згадує співак Олександр Положинський, що приїздив його вітати, — читайте в матеріалі Суспільне Донбас.
Олексій Гаруда, колишній військовополонений, офіцер бригади "Азов"
В останній День міста точно знаю, що ми їздили родиною гуляти у центр міста, ходили в парк Щербакова гуляти та на атракціони. Діти їли солодку вату, а потім ми гуляли бульваром Пушкіна.
Але я вірю, що в нас ще буде День міста в звільненому Донецьку. Може, і не скоро, але він буде. Ми — витривала нація, і обов’язково дочекаємося і зробимо. Інакше просто не може бути.
Катерина Жемчужникова, журналістка, активістка донецького Євромайдану
Для мене це не тільки про День міста, це ще й про День шахтаря. День шахтаря для мене завжди було і дуже локальне родинне свято, але водночас і дуже глобальне, коли відчуваються, що його святкують всі довкола, незалежно від власної приналежності до вугільної промисловості. Звісно, це ще було пов’язано з тим, що це професійне свято поєднується з Днем Донецька.
Мій батько до пенсії працював у забої, і за високі досягнення в роботі та особистий внесок у розвиток вугільної галузі він був відзначений нагрудним знаком «Шахтарська слава» в усіх трьох ступенях. Наприклад, пам’ятаю, як я малою дитиною з мамою і татом йшли вулицею, і незнайомі люди в цей день вітали мого тата з його професійним святом.
Я тоді наївно дивувалась: звідки вони все про тата знають, але насправді шахтарів завжди було видно — у них чорно підведені очі, неначе підмальовані олівцем. Фактично "підводка очей" в тата відмивались лише раз на рік, коли він ходив у відпустку, і ми їздили на море.
Нашою родинною традицією було їздити в День шахтаря до тата на роботу. Тоді шахта Засядько перетворювалась на фактично фестивальний майданчик: перед центральним входом будували тимчасову сцену, довкола облаштовували ятки з приготування та продажу шашликів, морозива, фруктів та напоїв, у скверику поряд на всіх лавках шахтарі зі своїми родинами збирались групами по своїх бригадах та святкували.
Крім того, у дитинстві я займалась танцями, тож наш колектив часто міг бути або частиною концертної програмі безпосередньо на шахті, або ввечері на центральній площі міста. Тому моя родина завжди поєднувала ці процеси — і святкування з татом та колегами, і допомога мені з переодяганням між танцювальними номерами.
А ввечері ми завжди ходили дивитись феєрверк. Десь за 20 хвилин пішки від дому у нас був терикон: якщо піднятись на нього, то все місто було як на долоні. Це були найкрасивіші салюти, які я коли-небудь бачила, бо дивилась я на них вдома, поряд з рідними, з видом на нічний прекрасний Донецьк.
Анатолій (ім’я змінено з міркувань безпеки), житель Донецька
Ви навіть не уявляєте, як сильно я сумую за тими часами. Бо випадало подвійне свято. А я шахтарем був. Майже завжди в цей день був футбол, і всі їхали на стадіон вболівати за "Шахтар". Потім по місту були концерти, паради і салют! Просто два дні свята. Бо починали ще з суботи святкувати. І це таке єднання було.
В 2013 році був останній нормальний День міста. В парку тоді концерт був великий, від місцевих виконавців до зірок українських. Точно пам’ятаю Злату Огневич, Дантеса з Олійником і "Тартак".
Ми тоді з друзями голоси позривали на тому концерті. Два дні ще пошепки розмовляли. На шахті з нас сміялися і жартома називали "Тріо Мареничі""Тріо Маренич", тріо Мареничів або Мареничі — український музичний колектив, що виконував пісні в народному стилі переважно українською мовою..
Після концерту тоді ще салют був дуже гарний, і якось так пощастило в цей момент бути на "чортовому колесі". Незрівнянні враження. Щось подібне відчував в 2009 році, коли "Донбас Арену" відкривали, до речі, також до Дня міста. Ми тоді салют з футбольного поля дивилися. А на цей раз — з "чортового колеса".
Зараз вже не відчуваєш свята. Але хочеться вірити, що колись темні часи пройдуть. Може, навіть на футбол ще на "арені" потрапимо і всім стадіоном заспіваємо “кургани”Російськомовна пісня “Спят курганы темные” традиційно виконувалася вболівальниками перед матчем..
Олександр Положинський, військовослужбовець, музикант, лідер гуртів "Тартак" та "Був'є"
Востаннє я виступав в Донецьку в 2013 році. Там тоді співпали і День Незалежності, і День шахтаря, і День міста. Я вбачав в цьому певний символізм, і воно мені запам’яталося.
А перед тим виступом у Донецьку я мав невеличку мандрівку. Проїхався через Крим і звідти їхав у Донецьк. На Арабатській стрілці зустрів свого товариша Ігоря Діденка, з творчого об’єднання "Два товариші" з Харкова. І з’ясувалося, що Ігор з Глібом також їхали в Донецьк вести інший концерт. Дорогою ще кілька днів відпочивав на Донеччині у "Форест парку", дуже затишне було місце.
В Донецьку я виступав з гуртом "Тартак", інших моїх проєктів тоді ще не було. Ми виступали в парку Щербакова. А Ігор Діденко та Гліб Тимошенко вели концерт десь не в центрі, вже не згадаю, де саме. Так от, в той день я виступав в Донецьку двічі, бо хлопці запросили мене ще й туди і викликали на сцену. У них концерт був раніше, тож я ще й там трохи взяв участь.
Мені запам’яталася різниця в концертах і публіці. Бо на першому концерті публіка була більш проукраїнською і сучасною. Інший концерт мав інший склад учасників та публіки. Хоча в парку концерт був більш масовим.
Мені запам’ятався один епізод, він навіть мав би зберегтися десь, бо була трансляція. Я виконував пісню "Мій Лицарський хрест" і в кінці пісні сказав "Слава Україні!". Мені у відповідь дуже масово і потужно пролунало "Героям слава!".
На жаль, в телевізійній версії цього не було чути, бо не було підзвучки людей. І от потім в соцмережах Євген Глібовицький написав критичний допис, мовляв, я затролив донецьку публіку тим, що сказав "Слава Україні". Але це не був тролінг. Я відчував, що публіка своя, публіка вмотивована і знає мою творчість, та є патріотичною до України та її незалежності. І це було щиро і з мого боку, і з боку публіки.
Взагалі ми з "Тартаком" в 2013 році тричі виступали в Донецьку, що доволі багато за один рік. Та і загалом, ми дуже часто виступали в Донецьку: і на дуже великих концертах, і на маленьких.
І в 2013 році ми спочатку виступали навесні, бо були у всеукраїнському турі. В Донецьку ми зазвичай виступали в клубі "Ліверпуль", він нам дуже сподобався. Там завжди була класна організація і публіка. Від нас там завжди вимагали, щоб ми співали не тільки свої відомі хіти нейтрального змісту, але й патріотичного. Дуже часто просили "Не кажучи нікому", "Мій лицарський хрест", "Я не хочу".
А в 2013 ми після клубного концерту брали участь в турі мобільного оператора, і також були в Донецьку. І наш виступ в цьому концерті дуже сподобався організаторам, що вони нас запросили і на третій. Саме той, який збігся і з Днем незалежності, і з Днем Шахтаря і з днем Донецька.
І це дає надію на те, що коли Донецьк буде звільнений, а я впевнений, що рано чи пізно він повернеться до України, бо я його вважаю невід'ємною частиною України. І це не просто риторика. Я знаю багато людей, які були жителями Донецька, а зараз вони вимушено переселені, але всі вони мріють про повернення. Ці люди є справжніми патріотами Донецька і української Донеччини.
У мене багато спогадів про Донецьк. Коли відкрили "Донбас Арену", то там вирішили робити акцію "концерт плюс футбол". Проводили футбольні матчі, а вболівальники могли потрапити на концерт, який проходив в приміщенні стадіону.
Коли цю акцію вирішили запускати, то серед вболівальників "Шахтаря" провели опитування, кого з українських артистів вони хотіли б побачити. І "Тартак" переміг, ми були першою групою яка виступала на "Донбас Арені" в цій акції. Концерт був дуже класний, публіка прекрасна, і нас чудово приймали, але… Там була охорона з місцевого "Беркута". А "Тартак" завжди був готовий грати, доки дозволяє час і доки цього вимагає публіка.
Ми собі думали, що будемо грати, доки публіка буде вимагати. І на біс публіка почала замовляти саме патріотичні пісні. І я бачив як "Беркут" вороже реагував на ці пісні, які ми виконуємо. В якийсь момент "Беркут" просто забрав нас зі сцени — і на цьому закінчився концерт.
Ще згадався концерт в тому ж парку Щербакова, але це був десь 2009 рік "Снікерс Урбанія". Були змагання вуличних спортсменів і виступи артистів. І чогось так склалося, що було мало людей. Організатори були в розпачі, замовник незадоволений. А "Тартак" виступав наприкінці. Ми починаємо свій виступ і народу ставало все більше і більше.
Ми вже відіграли і основну програму, і програму заплановану на біс. І я збираюся йти зі сцени, а за сценою стоїть організатор і каже: "Йди на сцену! Виступай ще, людей багато, всі задоволені".
І ми грали ще, скільки була можливість. А це ще одне свідчення, що і "Тартак" в Донецьку любили, і що в Донецьку було багато гарної і патріотичної публіки.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
